Аналіз поезії «Страшні слова, коли вони мовчать»

 

Літературний рід: лірика.

Жанр: ліричний вірш.

Вид лірики: філософська.

Провідний мотив: ліричнии роздум про значення слова в житті людини, суть мистецтва.

Віршовий розмір: ямб.

Тип римування: перехресне.

Художні засоби: епітети (страшні слова, безсмертний дотик); метафори (слова мовчать, причаїлись); антитеза — (краса й по­творність, асфальти й спориші) тощо.

Світ рятувало Слово. У Великобританії вже більше 50 років у шпиталях лікують поетичними текстами, поетичними записами. У стародавніх цивілізаціях поезія супроводжувала всі сакральні й взагалі значимі для історії народу процеси: народження і смерть, війна і мир, ритуальні свята и наукові відкриття. Це є розуміння мови як складової здоров’я людини, а відтак і здоров’я нації.

У вірші «Страшні слова, коли вони мовчать» поетеса напи­сала про те, як важко інколи знайти слова, які б не «були уже чиїмись». Так, і справді, багато що повторюється в цьому світі — краса і потворність, зрада і самопожертва, «асфальти й спориші», навіть слова втрачають свій первозданний смисл, запозичені нами один в одного. Але поезія є по-справжньому неповторним явищем духовного життя української нації. Торкаючись наших душ, вона пробуджує в них світлі й радісні почуття, робить їх благородні­шими, чистішими.