Сценічне безсмертя «Марусі Чурай»

 

Роман Ліни Костенко «Маруся Чурай» відразу набув значної популярності. У сезоні 1987-1988 року за «Марусею Чурай» у світі було здійснено три театральні вистави. Пісенну партію славетної поетеси у спектаклі Київського театру поезії викону­вала народна артистка України Ніна Матвієнко. Уже сам її рід­кісної краси голос, відчуття природності інтонацій пісні, зда­ється, забезпечують успіх.

У Львівському українському молодіжному театрі режисер В. Кучинський об’єднав в одній виставі «Сад нетанучих скуль­птур» два твори Ліни Костенко — драматичну поему «Сніг у Фло­ренції» та «Марусю Чурай». Здавалось би, що спільного між подіями в Італії й Україні, які відбуваються навіть у різних сто­літтях, XVI і XVII? Але невеликий молодий колектив вдало знай­шов ключ для органічного поєднання різних навіть за тональністю творів Ліни Костенко. У їхній інтерпретації на передній план вихо­дить проблема місця художника в суспільному житті, у творенні духовної долі свого народу. Доля третьої вистави — моно спектак­лю народної артистки України Ні ли Крюкової «Маруся Чурай» — складалася непросто. Прем’єра мала відбутися ще 1982 р., але, як нерідко в застійних умовах траплялося, чиновники від мисте­цтва наклали вето. Лише через п’ятиліття Ніла Крюкова разом із відомою бандуристкою Галиною Менкуш вийшла на сцену... Поєднання прекрасного, інтонаційно багатого декламаторського мистецтва Шли Крюкової із віртуозним музичним супроводом та співом Галини Менкуш дозволило донести до слухача глибинне нуртування твору Ліни Костенко. Навряд чи хто залишався після цього свята поезії, декламації і співу байдужим.

Цікаву інтерпретацію роману запропонував режисер Львів­ського театру імені М. Заньковецької Федір Стригун у виставі «Маруся Чурай».