Композиція та зміст твору «Маруся Чурай»

 

Перший розділ, у якому йдеться про суд над Чураївною, зра­зу ж уводить нас у змістову суть роману, знайомить майже з усіма персонажами, які діятимуть у творі. У цьому розділі започат­ковані головні сюжетні та смислові лінії й починається досить активне розкриття характерів персонажів, яке продовжиться в наступних розділах.

Головне завдання другого розділу «Полтавський полк вихо­дить на зорі» — у створенні важливого для роману художнього враження українського народу, який воює за свою волю. Мотив зображення полтавського полку, який вирушає в похід, є наскріз­ним у романі — це свого роду постійний смисловии мотив. Він вирішений надзвичайно тонко — немовби на музичному рівні — і є одним із прихованих чинників цілісності твору.

Центральний розділ роману «Сповідь» поданий у формі спога­дів («внутрішніх монологів», «потоку свідомості», «потоку почут­тів») і несе основне навантаження в розкритті образу головної героїні твору. Зі спогадів Марусі Чурай ми дізнаємось про історію її нещасливого кохання, що подана на досить широкому соціально- побутовому й етнографічному тлі полтавського життя XVII ст.

Четвертий розділ «Гінець до гетьмана» немовби розширює просторові межі роману. Ми вже бачимо не тільки Полтаву, але й більшу частину України. Таке розширення українського про­стору є важливим композиційним прийомом, що генерує ідею української державності, якою, по суті, пройнято весь роман. До того ж більша частина розділу присвячена Богдану Хмельниць­кому, якого ми бачимо як політичного та військового діяча — творця української держави. Панорамно бачимо Україну — всю в напрузі визвольної боротьби (погляд гінця, який стрімко про­мчав з Полтави до Білої церкви). Без такого широкого бачення українського простору наше читацьке розуміння України XVII ст. не було б цілісним. Окрім усього, у цьому розділі йдеться про звер­нення Івана Іскри до гетьмана з проханням відмінити своїм уні­версалом смертний присуд Марусі Чурай, і це є важливою ланкою в розвитку драматизованого сюжету цього історичного роману.

П’ятий розділ «Страта» активізує читацьке сприймання твору через посилену драматизацію сюжету. Така драматична напруга більш доречна у фіналі твору, проте Ліна Костенко поміщає її в се­редині, цілком справедливо розраховуючи, що увага читача, який сприймає доволі довгий роман у віршах, повинна стимулюватися розмаїтими засобами, у тому числі подібними моментами конден­сованої драматичної напруги.

Функціональна роль шостого розділу «Проща» в тому, що він, як і четвертий розділ, виводить читача із суто полтавського матеріалу на матеріал всеукраїнський. Але в «Прощі» україн­ський простір розкривається поволі — це неспішне, уважне спо­глядання. Мандрівний дяк, з яким подорожує Маруся Чурай, робить це споглядання осмисленим. Тому «Проща» є своєрідним інтелектуальним центром роману, бо саме в цьому розділі відбу­вається активне осмислення історії України, розмаїтих проблем її тогочасного життя. Цей розділ є дуже важливим для роману, бо без нього, на думку Г. Клочека, ми «мали б досить пристойний, з цікавим сюжетом історичний роман у віршах — але не було б видатного, з поважним історіософським смислом твору».

Останні три розділи — «Дідова балка», «Облога Полтави», «Весна, і смерть, і світле воскресіння» — поєднані одним сюжет­ним стрижнем — облогою Полтави польсько-шляхетським вій­ськом. Поетеса вводить у сюжет твору таку історичну подію для посилення історичності як жанрової ознаки роману, але в цих розділах також продовжується й завершується розробка основних образів. Вони набувають остаточної викінченості. Крім того, роз­діли надають роману мистецької якості, яку умовно можна назвати стереоскопічністю. Завдяки тому, що Ліна Костенко укрупнено показує якісь окремі моменти українських реалій XVII ст. (напри­клад, ту ж «дідову балку», самого діда-галерника, багато епізодів із побуту обложеної Полтави, яскраві картини весняного пробу­дження українського люду тощо), бачення XVII ст. стає глибшим, об’ємнішим, розмаїтішим — стереоскопічнішим.

Роман Ліни Костенко є цілісним твором. А це означає, що кожна його частина є функціональною, тобто працює на ство­рення художнього смислу. Але композиція роману — це не тільки логіка розміщення його складових частин. Кожна така частина теж має своє компонування, здійснене з метою досягнення худож­нього ефекту.

Усі основні моменти, використані Ліною Костенко в сюжет­ному каркасі її роману, немовби ожили, набули реальної предмет­ності, психологічної змістовності, й у своїй сукупності стали скла­довими витвореного видатним митцем художнього світу роману.