Детальний Аналіз

«Українське альфреско» Костенко

«Українське альфреско» аналіз вірша — рід, мотив, жанр, віршовий розмір, композиція та інші питання розкриті в цій статті.

ПАСПОРТ ТВОРУ

Рід літератури «Українське альфреско»: філософська лірика.

Жанр «Українське альфреско»: ліричний вірш.

Мотив «Українське альфреско»розриву життєвого зв’язку між поколіннями, між селом і містом.

Віршовий розмір «Українське альфреско»: тристопний ямб.

Художньо-стильові особливості «Українське альфреско»: елегійну й разом з тим зворушливу картину малює Л. Костенко у своїй поезії «Українське альфреско», навіяну, очевидно, казкою. А також роздумами про людську долю. Одних вона щедро обдарувала дітьми та онуками, іншим — не дала їх. Тільки сусідським дітям можуть дід і баба подарувати свою ласку, дати гостинця. А потім — бути один для одного, як «остання в світі казка», на яку, ставши навшпиньки, задивляються жоржини.

Перед читачем виразно постає кольорова ілюстрація до народної казки, шо починається словами: «Жили собі дід і баба...» На перший погляд, у поезії «Українське альфреско» перед нами з’являється ідилічна картина, ніби ста­ровинний малюнок на вологій штукатурці. Типовий український пейзаж. Повна ідилія, проте картина викликає легкий щем. У другій строфі автор змальовує картину, за допомогою якої не лише передано одвічне прагнення українців до краси: «повен двір любистку», «жоржини», «вишні чорноокі», а й показано діда та бабу як дбайливих господарів.

Тривожним сигналом порушеної ідилії є образ лелеки. За народним повір’ям, лелека приносить до оселі немовлят. Тож епітет «стомлений лелека» наво­дить читача на сумні роздуми. За допомогою цього дієприкметника створю­ється інше семантичне поле: лелека стає символом нездійснених мрій по­дружжя та притлумленого роками болю.

У  третій строфі крізь ідилічний сум проступають уже болючі, навіть трагічні ноти: «Чиєсь дитя приходить, беруть його на руки. / А потім довго-довго на призьбі ще сидять...» Таким чином, у вірші «Українське альфреско» автор розмірковує про людську долю. В останній строфі Л. Костенко використовує символічний образ дороги. Золотий шлях в уяві читача викликає цілий асоці­ативний ряд: це і шлях, освітлений, осяяний сонцем; і шлях, дуже дорогий, рідний комусь, як спогад дитинства; і шлях, укритий золотим пилом у соняч­нім промінні. Однак неозначені займенники «хтось» і «до когось» ще більше загострюють увагу на самотності стареньких людей. Проте поезія не сприй­мається трагічно: життя стареньких не минуло безслідно. У назві поезії — глибинний підтекст — безсмертя українського народу.

Ця поезія — роздуми про Україну, її минуле, сучасне, тривога за майбутнє.

У вірші є ряд архетипних образів-символів: хата, дід, баба, лелека, вишні, дорога... За образом-символом «хата» стоять споконвічні мрії українця про заможне життя, добробут родини та уявлення про сенс життя. Основним засобом виразності є зорові образи. Найуживаніший троп — метафора.

Примітки: Альфреско — техніка настінного живопису, яка полягає в нанесенні водяної фарби на вологу штукатурку.

Архетипні образи — це ті первинні образи-символи, які існують у підсвідо­мості кожної людини й передаються з покоління в покоління як особливо значущі. Архетипними образами для українців є мати, дитя, родина, біла хата, рідна земля, лелека, соловейко, жайворонок, зозуля.

Ліна Костенко

Українське альфреско

Над шляхом, при долині, біля старого граба,
де біла-біла хатка стоїть на самоті,
живе там дід та баба, і курочка в них ряба,
вона, мабуть, несе їм яєчка золоті.

Там повен двір любистку, цвітуть такі жоржини,
і вишні чорноокі стоять до холодів.
Хитаються патлашки уздовж всії стежини,
і стомлений лелека спускається на хлів.

Чиєсь дитя приходить, беруть його на руки.
А потім довго-довго на призьбі ще сидять.
Я знаю, дід та баба - це коли є онуки,
а в них сусідські діти шовковицю їдять.

Дорога і дорога лежить за гарбузами.
І хтось до когось їде тим шляхом золотим.
Остання в світі казка сидить під образами.
Навшпиньки виглядають жоржини через тин…