Микола Костомаров - Іван Мазепа

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Mykola_kostomarov_ivan_mazepa.docx)Mykola_kostomarov_ivan_mazepa.docx79 Кб1002
Скачать этот файл (Mykola_kostomarov_ivan_mazepa.fb2)Mykola_kostomarov_ivan_mazepa.fb2167 Кб947


Микола Костомаров

Іван Мазепа



Костомаров Микола – один із найвидатніших українських істориків, поет, прозаїк, драматург, публіцист, етнограф, один із основників Кирило-Мефодіївського товариства в Києві. Народився 16 травня 1817 року в селі Юрасівці Воронезької губернії, закінчив історико-філософський факультет Харківського університету (1837), був професором Київського та Петербурзького університетів. Автор великого числа монографій і статей з історії України та Росії. Був одним із організаторів українського журналу «Основа» – видававсь у Петербурзі в 1861-1862 роках. Написав «Руську історію в життєписах її найвизначніших діячів», звідки й узято нижчеподаний нарис. Історичні твори Миколи Костомарова були видані в 21 томі в 1903-1906 роках. Помер він у 1885 році в Петербурзі. Іванові Мазепі присвятив також велику монографію «Мазепа та мазепинці».
________________________________________


Мазепа був родом шляхтич православної віри, із західної Малоросії, і служив при польському королі Янові-Казимиру кімнатним дворянином. Це було, мабуть, після того, як перемоги козаків змусили поляків деякий час поважати малоросійську народність і православну віру і на знак такої поваги допустити у коло дворян королівських (тобто придворних) молодих осіб шляхетського походження з православних руських. Не вельми затишно доводилося цим особам у польському суспільстві за тогочасного панування католицького фанатизму. Мазепа скуштував того. Однолітки і товариші його, придворні католицької віри, знущалися над ним, довівши його до того, що супроти одного з них Мазепа, розпалившись, оголив шпагу, а оголення зброї в королівському палаці вважалося злочином, гідним смерті. Однак король Ян-Казимир розсудив, що Мазепа вчинив ненавмисне, і не став страчувати його, а лише усунув з двору. Мазепа поїхав до маєтку своєї матері, на Волинь. Він був молодий, гарний, спритний і добре освічений. Поряд з маєтком його матері мешкав у своєму маєтку якийсь пан Фальбовський, людина літня; він мав молоду дружину. Перебуваючи у домі цього пана, Мазепа завів роман з його дружиною. Слуги донесли про це старому чоловікові. Одного разу, виїхавши з дому, пан Фальбовський запримітив позаду за собою одного із своїх слуг, зупинив його і дізнався, що слуга везе від своєї пані Мазепі листа, в якому Фальбовська сповіщала, що чоловіка нема вдома, і запрошувала приїхати до неї. Фальбовський велів слузі їхати з тим листом до Мазепи, віддати лист за призначенням, одержати відповідь і з цією відповіддю з'явитися до нього на дорозі. Сам Фальбовський влаштувався тут же чекати повернення слуги. Через деякий час слуга повернувся й віддав панові відповідь, яку відписав Мазепа Фальбовській і в якій сповіщалося, що він їде до неї негайно.
Фальбовський дочекався Мазепи. Коли Мазепа порівнявся з Фальбовським, той кинувся до Мазепи, зупинив його верхового коня і показав відповідь своїй дружині. «Я вперше їду», – сказав Мазепа. «Чи багато разів, – запитав Фальбовський у свого слуги, – був цей пан без мене?» Слуга відповів: «Скільки у мене волосся на голові». Тоді Фальбовський наказав роздягти Мазепу догола і в такому вигляді прив'язати на його ж коні обличчям до хвоста, потім звелів дати коневі батогів і кілька разів вистрілив йому над вухами. Кінь помчав чимдужче додому через чагарники, і гілля добряче відшмагало голого Мазепу. Власна прислуга заледве впізнала свого подряпаного й скривавленого пана, коли кінь примчав у двір його матері. Після цієї пригоди Мазепа подався до козаків, служив спочатку у гетьмана Тетері, а потім у Дорошенка. Мазепа, крім польської та російської мов, знав німецьку й латину, пройшов раніше десь У польському училищі курс навчання, і, маючи, як на свій час, досить високу освіту, тепер міг знайти собі хорошу кар'єру серед козацтва. Тут він одружився. У Дорошенка Мазепа дослужився до високого звання генерального писаря і 1674 року його відправили на козацьку раду до Переяславля, де він перед гетьманом лівобережної частини України Самойловичем пропонував від імені Дорошенка мирову й оголосив про бажання Дорошенка перейти У підданство до московського царя. Через декілька місяців по виконанню Цього доручення Дорошенко відправив Мазепу у Константинополь до султана просити допомоги в Туреччини, але кошовий отаман Іван Сірко спіймав Мазепу По дорозі, відібрав у нього Дорошенкові грамоти і самого посланця відіслав До Москви. Мазепу повели на допит до малоросійського Приказу, яким тоді відав знаменитий боярин Артамон Сергійович Матвеев. Мазепа своїми показаннями на допиті зумів сподобатися бояринові Матвееву: заявив про свою особисту прихильність до Росії, старався виправдати й вигородити перед московським урядом самого Дорошенка, його допустили до царя Олексія Михайловича, потім відпустили з Москви із закличними грамотами до Дорошенка і до чигиринських козаків. Мазепа не доїхав до Дорошенка, а залишився у гетьмана Самойловича, одержавши дозвіл проживати на східному боці Дніпра разом із своєю сім'єю. Невдовзі по тому він утратив жінку.

Самойлович доручив Мазепі виховання своїх дітей і через декілька років надав йому чин генерального осавула, найважливіший чин після гетьманського.
У цьому званні, за дорученням Самойловича, Мазепа їздив до Москви ще декілька разів, і, дотямкувавши, що за правління царівни Софії вся влада перебувала в руках її улюбленця Голицина, підлестився до фаворита, і прихилив його до себе. І перед ним, як раніше перед Матвєєвим, очевидно, Мазепі допомогли його виховання, спритність і люб'язність в поводженні. Голицин і Матвеев обидва належали до передових московських людей свого часу і ставилися прихильно до польсько-малоруських ознак освіченості, якими відзначався й виблискував Мазепа. Коли після невдалого кримського походу треба було зіпхнути на когось провину, Голицин зіпхнув її на гетьмана Самойловича: його позбавили гетьманства, заслали до Сибіру з юрбою рідні й прибічників, синові його Григорієві одрубали голову, а Мазепу обрали в гетьмани (1), головним чином тому, що так хотілося люблячому його Голицину. Зазвичай звинувачують самого Мазепу в тому, що він копав яму під Самойловичем і готував загибель людині, яку мав би вважати своїм благодійником. Ми не знаємо, в якій мірі брав участь Мазепа в інтризі, що велася проти гетьмана Самойловича, мусимо вдовольнятися лише припущеннями і тому не маємо права проголошувати вироку у цьому питанні.
Уже давно в Малоросії точилася боротьба між значними козаками і сіромою; до перших належали заможні люди, які претендували на родовитість і відмінність від решти народу; сірому складали прості козаки, але до них, за загальними симпатіями, прилягала вся маса поспільства, тобто простого народу, який не входив до козацького стану, але прагнув рівності з козаками. Усі старшини, володіючи доходами з маєтків, які приписувалися в Малоросії до посад або чинів, були порівняно багатими і відтак вважалися приналежними до класу значних; тим більше відносили себе до значних і дотримувалися їхніх інтересів особи, які одержали польське виховання і наділені були, за народженням чи установленням, шляхетським достойництвом. Гетьман, молодість якого проходила в Польщі при дворі польського короля, був саме з таких. Він, природно, мав привнести в козацьке середовище, в яке вступив, той польсько-шляхетський світогляд, до якого так вороже ставилася малоруська народна маса. Невдовзі виявив Мазепа свої панські замашки і зайшов у суперечність з народними прагненнями. Це тим більше було для нього неминуче, що, діючи в польсько-шляхетському дусі, він так само мусив чинити й для того, щоб заслужити прихильність московського уряду і втриматися на здобутому гетьманстві. Через якийсь час (у 1696 році) від спостерігачів, які бачили зблизька становище в Малоросії, в Москву пішли повідомлення, що Мазепа оточив себе поляками, склав з них, так ніби свою гвардію, особливі компанійські (2), сердюцькі (3) полки, що він мироволить до старшин, що він дозволяє старшинам навертати козаків собі в підданство й віднімати у них землі. Мазепа перший запровадив у Малоросії панщину або обов'язкову роботу на додаток до податей, що їх сплачували землероби землевласникам, на землі у котрих проживали. Мазепа суворо забороняв посполитим людям вступати в козаки і цим самим в такій же мірі налаштовував проти себе малоруську простонародну масу, в якій догоджав інтересам московського уряду, а той не бажав, щоб тяглові люди, котрих уряд змушує до сплати податків і виконання всіляких повинностей, вибували з цього звання і переходили в козацький стан, який користувався, як військовий, пільгами й привілеями. Тільки-но утвердився Мазепа на гетьманстві, одразу ж наблизив до себе свою рідню. З ним були два його небожі, сини Мазепиних сестер: Обідовський (4) та Войнаровський (5). Мати Мазепи, черниця Магдалина, стала настоятельницею київського Фролівського монастиря (6). Московський уряд не лише не засудив Мазепиних вчинків, але й для надійнішої охорони його персони од народу прислав йому полк стрільців (7). «Гетьман, – сповіщає один мандрівник, що відвідав тоді Малоросію, – стрільцями міцний, без них хохли давно б його уколошкали, та стрільців бояться, через те він їм благоволить, безперервно годує і без них кроку не ступить».

Розраховуючи на могутність Голицина, Мазепа всіма засобами старався догоджати йому доти, доки Петро в 1689 році не покінчив з правлінням Софії і не відправив Голицина в заслання. Мазепа приїхав випадково до столиці саме тоді, коли в Москві стався переворот, з наміром кланятися фаворитові, однак, вздрівши, що влада перемінилася, постарався якшвидше розірвати зв'язки з колишніми владцями і пристати до нових. Це йому вдалося. Мазепа почав просити від уряду того, чого якраз російський уряд і домагався в Малоросії, наприклад, збільшення числа своїх ратних людей, перепису козаків і приборкання народної сваволі. І до Петра особисто зумів піддобритися Мазепа. Молодий цар полюбив його і з того часу вважав його щиро відданим своїм слугою.
Протягом усього двадцятирічного гетьманства Мазепи в Малоросії нуртувала ненависть до нього з боку підлеглих, виявляючись то в тих, то в інших спробах позбавити його гетьманства. Чим довше тримав Мазепа гетьманську булаву, тим більше звикав малоруський народ вважати його людиною польського духу, ворогом корінних козацьких прагнень до рівності й до загальної волі; нехіть до Мазепи почала передусім виявлятися, за малоросійськими звичками, в доносах і підступах. У кінці 1689 року прибув у Польщу до короля Яна Собеського руський монах Соломон з листом від Мазепи, в якому малоросійський гетьман заявляв польському королю про бажання приєднати Малоросію знову до Польщі і спонукав до розпочину ворожнечі проти Росії. Слідом за тим із Запоріжжя приїхали до того ж короля посланці з пропозицією прийняти Запоріжжя в підданство Польщі. Завдячуючи одному православному придворному, котрий проживав у королівському палаці, про те й інше дізнався московський резидент у Варшаві Волков, а від Волкова дізналися про це і в Москві. Король послав Соломона на Україну, до гетьмана, без будь-якого листа, обнадіяти на словах щодо своєї милості, а між тим дав таємне доручення львівському православному єпископові Йосифу Шумлянському (8) вступити у зносини з Мазепою. Шумлянський направив до Мазепи шляхтича Доморацького з листом і просив через посланця оголосити, на яких Умовах бажає гетьман Малоросії вступити у підданство польській державі. Мазепа, одержавши лист Шумлянського, відправив цього листа і шляхтича, який його привіз, до Москви; Соломон же дізнався про це заздалегідь і не наважився вже з'являтися до гетьмана, а повернувся до Варшави, але щоб, як кажуть, не вдарити перед поляками лицем у грязюку, найняв дорогою в корчмі якогось студента і намовив його написати йому фальшивого листа від імені Мазепи. Переписаного начисто цього листа Соломон підписав сам, але чорнові заготовки листа забув забрати у студента. Трапилося так, що перш ніж Соломон доїхав до Варшави, студент, розгулявшись у корчмі на одержані від Соломона два таляри за своє мистецтво, відкрив таємницю випадковій п'яній компанії, а опісля його заарештували й привели до короля. Студент у всьому признався і віддав залишені йому чернетки листа, якого писано було від імені Мазепи. Коли Соломон, з'явившись до короля, подав йому листа від гетьмана Мазепи, король, знаючи уже все, звелів покликати студента й викрити Соломонів обман. Чернетки були в наявності; відпиратися було неможливо. Соломон у всьому признався, і його посадовили в тюрму, а потім, на вимогу російського резидента, видали московському урядові. У 1691 році його привезли до Москви, розстригли і під колишнім його мирським іменем Семена Дротського відправили до гетьмана в Батурин. Там його стратили. З усього видно, цей Соломон був знаряддям таємної партії, яка намагалася навести підозру на Мазепу в Москві й підготувати йому загибель.
Але ще коли московський уряд не мав у своїх руках Соломона і вимагав його видачі, у Києві було підкинуто анонімного листа, яким хтось застерігав російський уряд «від злого й оманливого Мазепи». Київський воєвода відправив цього листа в Москву, а з Москви його послали прямо в руки Мазепі з тим, щоб гетьман повідомив: чи не може, за своїми міркуваннями, здогадатися, хто б міг скласти такого листа? Мазепа вказав, як на головних своїх ворогів, на колишнього гадяцького полковника Самойловича, на зятя гетьмана Самойловича князя Юрія Четвертинського, на колишнього переяславського полковника Дмитрашку Райчу і на тодішнього переяславського полковника Леонтія Полуботка. На домагання гетьмана відставленого гадяцького полковника вивезли з його маєтку, який знаходився в Лебединському повіті, привезли до Москви, а потім заслали до Сибіру; туди ж заслали й Райчу; Юрія Четвертинського з дружиною і тещею переселили до Москви, Леонтій Полуботок позбувся посади полковника.

Сторінка 1 з 6 Показати всі сторінки << На початок < 1 2 3 4 5 6 > У кінець >>

Пошук на сайті: