СОЛОВЕЙКО

Зелений сад, зелений сад.
Зеленая могила!
Зелений сад вдяга весна,
Могила забриніла!
Як гарно слухать, коли в ніч
Маленький соловейко
В квітках затлямка, засвистить
Так приязно, любенької
А тут вони ведуть танок!
Хто гласи їх розлічить?
Хто передом із їх іде?
Хто зорі перелічить?
Той на тополі, ті в кущах,
Ті в вербах, ті в калині...
Один біля могили сам
Співає на ялині.
Щебече він — не то співець
Віршами люб'язними
Кохання й радість розділя
З серцями приязними.
Затьохка він — не то біди
Оплакує людськії,
Жаль ллється в серце, як в квітки
Крапельки дощовії.
От застогнав, і от замовк...
Терликнув — вп'ять залився,
Не то співець в останній раз
Із миром розпростався!
І в небо думкою влетів,
Між зорями співає,
А странній спів його людей
Уже не порушає.
Співає пташка, і ніхто
Не взяв її в примітку!
Співа співець — ніхто йому
З душі не кине квітку!
Одно серденько між всіма
Глас пташин розпізнало,
Одно серденько пісня та
Співцева розрушала.
І цілий день смутна, тиха
Самотняя могила,
А вранці зомнята трава.
Де дівчина сиділа.