Іван Котляревський - Коментар до "Енеїди" Івана Котляревского та його історія (сторінка 14)

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Komentar_do_eneida.doc)Komentar_do_eneida.doc635 Кб3136
Iталiянець же маляр — захожі італійці на Україні і в Росії були звичайно музикантами, малярами, будівничими, взагалі людьми мистецтва. Цiкаво порівняти зображення італійця в поемі “Енеїда” і у творі іншої доби й iншої літератури — романі класика німецької літератури Томаса Мана Чарівна гора” (1924). Один з героїв роману — італієць Людовіко Сеттем бріні людина мистецтва, складна і суперечлива особистість. У даному разі нам важливо відзначити, що для головного героя “Чарівної гори” німця Ганса Касторпа його вчитель Сеттембріні — типовий італієць, у національному характері якого, з погляду іноземця, є щось від комедіанта. Сеттембріні наділений прозвищем Шарманщик, яке раз по раз з'являється протягом усього роману.

13. Так багато місця, як українцям (цілу строфу), в “Енеїді” приділено ще одній нації, яка в ту епоху була на авансцені світової історії, — французам. Тут бачимо не тільки іронію. Неприхильне ставлення до Великої французької революції (1789 — 1794) і наступних подій: воєн Директорії (1795 — 1799), приходу до влади Наполеона Бонапарта, потім безперервних наполеонівських воєн — виражене в коментованій строфі ясно. Правда, в літературі про Котляревського були спроби довести, що він мав на увазі тільки післяреволюційний період французької історії, але легко переконатися, що дана строфа цього не підтверджує. На якого владику “лаяли” французи — добре відомо: на короля Людовіка XVI, що його змела з французького трону революційна хвиля і який згодом був гільйотинований. І все ж погляд Котляревського на французьку революцію можна правильно зрозуміти, тільки пам'ятаючи про його стійкі демократичні переконання, про численні факти зв'язків з близькими до декабристів колами. Він не міг не співчувати лозунгові французької революції “Свобода, рівність, братерство!”

Сі перевернуті в собаки — в українському фольклорі відома легенда про людей-песиголовців, що живуть у якомусь далекому краю і з'їдають кожного, хто до них потрапляє. Певне, ця легенда перейшла в фольклор з багатих на фантастичні елементи перекладних повістей, відомих у нас ще з часів Київської Русі. Так, аж до XVIII ст. включно мала велику популярність “Олександрія”. У поході на Індію воїни Олександра Македонського серед інших див зустрічають людей з собачими головами. В деяких варіантах легенди — цілий народ за гріхи перевернутий богом в песиголовців.

14. Голландці квакають в багні — оскільки Голландія розташована на низинах, типовою для неї була болотиста місцевість.

Чухонці лазять мурав'ями — в просторіччі чухонцями називали фіннів і взагалі племена карельського походження, які жили поблизу Петербурга.

Пізнаєш жида там в свині — слово жид у ті часи та й значно пізніше не сприймалося як лайливе слово чи прозвище євреїв.

Гишпанець — іспанець.

16. Мовби Еней по пошті ллив — тобто їхав по поштовому тракту, де на кожній станції міняли коней (на перекладних), їхати на перекладних — найбільш швидкий у давні часи, до появи залізниць, спосіб сполучення. Крім сухопутного поштового сполучення, була також пошта річкова і морська (див. коментар: IV, 59).

17. Роменський тютюнець курив — місто Ромни (зараз Сумської області) здавна славилося своїм тютюном.

Шабас, шабаш — кінець; тут у значенні: кінець мандрам.

18. Троянці наші чуприндирі — чуприндирі — ті, що носили довгий чуб, оселедці. Були неодмінною прикметою запорізького козацтва. Зникли після ліквідації Запорізької Січі у 1775 р. разом з останніми представниками низового козацтва.

Ташоватись, ташуватись — розташовуватися, розміщатися.

19. Троянці прибули на призначене богами місце для заснування Риму в одну з областей Середньої Італії — Лацію, володіння царя Латина, сина бога поля Фавна і німфи Маріки (в Котляревського — Мерика).

Носили латані галанці — галанці — штани з голландського сукна, які звичайно носили слуги українського панства, зокрема козачки; вузькі панталони (К.).

А в кітьки крашанками грали — йдеться про поширений звичай грати на Великдень у крашанки. Грали навбитки, тобто стукалися крашанками з гострого кінця. Той, чиє яйце лишиться цілим, забирає надбите яйце партнера собі.

Гра навбитки — своєрідне мистецтво. Треба було вміти взяти яйце так, щоб удар прийшовся якраз по центру, де шкаралущу найважче розбити, добре стиснути його в руці, але щоб не роздавити, бити з рівною силою з того й другого боку — хто б'є по нерухомій крашанці, має більше шансів виграти. Багато важило уміння вибрати для гри яйце з міцною шкаралущею. Бувало, йшли на хитрощі: робили з обох кінців яйця — гострого і тупого — непомітні проколи голкою, видували білок і жовток, а потім заливали всередину розтоплений віск. Таке яйце звалося вощанкою, його звичайне яйце розбити не могло. Тому грати вощанкою вважали недозволеним прийомом. А взагалі в такій грі в межах правил йшли на всілякі хитрощі, інколи найнесподіваніші.

В кітьки — варіація гри крашанками: котити по землі. Оскільки саме вона названа в Котляревського, є підстава вважати, що в ті часи була популярнішою від гри навбитки. Тут цей вислів вжито у значенні: хитрили один перед другим, щоб своє тільки показати і з рук не випустити, а — чуже забрати.

20. Фавн (у римлян) — бог лісів, полів і лук, покровитель стад і пастухів.

21. Дочка була зальотна птиця — тут у значенні: незвичайна, виняткових достоїнств.

В образі Лависі змальований народний ідеал дівчини. Першими названі найголовніші з народного погляду достоїнства: чепуруха, проворна, тобто роботяща, а вже потім — гарна. Далі йде повніше змалювання зовнішності і вдачі. Бурлескне обігрування тут відсутнє зовсім. Лавися в 21 — 22-й строфах дуже нагадує Наталку Полтавку з однойменної п'єси І. Котляревського.

Приступна, добра, не спесива — порівняй у п'єсі “Наталка Полтавка”:

Ой, я дівчина Полтавка,

А зовуть мене Наталка:

Дівка проста, не красива,

З добрим серцем, не спесива.

Порівняй також з образом української молодиці Дідони (І, 21).

22. Що ваші гречеські ковбаси! — йдеться про ковбаси, що їх виготовляли греки, які жили колоніями на Україні. Особливо відома була колонія в Ніжині, в добу Котляревського вона ще зберігала етнічну відокремленість. Грецькі ковбаси не круглі, а плескуваті, виготовлялися особливим способом. Від греків українці перейняли вміння коптити ковбаси.

Що ваш первак грушевий квас! — квас, на виготовлення якого йшли грушідички.

Завійниця од неї вхопить — завійниця — гострий, пекучий біль у животі.

Що не доспиш петрівськой ночі — Петрівка — середина літа, коли ночі найкоротші. Тягнулася Петрівка з дев'ятого тижня після пасхи до 29 червня (за ст. ст.).

Те по собі я знаю сам — єдине місце в поемі, де І. Котляревський прямо говорить про своє особисте, інтимне. В молоді роки він був дуже закоханий у дівчину, аде одружитися з нею не зміг. Так і прожив усе життя неодруженим.

24. Один був Турн, царьок нешпетний — нешпетний (пол.) — непоганий. У Вергілія Турн — цар італійського племені рутулів, підкореного римлянами. Земля, де жило це плем'я, звалася Лаціум; столиця Ардея. Турн — небіж цариці Амати, дружини Латина.

26. Вся строфа побудована на прислів'ях одного змісту: “Не кажи “гоп!”, поки не перескочиш”. Одна житейська мудрість, вивірена досвідом поколінь, подається ніби під різними кутами зору, варіюється — з якого боку не глянь, а правда таки лишається правдою. Придивившись ближче, можна вгадати в складі строфи кілька прислів'їв безсумнівно народного походження: “Ніхто не знає, що його чекає”, “Не розгледівши броду, не лізь у воду”, “Поспішиш —  людей насмішиш”, “Коли чого в руках не маєш, то не хвалися, що твоє”, “Перше в волок подивися, тоді і рибою хвалися”. Однак з прислів'ями та приказками в “Енеїді” справа стоїть так, як з піснями в “Наталці Полтавці”, — в ряді випадків не можна певно сказати, де пісня народна, а де — автора п'єси.

27. І ждали тілько четверга — тобто чекати слушного дня для такої важливої справи, як сватання. Такими днями вважали вівторок, четвер, суботу. Понеділок, середа, п'ятниця — важкі дні. Олександр Потебня, згадуючи пісню “Я в середу родилася, горе мені, горе”, пише: “...Але четвер, здається, легкий день: “Не тепер, так в четвер”; в багатьох місцях сватання починають в четвер або в суботу” (Потебня А. А. О доле и сродньїх с нею существах. — Харьков, 1914. — С. 193.).

29. Капуста шаткована — на відміну від січеної звичайним ножем, ріжеться на тонкі довгі смужки спеціально для цього пристосованим ножем.

М'ясопуст — дні, коли за приписами церкви дозволялося їсти м'ясо. Троянці, поки добралися до царства Латина, настільки вибилися із запасів, що мусили тамувати голод немудрими та малопоживними пісними наїдками, поширеними серед посполитих — бідняків та козацької сіроми. Серед цих наїдків:

Рябко — страва з гречаного борошна і пшона, в назві вгадується іронічний підтекст — для Рябка, мовляв.

Тетеря — страва з розведеного борошна або товчених сухарів.

Саламаха — страва з рідкого гречаного тіста, в піст на олії, а то й просто не засмажена. В складеному Миколою Гоголем словничку до “Енеїди” Котляревського читаємо: “Саламаха — борошно житнє або пшеничне, киплячою водою розведене з додаванням солі і варене доти, поки увариться подібно до густого киселю” (Гоголь Н. В. Полн. собр. соч. — М., 1952. — Т. 9. — С. 499).

30. Носатка — старовинна череп'яна посудина з ручкою і довгим носиком-жолобком. Щось подібне до нинішнього кофейника. Служила також мірою для рідини. Бували носатки місткістю до трьох відер і більше (на зразок античних амфор).

Що деякий і хвіст надув — тут у значенні: помер.

33. Піярська граматка — найпоширеніша шкільна граматика латинської мови в Польщі другої половини XVIII — першої половини XIX ст. Мала також значне поширення на Україні та Білорусії. Для цих регіонів друкувалася в Бердичеві при католицькому монастирі. Назва “піярська” походить від католицького чернечного ордену піарів, члени якого, крім звичайних для ченців обітниць, зобов'язувалися безплатно навчати молодь, звичайно ж, у своєму католицькому дусі. Орден мав свої школи як в Польщі, так і на зайнятих Польщею українських землях.

Полуставець — молитовник з місяцесловом, святці (календарний список християнських “святих” та свят на їхню честь), обов'язкова приналежність тогочасних шкіл. Назва походить від одного з типів старовинного письма — півуставу.

Октоїх (восьмигласник) — книга, в якій містилися церковні співи на весь тиждень, розписані на вісім голосів (лат. осtavа — вісім).

34. Тройчатка — нагай на три кінці.

Субітки — в суботу звичайно школярі повторювали перед дяком-бакаляром все, що вони вивчили протягом тижня. Хто не все знав чи не твердо відповідав, того карали різками. А то й всім підряд давали “пам'ятного”. Жила традиція “суботнього дня” довго, мало не до кінця XIX ст.

У 33 — 34-й строфах кількома штрихами дано яскравий малюнок дяківської школи, яка протягом століть існувала на українських землях. Дяк — головна фігура в церковному богослужінні після священика. Таким він залишався і в школі. Читання було тісно пов'язане з церковним співом, що відбилося і в “Енеїді”: поряд з граматикою — октоїх. Уже в першій з точно датованих церковних книг — Остромировому євангелії 1057 р. зустрічаємо так звані “знаки возглашенія”, які свідчать, що текст призначався для наспівного читання.

38. Клечання — наламане та нарубане з дерев гілля з листям, яким на зелені свята прикрашають хату та двір.

Шпалери — були поширені на Україні уже в XVII ст. Становили собою килими з різних тканин, якими оббивали стіни житла. На шпалери часто наносили сюжетні чи пейзажні малюнки. Шпалери, на полотно яких наносився малюнок фарбами, називали ще колтринами. У XVIII ст. появилися близькі до нинішніх друковані паперові шпалери.

39. Богомаз — іконописець і взагалі живописець, маляр. Слово в народі само по собі не мало негативного забарвлення. В “Салдацькому патреті” Григорія Квітки-Основ'яненка читаємо: “...А у тій слободі щонайлуччі богомази...” (Квітка-Основ'яненко Г. Твори: В 2 т. — К., 1978. — Т. 1. — С. 24).

Ренське (рейнське) — сорт привозного вина.

Курдимон (кардамон) — південна рослина з сімейства імбирних. Насіння з нього служило пряною приправою.

Спуст — міра горілки: троє відер.

Запуст — заговіни, пущення, останній день перед постом, коли готували особливо багатий обід з скоромних (м'ясних або молочних) страв.

З старосвітського хутора до міста їздять не часто. Тому поїздку “за мальованням” використовують і для закупки “розного припаса”, до якого входить всього-навсього рейнське й пиво, — напоказ. Всі інші “заморські вина”, які питимуть гості Латина, — домашнього виробу. Тут і в подальших строфах щедрим джерелом гумору служать претензії скупого та провінціально відсталого хуторянина Латина на царський, великопанський блиск і пишність.

40 — 41. “Мальовання” — те саме, що російські “лубочні картинки”, “лубок” (назва — від корзин із лубу: кори липового дерева, в яких мандрівні крамарі розносили свою продукцію). Латин приймає лубок (тодішній мистецький ширпотреб) за “роботи первійших майстрів”. У панських будинках дорогі картини на полотні і шкірах кріпили до стін на спеціальних дерев'яних підрамниках, а не “ліпили”, як малювання в світлиці Латина. Уже цей штрих, крім типових лубочних сюжетів, яскраво свідчить, про яку продукцію йдеться.

У переліку “всяких всячин”, якими прикрасили стіни Латинового палацу, І. Котляревський дотримується історико-хронологічної послідовності: від прадавніх легендарних часів (українська примовка: “За царя Гороха, як людей було трохи”; російська: “Давно, когда царь Горох с грибами воевал” — Даль. — С. ЗО) до реальних історичних постатей другої половини XVIII ст.

Як Александр цареві Пору Давав із військом добру хльору — картина зображує битву царя Олександра Македонського з індійським царем Пором.

Чернець Мамая як побив — йдеться про поєдинок ченця Пересвєта з татарином перед Куликовською битвою (1380). Про Куликовську битву (Мамаєвє побоїще) існувало багато лубочних сюжетів.

Як Муромець Ілля гуляє, як б'є половців, проганяє — як Переяслів боронив — про Іллю Муромця, його подвиги, перемогу над Солов'єм-розбійником теж відомо багато лубочних сюжетів.

Пошук на сайті: