Іван Котляревський - Коментар до "Енеїди" Івана Котляревского та його історія (сторінка 19)

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Komentar_do_eneida.doc)Komentar_do_eneida.doc635 Кб3125
84. Твоїм буть братом не стижуся — перед нами епізод, що воскрешає характерний для крзацтва звичай і показує, наскільки сильною була серед нього традиція побратимства. Воєначальник, що стоїть на вищих шаблях суспільної ієрархії, урочисто перед громадою називає своїм братом простого воїна, що добровільно йде на подвиг, клянеться заступити його матері рідного сина.

І тут же — бурлескна гра: поняття з побуту російської регулярної армії — “пайок”, “кватира” — поставлені в один ряд з речами патріархального козацького та селянського побуту. Все назване змішувалось і в реальному житті України кінця XVIII — початку XIX ст., проте “пайок” і “кватира” не були властиві побуту старої селянки.

86. Пікет — передовий сторожовий пост, застава.

87. У Вергілія про Рамента (Рамнета) читаємо:

Сам він був цар і віщун, і Турну-цареві був милий;

Та віщуванням загину від себе не міг відвернути

(Вергілій. — Кн. 9. — Ряд. 327 — 328).

Тестамент — заповіт, духівниця.

88. Потиснув, мов Хому Ярема — маються на увазі комічні персонажі в фольклорі українського, російського та білоруського народів. Хома і Ярема фігурують у жартівливих піснях, анекдотах, лубочних картинках (малювань). В одній з пісень зустрічаємо слова, що нагадують коментований рядок “Енеїди”:

...Ходімо у церкву

Богу молиться.

Хома надів ризи,

А Ярема взяв книги.

Де не взявся піп та дяк —

Хома вискочив у двері,

А Ярема у вікно.

Як затис та й затис —

Та й Хому притис...

(Українські народні пісні в записах Осипа та Федора Бодянських. — К„           1978. — С. 269).

91. Пальонка — вид горілки.

І приколов його, як квітку, Що баби колють на намітку — намітка — святкове вбрання одруженої жінки; довге, мало не до землі, покривало, яким зав'язували поверх очіпка голову. Прийнято було покійницю в домовині покривати зверху наміткою. Інколи до намітки пришпилювали воскову квітку.

93. Агапій Шамрай так коментує це місце: “Слимаки — монастирські служки... І знову в цій строфі — яскрава картина з побуту школярів старих часів (“курохватів”), які добували собі прожиток не завжди достойними способами. Цікаво відзначити, що для них господарі, у яких вони крали, то “вороже плем'я” — Гевали і Амалики. За біблією, Амалик — родоначальник племені амаликітян, що ворогувало з євреями, а Гевал — назва народу арабського походження — гевалітян, — що так само ворогував з Ізраїлем. Звідси в біблії, а потім пізніше і в мові духівництва ці назви стали загалом означати людей “чужих”, “ворожих”. Причому назву “гевал” вживали в зневажливому значенні — простак, грубіян та ін. Це зневажливе ставлення до міщанства і селянства з боку школярів типове для тих часів, коли навчальні заклади були ізольовані, користувалися самоврядуванням, і школярі, або “спудеї”, розвивали в собі професіональну замкненість і деяку погорду до інших “неосвічених” станів. (Так само, як, наприклад, для німецьких студентів середньовічних університетів, всі, хто не належали до “ученого стану”, називались звисока “філістімлянами”, або скорочено — “філістерами”. Знов-таки біблійна термінологія — філістімляни — народ, що ворогував з євреями)” (Котляревський І.П. Повне зібр. творів: У 2 т. — К., 1952. — Т. 1. — С. 525 — 526).

Що роблять часто і дяки — мандровані дяки, бурсаки.

95. Дали рутульцям накарпас — дали прочуханки.

Кал — грязь.

По сам пас (пол.) — по пояс.

96. Волсент — проводир кінноти латинян.

101. Уже знайома нам бурсацька макаронічна мова (див. коментар: IV, 46 — 47). Переклавши латинські слова, слід читати:

Гріх робиш, брате милий,

Невинному смерть задаєш:

Я дурень, розбійник, розбишака,

Найбільший негідник! гайдамака;

Постій! невинную кров ллєш.

На що ж розраховував Низ, звертаючись до Волсента на бурсацькому арго? Щоб збити з пантелику, виграти час, затримати піднесений над головою друга палаш. А ще мав надію, що Волсент хоч на якийсь момент прийме його за людину з свого табору, адже зрозуміле тільки бурсакам арго служило свого роду паролем.

111 — 112. Ці строфи написані в дусі народних голосінь матері за сином-одинаком.

115. Що мов на його сап напав — тут сап — утруднене, свистяче дихання через закладений ніс.

116. ...Брат брата в батька луплять — лаються.

Гак в мідні клекотить гарячій — мідня — підприємство, де плавлять мідь.

Гак в кабаці кричить піддячий — кабак (рос.) — шинок. У старі часи було прийнято різні урядові укази та розпорядження читати в людних місцях: на ярмарках, площах, у шинках тощо. Звичайно, піддячому особливо доводилося підвищувати голос у шинках, щоб перекричати п'яний гамір.

118. Парнас — гора в Греції, де, за міфологією, перебував покровитель мистецтв Аполлон і музи.

Пегас — у грецькій міфології — крилатий кінь. На вершині гори Гелікон вибив копитом джерело, з якого пили воду музи і яке давало натхнення поетам.

120. Якраз і тарани вродились — тарани застосовувалися під час штурмів фортець. Тяжку, оббиту металом колоду підвішували на канатах чи ланцюгах на поставлених на колеса поперечках. Таран підкочували до кріпосної стіни чи то брами і, розгойдуючи, били в неї колодою. Оббитому металом чи цілком металічному передньому кінцеві колоди інколи надавали форму баранячої голови. За аналогічним принципом працювали тарани — дерев'яні довбні — в олійницях. Підвішеними до стелі таранами підбивали клини, які притискали прес, що вичавлював з відповідно підготовленого насіння олію. Застосовувалися тарани і для пресування воску на воскобійнях. Тут продовжується розпочате у четвертій частині “Енеїди” травестійне обігрування, комічне зниження зброї, бойового обладунку двох воюючих армій, ототожнення їх з предметами господарського вжитку. До того ж, всі давніші види зброї беруть свій початок від предметів господарського вжитку (ті ж тарани, вся холодна або ще говорили — біла зброя, певною мірою і вогнепальна). Замість бойових таранів рутульці використовують довбні з олійниць, якими проти фортечних укріплень нічого не вдієш. Тимчасом у наступній строфі з їх допомогою військо Турна валить браму.

123. Геленор — троянський воїн, син лідійського царя і рабині Лікімнії (Вергілій. — Кн. 9. — Ряд. 544 — 549).

Лик — у Вергілія Лікос (Вергілій. — Кн. 9. — Ряд. 556 — 566).

Верлань — крикун.

Кундель — вівчарка степової породи.

І, мов на поступки, хотілось Рутульцям перегону дать — змагаючись у бігах наввипередки чи що інше, буває, ідуть на поступки, скажімо: “починай бігти першим”. Як у шахматах, починаючи гру з явно слабішим противником, інколи дають фору — знімають з дошки якусь фігуру.

124. Пробралися подуть тичок — тобто помірятися силою в поєдинку, бою. У народних казках герої інколи, перш ніж почати поєдинок, а то й перериваючи його, дмуть тічок (місце поєдинку), щоб в такий спосіб виявити, хто з них сильніший.

129. Лигагь латинськії потали! — потапці — особливо злиденна страва: хліб, накришений у посолену воду. Нар.: Лигай потапці, впустивши в юшку (Номис. — С. 235).

131. По-сербськи величали віру — тобто лаялися нецензурними словами.

132. Голіаф — біблійний велетень і силач.

Один дражнився Битіасом — травестійне обігрування імені троянця Бітій у Вергілія.

Із Кочубейським він Тарасом — мається на увазі слуга великих магнатів, князів Кочубеїв, які мали маєтки в Диканьці, самій Полтаві, інших місцях. Котляревський добре знав Кочубеїв і їхнє оточення. Одному з них, Семенові Михайловичу Кочубею (1778 — 1835) присвятив власноручно підготовлене видання “Енеїди” (1809).

137. Стратилат — воєначальник, ватажок війська.

139. Келебердянськая верства — локальна приказка. Матвій Номис до приказки “Випросталась, як семисотна верства” дає таку примітку: “Семисотні верстви були за цариці Катерини. По старих шляхах вони ще й тепер (середина XIX ст. — О. С.) іноді є: дубові, високі. Пирятинська верства теж семисотна, — себто верства, що вони стоять по старому шляху з Переяслава у Лубни” (Номис. — С. 288).

Келеберда — містечко Полтавського полку.

Попав богиню камнем в лад — тобто в лоно. Тут: лоно — низ живота.

142. Генеральний обозний — одна з вищих посад у гетьманському уряді на Україні. У його віданні була організація і постачання війська, артилерія. Генеральний обозний також брав участь у зносинах з іншими державами, переговорах з іноземними послами, засідав у генеральному суді. Були також полкові обозні.

 

ЧАСТИНА ШОСТА

1. Біжать в олимпську карвасар — йдеться про одну з давніх форм народного судочинства, щось близьке до третейського суду чи суду честі (відповідно в російського народу — “на миру”). Обрані громадою авторитетні люди вислуховували обидві сторони і тут же виносили своє рішення. Слово “карвасар”, як і сама інституція суду на ярмарку, давнє, уже в часи Котляревського можливо сприймалося як архаїзм.

3. Як грек на ніжинські ковбаси — це вже друга згадка про греків-колоністів на Україні (див. коментар: IV, 125). Нар.: Ласий, як до ковбас. Ласий на ковбаси (Номис. — С. 98).

Я намочу вас в шевський, квас — шевський квас — розчин дубильної речовини для вичинювання шкур.

4. Запру в смирительних домах — такі будинки були введені при Петрі І для ув'язнення за порівняно незначні злочини. Коли перед судом поставала особа з привілейованих станів (а богині ж сюди належать), вона по можливості відбувала покарання в такому будинку, а не в тюрмі. Як місця ув'язнення ці будинки припинили існування у 1884 р.

Жінок там на тютюн міняють — ще один, уже третій (див. коментар: III, 3; IV, 126) відгук у поемі пісні “Гей на горі та женці жнуть”. Тут ремінісценція рядків:

А позаду Сагайдачний,

Що проміняв жінку

На тютюн та люльку,

Необачний.

6. В античній міфології Венера традиційно прихильна до Марса — бога війни. Тому природно, що тут вона виступає ще й в образі маркітанки. Останні супроводжували армію в походах, торгували різними продуктами, напоями, предметами солдатського вжитку.

І бите з ними м'ясо їла — тобто м'ясо настріляної дичини.

7. Літературознавець Юрій Івакін слушно вказує на перегук епізодів із побуту небожителів у шостій частині “Енеїди” з творами Шевченка останніх років життя: “Юродивий” (1857), “Муза” (1858), “Слава” (1858), “Гімн черничий” (1860). Коментуючи рядки вірша “Слава”:

А ти, задрипанко, шинкарко,

Перекупко п'яна!

Де ти в ката забарилась...

Моя крале мальована,

зазначає: “Говорячи про стилістичну залежність Шевченкового твору від бурлескної традиції, маємо на увазі передусім “Енеїду” Котляревського. Вже лайливе звернення до слави в перших рядках вірша своїм комічним нагромадженням лайливих визначень нагадує славнозвісну “художню лайку” персонажів “Енеїди”. Шевченкова “краля мальована” дещо схожа на таку ж легковажну Венеру з “Енеїди”, що “все з воєнними жила” (Івакін Ю. О. Коментар до “Кобзаря” Шевченка: Поезії 1847 — 1861 рр. — К., 1968. — С. 243).

9. фригійське плем'я не проклято — тут і далі фрігійці — троянці. Фрігією називали область Малої Азії, в межах якої була Троя.

10. Прометей (у грецькій міфології) — добрий титан, оборонець людей. Допоміг Зевсові перемогти злих титанів і здобути владу над світом; викрав з Олімпа вогонь і приніс людям. За це Зевс звелів прикувати Прометея до скелі на Кавказі і прирік на вічні муки: щодень орел розкльовував йому печінку, а на другий день вона виростала знову. Так прикутий Прометей мучився протягом тисячоліть, поки його не визволив Геракл. “Прометей, — за словами К. Маркса, — найблагородніший святий і мученик у філософському календарі” (Маркс К., Енгельс Ф.3 ранніх творів. — К., 1973. — С. 22). Образ Прометея — мужнього захисника людини, поборника добра і справедливості — один з найважливіших в ряду вічних образів світової літератури. Появившись в “Енеїді” І. Котляревського, так само як і інші образи поеми, в травестійно-гумористичному контексті, Прометей продовжив своє життя в українській літературі.

12. Як дам! очіпок ізлетить... — збити очіпок жінці (дівчата очіпка не носили) — означало завдати їй сорому. Тадей Рильський у статті “До вивчення українського народного світогляду” писав: “Я пам'ятаю випадок, коли семилітній хлопчина, граючись, скинув очіпок заміжній жінці в товаристві. Жінка розплакалася від образи, що він змусив її, чесну молодицю “світити волоссям”. Я пам'ятаю, наскільки безуспішними були якось мої спроби утішити гнів однієї молодиці на іншу, головним чином задля того, що остання її “розчіпчила”.

13. ...Наш олимпський предводитель — дворяни губернії та повіту на спеціальних зібраннях обирали з-поміж себе на певний строк предводителя дворянства з числа найбільш знатних та авторитетних. Так, з утворенням Полтавської губернії 1802 р. першим предводителем (маршалком) був обраний князь С. М. Кочубей, що відіграв певну роль і в житті автора “Енеїди”. В шостій частині поеми — помітніше уподібнення небожителів великопанській дворянській верхівці, а земних владик — середньому та нижчому прошаркові дворянства з прикметами їхнього побуту.

Зводниця цитерська — походить від назви острова Цітера (Кіфера), де був особливо поширений культ Венери і знаходився її храм. Цітера — одне з імен Венери.

14. У восьмій пісні Гомерової “Одіссеї” розповідається, як Афродіта (Венера) зраджувала свого чоловіка Гефеста (Вулкана) з богом війни Аресом (Марсом). Розлючений Вулкан у своєму домі потай прилаштував над ложем сіті (“Мов павутиння легке, ніхто їх побачить не міг би...”), якими Марс і Венера в момент їхнього побачення були накриті, а потім прив'язані до ложа. Вулкан скликав подивитися на спійманих усіх богів Олімпа. У Котляревського кара ревнивого чоловіка зображена в дусі давніх народних звичаїв — Вулкан підрізав зрадниці пелену. У такому вигляді викритих розпутниць виводили на люди.

Ретязьок — поводок, прив'язь.

Пошук на сайті: