МИХАЙЛО КОЦЮБИНСЬКИЙ
(1864-1913)

    Михайло Михайлович Коцюбинський народився 17 вересня 1864 р. в місті Вінниці в родині чиновника. Початкову освіту здобув у Барській школі; протягом 1876-1880 рр. навчався в Шаргородській духовній семінарії. Мріям Коцюбинського про гімназію та університет через складні ро­динні й матеріальні обставини здійснитись не судилося; брак системних знань довелось надолужувати за допомогою самоосвіти. Письменник цікавився громадським життям, захопився ідеями на­родовольців, за участь у нелегальному русі потрапив під поліційний нагляд.

1891 року Коцюбинський склав іспит на право працювати народним учителем. Після нетрива­лого періоду вчителювання він обіймав посаду співробітника Одеської філоксерної комісії, що займалась організацією боротьби зі шкідником винограду — філоксерою. Працюючи в комісії, письменник з 1892 до 1896 р. проживав у Бессарабїї та в Криму. Обізнаність із життям молдавсько­го та кримсько-татарського народів позначилась на тематиці його творів. На початок роботи в ко­місії припадає зближення Коцюбинського з Братством тарасівців — організацією молодих інтелек­туалів, що прагнули в усьому бути послідовними, «свідомими» українцями на противагу старшому поколінню так званих українофілів, схильних до співробітництва з колоніальною адміністрацією.

Подолавши в 1896-1897 рр. хворобу, письменник нетривалий час був співробітником Жито­мирської газети «Волинь», а 1898 року переселився до Чернігова, де працював у земській управі. Одночасно він брав активну участь у культурному житті міста, влаштовував літературні вечори, що дістали назву «літературні суботи», підтримував письменників-початківців.

У 1900-х роках стан здоров’я Коцюбинського значно погіршився. Сухоти та хворе серце зму­шують його виїздити на лікування до Італії. Завдяки пенсії, що надало письменникові «Товариство прихильників української літератури, науки і штуки», він дістав можливість залишити обтяжливу роботу в земстві. Проте загострення хвороби не дозволило повністю переключитись на літературну працю. Помер письменник 25 квітня 1913 р., похований у Чернігові.

До перших літературних спроб Коцюбинський вдавався ще у дванадцятилітньому віці, пізні­ше, навчаючись у семінарії, писав вірші й прозу. У 80-90-х роках письменник пройшов складний шлях удосконалення літературної техніки. Певний час його проза ще лишалась у стильових межах етнографічного реалізму з його увагою до селянських тем та побутописанням, водночас у ній уви­разнилась чітка тенденція до посилення психологізму. У цей час автор написав цікаві оповідання для дітей: «Харитя», «Ялинка», «Маленький грішник», звернувся до морально-етичної та соціаль­ної проблематики у творах «На віру», «П’ятизлотник», «Хо», «Для загального добра» та ін.

Логічною у творчій еволюції Коцюбинського стала відозва до українських письменників, складена ним разом з М. Чернявським. Автори закликали до оновлення тематики творів і літерату­рного стилю, вважаючи, що українському письменству не варто обмежуватись лише селянськими темами, а треба орієнтуватися на смаки інтелігентного читача. Проголошені наміри Коцюбинський прагнув реалізувати у своїй художній практиці. З початку 1900-х рр. у його творчості посилюється імпресіоністична (від фр. impression — враження) манера письма, що передбачає специфічну тех­ніку відтворення безпосередніх вражень, які й становлять те «повідомлення», що несе в собі твір.