Олександр КОВІНЬКА

Хатнє виховання

 

Яка радість — наші діти! Весела й дзвінка радість. Втішаються, радіють батьки: чудесна зміна росте. Але гріха не будемо таїти: часом батьки невтішної хатньої науки діток навчають.

 

Починається це навчання з маленького, грайливого:

 

— Покажи мамі дульку!..

 

— Учи, учи на свою голову. Іди сюди, доцю... Стрибки, доцю, стрибки... Не слухай тата, маму слухай... Мама цяця, а татко бека, кака... Плюнь на татка... Штрикни таткові в очі... От люба доця, мамина доця... Вона вже вміє батькові в очі штрикати. І мамі штрикаєш? Ой-ой!.. Мама боїться...

 

Грайлива втіха закінчується неграйливо:

 

— І в кого воно, отаке чортеня, вдалося? Чуєте, сьогодні чуть ока не викололо. Хто його навчив? У нас такого і в роду не водилося!..

 

Батько і свою характеристику подає:

 

— Отож!.. Носи його, вчи його, а воно, бач, якої приноровилося — в лице плювати! От і чекай добра. Це ж тільки воно на ноги зіп’ялося. А що з нього вийде, як підросте?

 

З віком дитини росте й прикладне виховання.

 

— Полякай, синок, батька. Лякай, Васю, лякай. Отакечки: гр-р!..

 

Злякали батька. Впав батько на долівку.

 

Перейнявши чудернацькі штуковинки, дітки стягують з ліжка подушки, ковдри, напинають у хаті халабуду і просять батька:

 

— Тату, оце, бачиш, — курінь! Ми ховаємося всередину, а ти кругом бігай та гавкай. Тільки дуже-дуже, щоб нам страшно було.

 

Часом хатнє виховання нерозважно поєднують з чарочкою.

 

— На, синок, хильни. Для примєра хватони грамів двадцять.

 

— Ви бачили, чого він дітей навчає? Чи ти при своєму розумі? Сам п’єш, гуляєш, та ще й сина привчаєш!

 

— Пий, синок, пий. Це батько дає. Хили!..

 

Синок вихиляє, кривиться, чхає... Сльози з очей біжать.

 

— Ото бачиш, синок, яке воно противне? Отак і я страждаю. Ковтнеш, неначе дьогтю хватонеш. А мати думає, що я мед п’ю!..

 

Весела наука кінчається невесело.

 

— Ти ще молодий батька вчити! Норова якого взяв: дай, батьку, на сто грамів! Молоко на губах не обсохло, а йому — сто грамів. Я тобі таких сто грамів покажу — у двері не втрапиш!

 

— Тату! Давайте це діло замнем. Ви ж мене самі вчили: хильни, Васюню! А Васюня, який розговор, хилить. Батько дає!

 

Отут би можна й крапку поставити. Не будемо крапки ставити. Хай батьки поставлять. На те вони й батьки!..