Завантажити материал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Mikola_kulish_narodniy_malahiy.docx)Mikola_kulish_narodniy_malahiy.docx84 Кб1771
Скачать этот файл (Mikola_kulish_narodniy_malahiy.fb2)Mikola_kulish_narodniy_malahiy.fb2180 Кб1307

П'єса «Народний Малахій» написана 1927 року — глибоко новаторський твір. У ньому автор відходить від конкретних фактів, намагаючись таким чином зосередити увагу на сутності явища.

Основною проблемою, на якій грунтується твір, є проблема фальшивого пророка. Автор розвінчує утопічні ідеї, які не базуються на реальній дійсності.
П'єса «Народний Малахій» розкриває життєвий шлях листоноші Малахія Стаканчика, що проживає на вулиці Міщанській, дотримуючись звичайного патріархального способу життя. Але під впливом революції, вражений змінами в суспільстві, Малахій повірив у свою особливу місію: він вирішив, що необхідно негайно провести реформу людства.
Слід зазначити, що ім'я Малахій означає «вісник мій; пророк». Отже, назвавши себе народним пророком, Малахій прямує до Харкова, до Раднаркому, вимагаючи негайно запровадити реформу людини. Герой вірив у свою мрію, натомість його відправили на обстеження до психіатричної лікарні. Але Малахій утікає з божевільні, і йому вдається потрапити через мур до заводу «Серп і молот», на якому працювали пролетарі. Пролетарі не повірили в реформу Малахія, вони відкинули цю ідею, вважаючи, що головне — не особистісне начало, а індустріальний прогрес.
Трагізм постаті Малахія полягає в тому, що в його утопічну ідею не вірив ніхто, крім нього самого та божевільних з лікарні. Він зрікається своєї сім'ї, приносячи родинні цінності в жертву утопічній ідеї зміни людства. Малахій втрачає дочку Любоню, яка кінчає життя самогубством.
Символічним є момент, коли Малахій після всіх своїх блукань та поневірянь, розчарований суспільством, яке не сприйняло його ідею реформи людини, приходить до будинку терпимості та грає на золотій сурмі «голубу світову симфонію». Цей момент вказує на безперспективність, занепад малахіанства.
Через образ Малахія Микола Куліш розвінчує малахіанство як утопічне, безперспективне мислення, яке не відповідає реальності. Автор показав нам людину, затяту на одній думці, в її стосунках з оточуючим світом, який живе за своїми, іноді жорстокими, законами.
Дослідники творчості М. Куліша неодноразово порівнювали його твір «Народний Малахій» з «Дон Кіхотом» Сервантеса. Дійсно, головні герої мають багато спільного: трагізм постаті, поєднаний з комізмом, зацикленість на своїй утопічній ідеї, віра в свою виключність, небажання сприймати оточуючий світ таким, яким він є.
Драма «Народний Малахій» несе в собі велику кількість новаторських рис, вона поєднує трагічне з комічним, гумор з патетикою, має велику кількість психологічних і символічних моментів та образів.

 

МИКОЛА КУЛІШ

НАРОДНИЙ МАЛАХІЙ

 

ТРАГЕДІЙНЕ

 

ПЕРША ДІЯ

1

Заплакала, затужила у своєму домі (на Міщанській вулиці, № 37)

мадам С т а х а н ч и х а  Т а р а с о в н а:

— Ой, хто скаже, хто ж розкаже, чи ти, доню, чи ти, пташко, а чи ти. Матінко Божа, куди він, у яку сторононьку тікає та на кого ж мене, бідну, покида-а-є?».

Похнюпилась канарка в клітці. Посмутнів образ Божої Матері. Мовчать.

Тільки  д о ч к а  с е р е ду л ь ш а  біля матері впада:

— Мамонько!

— Не перебивай!

— Випийте, люба...

— Що це?

— Валер'янові краплі.

— Геть, одчепися! Хіба можна таку драму в серці та валер'янкою впинити... Дай мені отрути!

— Сіли б ви краще од вікна, абощо.

— А то що?

— Люди ж проходять повз вікон...

— Товченого скла дай, я втруюся!..

— Сусіди ж он бачать і чують.

— Хай бачать! Хай чують! Як друзі, — хай пожаліють, а вороги, — хай ізрадіють, що драма така в нас у домі, що муж мій законний тіка-а-є...

 

 

2

Увійшла  с т а р ш а  д о ч к а. С е р е д у л ь ш а до неї:

— Покликала хрещеного?

— Ідуть.

Т а р а с о в н а

(так і скинулась)

— Де він, далеко?

— Зараз увійдуть.

— Де, питаю?

— Та кажу ж вам, мамонько, зараз... Заскочили в одне місце, заслабли на шлунок...

Т а р а с о в н а

(утерлась)

— А господи, так би й сказала відразу. Та чи прибрано ж там?

— Я мила учора.

С е р е д у л ь ш а

(до старшої)

— Ти ж сказала хрещеному, що папонька побіг вже по пашпорт?

— Аякже.

— А він що?

— Сказали, що вже знають про це.

Т а р а с о в н а

— А басів із церкви покликала?

— Любуня ж побігла.

— А горілки басам?

— Вона й горілки купить.

— Піди ж, моя доню, та наріж цибулі дрібненько, редьки, олійкою помасти на закуску людям.

С т а р ш а

(так і пирснула)

— Все я, та я! І по хрещеного, і по басів, і цибулю криши. А вона он стоїть, ізгорнувши ручки...

С е р е д у л ь ш а

— А хто квіти полив, як не я? А хто з валер'янкою, як не я? Повилазило?

Ущипнули одна одну, щоб М а т и не бачила.

— Ой!

— Ой-ой!

Т а р а с о в н а

— Ой помру я і ще раз помру з такими доченьками, що вже темно в очах і сонце зробилося чорним, а вони ж того горя ще додають.» Дайте мені карти! Ще раз кину на його… Ще раз, та й годі. (Кинула на карти, Глянула. За серце взялася)

— Ой, знову дорога кладеться!..

Д о ч к и

— Та невже ж, невже, мамонько мила?

— Хіба повилазило? Червоная шістка?

А в Тарасовни жах в очах глибокий, містичний:

— Ворожу, ворожу — і все оця карта... А тут іще й сон; дорога у полі й місяць щербатий, що вже смутний, а що блідий... Немов би тіка, покотився за землю. А я стою при дорозі, як тінь та самотня. Це ж батько наш, місяць отой, чує душенька — втече він, поко-о-титься, загине в доро-о-зі...

Д о ч к и

— Мамонько, цитьте!..

— Сусіди йдуть.

Т а р а с о в н а

— Годі мовчати, бо вже ж намовчалась! І критися годі! Хай знають усі, яка в домі й у серці драма...

 

З

Увійшли с у с і д и, тихо й поважно, як і годиться заходити про такий случай. Стали. То  д о ч к и обидві, як ті ластівки до матері:

— Може, вам, мамонько, компреса накласти?

— Може б, ви, мамонько, лягли та спочили?

С у с і д и

(Зітхнули. Покивали головами. І як годиться про такий случай, сказали філософічно)

Сторінка 1 з 17 Показати всі сторінки << На початок < 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 > У кінець >>