Завантажити материал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Mikola_kulish_patetichna_sonata.docx)Mikola_kulish_patetichna_sonata.docx123 Кб1629
Скачать этот файл (Mikola_kulish_patetichna_sonata.fb2)Mikola_kulish_patetichna_sonata.fb2145 Кб1252

П'єса «Патетична соната» насправдi прекрасна, бо написана людиною, що бачила Україну наскрiзь i вiдчувала кожний її подих. М. Кулiш i в життi був повнiстю вiдданий Українi, вiн i жив i помер заради неї. Україна в п'єсi постає розп'ятою i розгубленою, наче на роздорiжжi. Вона обливається кров'ю i кожному до цього байдуже. Усi бачать тiльки те, що хочуть бачити: єдину-недiлиму Росiю, "воскреслу Україну" або зорi революцiї. Хто ж пануватиме над матiр'ю Україною? У творi вiдчутне постiйне протистояння. Герої наче вболiвають за долю держави, а насправдi кожний хоче добра i щастя для себе, хоче задовольнити свої потреби.

 

Микола Куліш

Патетична соната

    

    Драма

    

    Микола Куліш дов­го ви­но­шу­вав за­дум на­пи­са­ти ро­ман про не­щас­не ко­хан­ня по­ета до пан­ноч­ки Ма­ри­ни. За тло ма­ли пра­ви­ти грандіозні події пер­шої світо­вої війни й ре­во­люції. Та ре­алізу­ва­ти за­дум письмен­ни­кові вда­ло­ся в формі п'єси.

    

    Із спо­гадів мо­го ро­ман­тич­но­го нині покійно­го дру­га й по­ета Ілька Юги на Жовт­не­вих ро­ко­ви­нах у клубі ЛКСМУ про свій не­за­вид­ний, як ска­зав він, про­те пов­чальний ре­во­люційний мар­ш­рут.

    

І

    

1

    

    - Уявіть собі, друзі, - так по­чав він, - пер­ше - ву­ли­цю ста­ро­го провінційно­го міста; дру­ге - дво­по­вер­хо­вий бу­ди­нок з таб­лич­кою: "Дім ге­не­рал-май­ора Пе­роцько­го"; третє - ре­во­люційну вес­ну; чет­вер­те - Ве­ли­код­ню ніч.

    Початок дії: я пи­шу. Напівго­ри­ще в бу­дин­ку. Квад­ра­то­ве вікон­це зап­ну­те зо­ря­ним не­бом. Світить га­со­ва лам­поч­ка. В кут­ку мідя­ним уда­вом виб­лис­кує гелікон.

    

2

    

    Поруч за де­рев'яним простінком жи­ве без­робітна мо­дист­ка Зінька. Во­на че­ше ко­су. Під две­ри­ма гості.

    

    Перший гість (чи­тає на­пис крей­дою на две­рях). "З на­го­ди Ве­ли­код­ня візи­терів не прий­маю". (Па­уза. З до­са­дою). Хе-хе! Оригінально!

    Другий гість (рев­ни­во, ба­са). Чо­го ж ви ста­ли?

    Перший гість. А ку­ди мені те­пер іти?

    Другий гість. На Ве­лик­день у кож­ної гос­по­дині двері гос­тям од­чи­не­но.

    Перший гість. То я піду до ва­шої. Доб­ре?

    

3

    

    Зінька сміється. Гості, ощи­рив­шись, роз­хо­дяться. Я пи­шу. Підо мною в ге­не­ра­ловій квар­тирі дзво­нять ку­ран­ти, не­мов з да­лечі віків: мірно, жур­но, елегійно. А ще ниж­че, на пер­шо­му по­версі, жи­ве во­на. Не­мов за­раз ба­чу: од­чи­не­не вікно, вітри­лом нап­ну­лась сер­пан­ко­ва завіса. Під нею не­мов пли­ве освітле­ний кут кімна­ти: піаніно, пог­руд­дя Шев­чен­ко­ве й квіти. Во­на вив­чає Бет­хо­ве­но­ву "Па­те­тич­ну со­на­ту". Грає в пов­то­рює вступ, оте пов­не зо­ря­но­го па­фо­су, гли­бо­ке й мо­гутнє gra­vе. (Тоді я не знав ще ні наз­ви, ні ав­то­ра).

    

4

    

    До ме­не в двері сту­ко­тить Зінька:

    - Можна? (Увіхо­дить). Скажіть, сусідо, відга­дай­те, ко­ли до дівчи­ни хо­дить удос­тач муж­чин, а їй рап­том хо­четься бігти од них до муж­чи­ни ж, то що це зна­чить?

    Я. Не знаю.

    Зінька. А ко­ли всі зби­ра­ються роз­гов­ля­ти­ся, а їй хо­четься за­говіти, то ви теж не знаєте, що во­но зна­чить?

    Я. Теж не ска­жу.

    Зінька. Нев­же не знаєте? І не вга­даєте? Та ну-бо! Це ж та­ка зро­зуміла річ. Це зна­чить, що прий­шла… Ду­маєте, лю­бов? Ве­ли­код­ня нічі І все. А вам по­ду­ма­лось?

    

    Я од­хи­тую го­ло­вою.

    

    Прийшла Ве­ли­код­ня ніч, а за нею в гості ма­дам жур­ба преться. Слу­хай­те, сусідо. Я го­лу­бе плат­тяч­ко, бач­те, наділа дівоцьке, ко­су по-скром­но­му зап­ле­ла - за­говіла, а ви та­кий бідний та самітний, що й сьогодні не роз­говієте­ся. То, мо­же, пішли б уд­вох, га?…

    Я (одхи­тую го­ло­вою). Бач­те…

    Зінька. Ха-ха! До церк­ви, нап­рик­лад. А вам по­ду­ма­лось?… (Підмор­г­ну­ла). Не бійтесь! Ви не пос­ко­ро­ми­тесь од ме­не.

    Я. Я й не бо­юсь. Я, бач­те, не маю ча­су. Я пи­шу лис­та.

Сторінка 1 з 27 Показати всі сторінки << На початок < 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 > У кінець >>