ДО РІДНОГО НАРОДУ...


Народе без пуття, без честі і поваги,

Без правди у завітах предків диких,

Ти, що постав з безумної одваги

Гірких п'яниць і розбишак великих.

Єдиний скарб у тебе — рідна мова,

Заклятий для сусідського хижацтва:

Вона твого життя міцна основа,

Певніша над усі скарби й багатства.

О варваре! Покинь тріумфувати

Та зчервоній од сорома тяжкого:

Що всі сусіди мають, що назвати,

А ти своїм не назовет нічого.

Що захопив, єси серед Руїни,

Забрав усе великий твій добродій;

Жене тебе неволя з України,

І з рідним словом тулишся, мов злодій.

На дзеркало всесвітнє, визирайся,

Збагни, який ти азіат мізерний.

Своїм розбоєм лютим не пишайся

І до сім'ї культурників вертайся!


1847 р.