Пантелеймон Куліш - Чорна рада (Стислий переказ, дуже скорочено)

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Panteleymon_kulish_chorna_rada_Skorocheno2.docx)Panteleymon_kulish_chorna_rada_Skorocheno2.docx26 Кб1172
Скачать этот файл (Panteleymon_kulish_chorna_rada_Skorocheno2.fb2)Panteleymon_kulish_chorna_rada_Skorocheno2.fb235 Кб854

 

Пантелеймон Куліш

Чорна рада (Стислий переказ, дуже скорочено)



І 

Навесні 1663 року двоє вершників наближалися до Києва. Один був молодий озброєний козак, другий по одежі й бороді — як піп, по шаблі та шрамах на обличчі — як старий козарлюга. Видно, що їхали вони здалека. Не доїжджаючи до Києва, завернули до Хмарища, Череваневого хутора. Черевань був багатим паном і веселим, з тих козаків, що збагатилися за десятилітню війну з ляхами. 

Було тихо й гарно, а вершники якісь невеселі. Приїхали до хутора й загрюкали в дубові ворота. Відчинив старий ключник Василь Невільник і дуже зрадів, пізнавши паволоцького полковника Шрама. Про його сина Петра сказав: "Орел, а не козак!" Провів на пасіку, де найбільше часу проводив Черевань і де любив приймати гостей. 

Старий Шрам був сином паволоцького попа Чепурного, вчився Київській братській школі й сам вийшов на попа. Але коли піднятися козаки з гетьманом Остряницею проти уніатів, не всидів у парафії й пішов до козацького війська. Поляки швидко гасили полум’я всіх повстань, і в Україні продовжували творитися безчинства та неподобства. Шрам зупинився в зимівнику серед дикого степу на Низу, взяв за жінку полонену туркеню, проповідував Слово Боже рибалкам і чабанам. Побував скрізь, так загартувався, що велика користь і підмога з нього була під час Хмельниччини. Пошрамовано його вздовж і впоперек, тому отримав прізвисько — Шрам. Сини підросли, стали козаками; двоє полягли в бою, залишився тільки Петро. Відчувши, що занепадає його сила, Шрам зложив із себе полковництво і почав служити Богові. 

Але знову почалися на Україні негаразди, сварки й кровопролиття за гетьманську булаву. Шрама мучила думка, що загине від цього Україна. Тому правив мирянам: "Блюдітеся, да не порабощенні будете; стережіться, щоб не дано вас ізнов ляхам на поталу!" 

Коли помер паволоцький полковник. Шрам сам зголосився послужити громаді, і його обрали знову. Задумався полковник, як Україну на добру дорогу вивести. Пустив поголоску, що нездужає, а сам виїхав на хутір для поради. 

На пасіці у Череваня Шрам зустрів Божого Чоловіка. Це був сліпий старець — кобзар. Ходив без поводиря, у латаній свитині й без чобіт, а грошей носив повні кишені: він викупляв невільників із полону. До того ж умів лікувати, замовляти рани. Козаки дуже поважали його ще й за пісні. 

Черевань зрадів зустрічі, став розпитувати Шрама. Той сказав, що їде на прощу до Києва. У Божого ж Чоловіка одна дорога — викупляти невільників. Служник Василь Невільник і собі докинув слово, що саме завдяки Божому Чоловікові він бачить світ хрещений, а служить тепер вірою та правдою Череваневі, за чиї гроші його звільнено з полону. 

Шрам розпитував старця, чи знає той, що діється за Дніпром. Божий Чоловік сумно сказав, що немає ладу між козаками, старшину не слухають. Сомко міг би гетьманувати, так йому не дають, бо він не хоче кланятися московським боярам. Запорожці ж своїм гетьманом звуть Брюховецького. Шрам здивований цим. Якось Сомко, що доводився Юрасеві Хмельницькому дядьком, образив Іванця Брюховецького, а вночі піймав біля свого ліжка з ножем. Військова рада присудила відрубати йому голову, а Сомко звелів посадити Іванця на свиню й провезти по місту. 

Після цього сорому Іванець став збирати гроші, годити кожному. Коли Юрась пішов у ченці, Брюховецький обікрав гетьманську скарбницю й подався на Запорожжя. Там сипнув грошима — і запорожці обрали його кошовим. 

Полковник Шрам признався, що їде не на прощу, а в Переяслав, до Сомка-гетьмана, сподіваючись, що саме він зможе об’єднати розділену Україну. 



ІІІ 

Петро Шраменко сидів у пекарні й розмовляв із Череванихою та її дочкою Лесею. Черевань, зазирнувши туди, порадувався й пожартував, що йому, мовляв, ще й жениха доброго для доньки привезли. 

Світлиця в Череваня гарна, на полицях срібний та золотий посуд, що з війни, з княжих замків привіз. А молодому Шраменкові найкраще здалося в пекарні, де квіти, запашний хліб та чудова дівчина. 

Черевань пригощав гостей, а Череваниха, свіжа й повновида, дізнавшись, що Шрам їде на прощу, зголосилася поїхати з ним. Полковник спитав у господаря, чи погодився 6 він віддати свою дочку за його сина. Черевань радо дав згоду, а Леся ніби злякалася, хоч Шраменко їй теж припав до душі. Тут увійшла Череваниха й сказала, що такі справи так не робляться, спочатку слід сходити на прощу. Отже, сватання відкладалося, і Шраменко здогадався, що Череваниха має на думці іншого зятя, та й Леся ним гордує. 

Коли їхали до Києва, Петро прямо спитав Череваниху, а та відповіла, що їй, коли вона ще ходила вагітна Лесею, приснився дивний сон, що ясну панну забирає сам гетьман. Ворожка підтвердила, що суджений дочки, яку вона народить, буде найкрасивіший і найзнатніший. 



IV 

Прочани їхали вузькими провулками Подолу. їм перегородили дорогу міщани, що святкували народження сина у Тараса Сурмача. Стали наполягати, щоб подорожні з ними випили — ті не хотіли, слово за слово, і спалахнула сварка. Міщани, мовляв, власним коштом будують укріплення, платять податки, а кармазини (реєстрові козаки) тільки в дорогому одязі роз’їжджають, п’ють та гуляють. Нарешті панотця пропустили, а він тяжко задумався й зрозумів, що тут не обійшлося без намовлянь Іванця Брюховецького. Черевань, прагнучи розважити старого Шрама, сказав, щоб той так не переймався, адже в них є і хліб, і до хліба. Шрам розгнівався й назвав його Барабашем. Черевань дуже образився, потім сказав, що готовий хоч куди йти разом зі Шрамом боротися. 






Наші прочани походили по церквах, дали панотцям срібла на нужди, аж ось галас, музика, тупотіння. Це якийсь із запорожців зі світом прощався. Пив, гуляв, пригощав товариство, йшов навприсядки до монастиря, потім усе козацьке скидав, залишав багатство, яке було, вдягав волосяну сорочку та й ішов у монастир спасатись. 

Після того багато бурсаків опинялися в запорожцях. Черевань сказав, що був би нежонатий, сам пішов би на Січ. Шрам йому заперечив, сказав, що перевелося козацтво, тепер туди йдуть або злодії, або дармоїди, які все п’ють та величаються. 

А біля карети Череванихи й Лесі закружляли два запорожці, хижо поглядаючи на дівчину. Один із них, здоровенний козарлюга, сказав своєму побратимові Чорногорцю, що заради такої дівчини й Січ покинути не гріх і що вона обов’язково буде його. 



VI 

Коли Черевані зі Шрамами повернулися з печер, на подвір’ї вони побачили високого і вродливого чоловіка в дорогому кармазині, з великим почтом. Це був Сомко, і Шрам дуже зрадів. Гетьман запросив усіх до себе в гості, а Лесю назвав своєю нареченою. Тепер Шраменкові ні на що було сподіватися. Хоч був він козак знатний і вродливий, Сомко все ж кращий — "високий, огрядний собі пан, кругловидий, русявий; голова в кучерях, як у золотому вінку; очі ясні, веселі, як зорі; і вже чи ступить, чи заговорить, то справді по-гетьманськи". Шрам назвав Сомка ясним соколом, а той його — батьком. Сіли за стіл, і заплакав старий полковник. Усі здивувались, а він пояснив, що не від свого особистого горя плаче, а за Україну вболіває: "У нас окаянний Тетеря торгується з ляхами за християнські душі, у вас десять гетьманів хапається за булаву, а що Вкраїна розідрана надвоє, про те усім байдуже". А ще йдуть "поголоски про чорну раду". Сомко сказав, що заспокоїть запорожців, а чернь навчить шанувати гетьманську зверхність. Щодо інших, то "нехай і міщанин, і посполитий, і козак стоїть за своє право; тоді буде на Вкраїні і правда, і сила". 

Сторінка 1 з 2 Показати всі сторінки << На початок < 1 2 > У кінець >>

Пошук на сайті: