Пантелеймон Куліш - Маруся Богуславка (сторінка 16)

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Panteleymon_kulish_marusya_boguslavka.docx)Panteleymon_kulish_marusya_boguslavka.docx266 Кб3710
Скачать этот файл (Panteleymon_kulish_marusya_boguslavka.fb2)Panteleymon_kulish_marusya_boguslavka.fb2322 Кб3718
         Потонула в аді?» — 

 

 «Не потонемо: бо хоче

         Потай охреститись

І моїм богам зо мною

         День у день молитись». — 

 

 «Да воскресне Бог! — гукнула,

         Хрест кладучи, мати. — 

Лучче б я в Дністрі втонула,

         Ніж сього дождати!

 

Се ж диявольська спокуса...

         Доню! Слава Богу,

Що він іншу нам з тобою

         Показав дорогу!

 

Ось яку... Ходімо, доню,

         В образну кімнату...

Хоч побачу й там з тобою

         Пагубу багату...

 

Пагуба — чертог багатий.

         Знаймо се. Ходімо

І богів нас рятувати

         З пекла умолімо».

 

 

ДУМА ТРЕТЯ

 

Увіходять у кімнату,

         В християнську хату.

Там пригашено окрасу,

         Мов той жар, багату.

 

Ніби в Київських печерах,

         Темнувато в хаті.

Против лампи в злато-сріблах

         Образ пребагатий.

 

То була Пречиста Діва;

         На руках дитина:

До конця в високих співах

         Люба нам картина, — 

 

До конця ж бо ми вповаєм

         На любов святую,

Що чудовним робить раєм

         Нашу жизнь земную.

 

Поза нею з божниками

         Всі боги й богині,

Під квітками й рушниками,

         Ледве-ледве мріли.

 

Темнота печерна розум

         Хмарою вкривала

І про щось недовідоме

         Серцю промовляла.

 

Аромат квіток травчатих

         З миррою зливався,

І куточок сей в палатах

         Церквою здавався.

 

І, мов їм обом небесні

         Святощі засяли,

Доня й неня безсловесні

         На коліна впали.

 

Образ чистоти земної

         Мовчки їм говорить,

Що він справді чудотворні

         Речі в серці творить.

 

«О Пречиста Діво — Нене! — 

         Прорекла Маруся, — 

Се зробила Ти, що в мене

         У гостях матуся.

 

Принеси ж іще одного

         Гостя дорогого,

Панотця мого благого,

         Чесного, святого!

 

І коли Левку судила

         Всемогуща воля,

Щоб спочила дивна сила

         В глибокостях моря.

 

І його козакуваннє,

         Дивне всім лицарство,

Не лякало пліндруваннєм

         Темряве поганство;

 

Коли Ти мені судила

         В сих чертогах жити

І тому, що всяка віра

         Кориться, годити, — 

 

Дай мені з Твоєї ласки,

         Світ йому відкрити,

Тихий мир у християнських

         Землях водворити!

 

Нехай віру перестане

         Побивати віра

І в омані не сконає

         Дивний сей невіра!»

 

Як струна д' струні на кобзі

         Стиха промовляє,

Так молитву чисту доні

         Мати доповняє:

 

«О небесная царице!

         Ти ще й не родилась,

Як звізда твоя на грішних

         Із небес дивилась,

 

І хоч материнські муки

         Ще в зачатті знала,

Та до нас пречисті руки

         З неба простирала.

 

І звізда твоя на землю

         Сяєвом спустилась

І на всю людську вселенну

         Сонцем засвітилась.

 

Ти сіяла, та й страдала,

         І тепер сіяєш:

Милосердєм благодатним

         З неба позираєш.

 

Подивися ж оком чистим

         В материну душу:

Що терпіла я, терпіти

         Наново не мушу!

 

Не життє, молю, не втіху,

         Смерть пошли нам тиху,

Дай замовкнути навіки

         В труднім серці лиху!»

 

 

ДУМА ЧЕТВЕРТА

 

На се слово хтось захлипав,

         Здержуючи голос...

Зтуманіли тут обидві,

         Ув обох зв'яв волос.

 

І яснішим світом наче

         Лампа засвітила…

Озирнуться — ревно плаче

         Коло них Заїра.

 

В гарні руки головою

         Русою схилилась,

І сльозина за сльозою

         Перлами котилась.

 

Як побачила старенька

         Сльози ревні, тихі,

Сповнилось гірке серденько

         Над все зле утіхи.

 

Обняла її, як мати,

         Стала цілувати

І до лона, мов дитину

         Рідну, пригортати.

 

«О моя ж ти добра! Се ти

         Матері Пречистій

Вкупі з нами присвятила

         Дар шаноби чистий?» — 

 

«Так, голубонько моя ти!

         Мене мати вчила

І навколішках стояти,

         І богів благати.

 

Я люблю вас, християне:

         Мов траву росою,

Ви нам скроплюєте рани

         Щирою любов'ю.

 

І небесную Царицю,

         І святих шаную,

Бо від них одраду в серці

         Невимовну чую». — 

 

«Доню! — прорекла старенька. —

         Щира ся людина

Так мене, мов друга ненька,

         Наново зродила.

 

Я лежала, доню мила,

         Мертвою марою

І Заїра воскресила

Пошук на сайті: