Завантажити материал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Grigoriy_kvitka_osnovyanenko_konotopska_vidma_Skor.fb2)Grigoriy_kvitka_osnovyanenko_konotopska_vidma_Skor.fb251 Кб623
Скачать этот файл (Grigoriy_kvitka_osnovyanenko_konotopska_vidma_Skorocheno.docx)Grigoriy_kvitka_osnovyanenko_konotopska_vidma_Skorocheno.docx29 Кб590

 

ГРИГОРІЙ КВІТКА-ОСНОВЯ'НЕНКО 


«КОНОТОПСЬКА ВІДЬМА» (СКОРОЧЕНО)



(Повість) 
     
     І 
     
     Сумний і невеселий сидів собі на лавці у новій світлиці конотопський пан сотник Микита Уласович Забрьоха. Завжди чепурний, він тепер навіть у неділю не одягнув чистої сорочки, не знімав на ніч синіх штанів. 
     Пан сотник походив із чесного і важного роду. Усі його діди і прадіди «були у славному сотенному містечкові Конотопі сотниками». 
     От поховав Микита батька, схаменувся — а йому вже двадцять п'ять років. Ще при батькові він просив оженити його, але старий Улас не схотів, бо був дуже скупий. Він казав синові, що хліб тепер дорогий, та й тісно їм буде жити, як візьме жінку, а там ще підуть діти... 
     Микита вирішив свататися до багатої, вродливої й хазяйновитої хорунжівни Олени, яка жила на Сухій Бащі, на хуторі Безверхому. Вона не мала ані батька, ані матері, тільки брата, який збирався у ченці. 
     Забрьоха приїхав, привітався з братом Олени, паном хорунженком. Пан сотник сказав йому, що прибув нібито купити в них брагу для волів. Але той відказав, що такими справами займається сестра, яка тепер у полі пильнує за робітниками. Сотник погодився чекати Олену до вечора. 
     Нарешті з'явилася сама хазяйка. Побачивши чужого чоловіка, вона швидко залагодила господарчі справи на наступний день, звеліла готувати вечерю. А сама одяглася любенько, як годиться панночці та ще й хорунжівні, вийшла і поклонилась низенько пану Уласовичу. Побачивши таку кралю, він розгубився і став щось казати не до ладу. Олена відразу зрозуміла, чого йому треба. Тому сказала, щоб ішов собі вечеряти та відпочивати, а вранці, мовляв, порадимось, що треба робити. Забрьоха зрадів і став попивати тернівку. Добре випивши, він попросив хорун-женка віддати за нього сестру. Брат відповів: треба почекати, що скаже завтра Олена. 
     Вранці прокинулись, хорунженко гукнув до сестри, щоб подавали сніданок. Аж ось наймичка винесла з кімнати і поставила на стіл перед паном сотником на сковородці печений гарбуз. Забрьоха «...якскочить із-за стола, як вибіжить з хати! Аж тут батрак вже держить його коня, і вже осідланого: він мерщій на коня та навтікача побіля хат; тільки й чує, що люди з нього регочуться; йому ще й більш стидно, ще й більш коня поганя, та як вибіг з хутора, розглядів: що за недобра мати? Щось теліпається на шиї у коня! Коли ж дивиться — вірьовка; потягнув тую вірьовку — аж і тут гарбуз сирий причеплений!..» 
     Приїхав пан сотник додому і одразу ліг спати. 
     
     II 
     
     Смутний і невеселий сидів у світлиці на лавці конотопський сотник Микита Уласович Забрьоха. А чому він сумував, ми вже знаємо. Тут до нього прийшов Прокіп Ригорович Пістряк, сотенний писар і добрий приятель Забрьохи. Прийшов же писар до пана сотника у важливій справі — віддати «лепорт» (рапорт) про кількість козаків його сотні, які з'явилися на чергову перевірку. 
     Пан писар був «вченою» людиною, дванадцять років вчився у дяка. Розмовляв він звичайно не простою мовою, а все з «писання», застосовуючи дивовижну суміш церковнослов'янських слів та канцелярських зворотів, так що його не розумів навіть отець Костянтин, який «доси так си суходив». 
     Цього разу писар Пістряк прийшов до пана Уласовича з великою хворостиною, зарубками на якій було позначено число наявних козаків. Оскільки він ніяк не міг пролізти в двері світлиці, то з дозволу начальника переломив свою хворостину. Писар приніс звістку, яка «потрясла його унутренную утробу»,— чернігівський полковник надіслав «повелініє» збиратися в похід до Чернігова. Він запропонував пану сотнику перевірити склад сотні, але той довірив цю справу Пістряку, оскільки сам міг рахувати лише до тридцяти. Писар кілька разів лічив козаків на подвір'ї і зарубки на хворостині, і кожного разу в нього не вистачало одного козака, бо він переломив хворостину саме на зарубці. Першим зміркував, в чим річ, пан Уласович, виставивши, таким чином, пана Ригоровича на глум перед сотнею. Той дуже образився, зовсім зламав і викинув хворостину, відмовився й обідати з паном Забрьохою. Він вирішив будь—що помститися сотникові за образу: «...Підведу тебе під монастир. Буде у Конотопі сотник, та не Забрьоха... кланятимуться і Пістряку». 
     Козаки ж, не знаючи, що їм робити, розійшлись хто куди: «хто у шинок, хто у солому після такої муштри спочивати; а інші мотнулись на вгороди дівчат полохати...» 
     
     Ill 
     
     Знову сидів смутний та невеселий сотнику великій хаті після огляду козацької сотні.

 Микита Уласович Забрьоха ні пив, ні їв, ні спав. 
     Аж ось рипнули двері і до кімнати зайшов писар Ригорович. Стояв собі біля дверей і нічого не говорив, а чекав, що скаже пан сотник. Пан Забрьоха сів обідати, запросив і писаря. Той відмовлявся, але все ж таки сів до столу, взяв ложку і почав, як він казав, «сокрушати» борщ, кашу пшоняну, печених карасів і багато чого іншого. Потім схопив носатку і вицідив з неї всю дулівку. 
     Пообідали, стали говорити про те, чому це дощів немає. Сотник почав допитуватись, відчого таке буває. Писар йому пояснив, що винні в цьому відьми. 
     Пан сотник злякався навіть згадки про них: 
     — Та цур їм, не споминай їх мені, пане писарю! Хоч до вечора і далеко, а як налякаєш мене, то усю ніч буду жахатись і не спатиму: усе відьом буду боятися. 
     Проте писар став доводити, що відьом треба викореняти «до третього роду». Вирішили топити їх у воді. Обоє погодились на тому, щоб послати кривого Ілька Хверлущенка до вищого начальства із рапортом про те, що козаки не можуть іти у похід, бо будуть топити відьом. Дуже задоволені цим «мудрим» рішенням, писар і сотник розійшлись. 
     Пістряк вийшов від пана Забрьохи у гарному настрої. Він пошив свого сотника в дурні, домігся, що той не виконав наказ начальства і не вирушив до Чернігова, а натомість зібрався ловити відьом. Пан писар сподівався позбутися в такий спосіб Забрьохи і, можливо, самому посісти його місце. 
     
     IV 
     
     Вранці у «славному сотенному містечкові» Конотопі коїлось щось незвичайне. По вулицях чулися гомін, крик, галас, але потім все стихло і народ кудись зник. Містечко немов вимерло. Навіть до шинкаря ніхто не завітав, і він сидів сам на лаві і дрімав. 
     А ось що діялось у «славному сотенному містечкові» Конотопі: 

Сторінка 1 з 4 Показати всі сторінки << На початок < 1 2 3 4 > У кінець >>