Завантажити материал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Grigoriy_kvitka_osnovyanenko_ot_tobi_y_skarb.docx)Grigoriy_kvitka_osnovyanenko_ot_tobi_y_skarb.docx75 Кб905
Скачать этот файл (Grigoriy_kvitka_osnovyanenko_ot_tobi_y_skarb.fb2)Grigoriy_kvitka_osnovyanenko_ot_tobi_y_skarb.fb2108 Кб829

 

Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко

От тобі й скарб

 

Посвящается любезному внуку Андрею Александровичу Щербіте

Чому се по нашому селу, Джигунівці, але не видно, щоб хто по вулиці шлявся? Таки і малої дитини не побачиш. Уранці схопилося сонечко таке веселеньке і зараз обогріло усюди. Де була яка калюжка після учорашнього дощику, не забарилася висохнути, а де ще дуже у холодку зоставався сніжочок, так і той усе потроху пропадав, бо весіннє сонечко де його тільки забачувало, так його і злизовало. На небі хоч би тобі хмариночка: пташечки співають веселенько; травонька по вгородам зеленіє, як те сукно; дерево, а вже не яке, як та верба, розпукується… Отто десята була масна [1]і Юрія припадало [2] на великодніх святах, так і весна прийшла упору, і до великодня зійшла повідь, і у полі усе якраз іде добре, і от об Юрії ворона у житі сховається, і тим-то на сей день так надворі тепленько і усюди, мов рай, так весело!

Чому ж се, коли на вулиці так гарно і весело, чому нікого не побачиш, щоб хто вийшов на вдвір'я, або город копав, або за яким ділом куди йшов? Еге! Бо то великодня була п'ятниця, так усім таке ніколи припало, що й сказати не можна! У кожнім дворі хазяйство робить своє діло: старий, обпатравши кабана, розділя його на шматки і розсила меншими хлопцями, що у хату до жінки, на ковбаси та на капусту на празник; а що треба на дальш, на святки, так посила до молодої невістки у комору; щоб ховала, поки ще до чого дійдеться. А цю невістку узяли тільки що на пущальній, так ще не дуже що тямила по господарству, та ще собі з бідності узята, так і не знала, що і як, за віщо узятися, так тим її і послали у комору, щоб усе поприбирала: яке нужніш, так щоб клала ближче де, наверсі, а чого празниками не потребується, так щоб дальше застановила.

Так у неї-бо діло зовсім не поспіша… Чи пересуне що, чи переложить, а сама зирк з комори на дривітню, бо там її Василь на всі празники нарублює дрівець. Визирне вона з комори та й пита мужика… а об чім? Підіте ж? Так, аби б що-небудь з ним поговорити або хоч подивитись на нього, бо, бачите, не можна ні їй, ні йому діла покинути та й зійтись, щоб поговорити. Коли ж ні об чім мужика спитати, так хоч глянути на нього, бо, бачите, давно бачились!… О, щоб вас з молодожонами! Як я і себе згадаю, так… ну! усього бувало; і празників не тямив… не тепер споминки! Ех, усе-то минулося!

І Василь же нехитрий! коле колоду та чи вдарив обухом раз або два… та й зирк на коморячі двері… так якраз і є: там Хвенна визирнула… Дивляться один на одного, як тії ясочки… вона пита об відрі, а він їй про мотовило… що-то, якби спустити їх докупи? Так-бо старий, упоравши кабана, приньмається різати баранця, так знай покрикує на Василя, щоб мерщій рубав дрова, бо наньмичка вийшла з хати за дровами та й стоїть порожняком, бо нічого узяти, не нарубав Василь; вже вона йому і каже, вже вона і говорить, та знай просить… так ніколи-бо йому: дивиться на свою Хвенну-голубку і, слухаючи, що вона йому ще скаже, нічого не чує, хоч йому що над ухом говорить… А що в нього на думці, так нічого й розказовати, бо і самі здорові догадаєтесь!

А у хаті тієї наньмички кріпко бажають, і ось нехай лишень вийде, то зараз на неї і напустяться: чому забарилась, зачим трохи дров унесла; бо тільки що вчинила тісто на паску, так піч треба дуже натоплювати, щоб у хаті було дуже тепло та душно, а то тісто перекисне і паска не вдасться. Тогді лихо старшій невістці, що хоч і третій год, як узята, та ще уперше сама пече паску, бо стара мати, будучи її свекруха, вже стала собі немошненька і сей год не приньмається ні за віщо, а тільки, сидячи на полу, порядок дає та знай гримає, звісно -, на невістку: того переложила, того мало положила, то се не туди, то те не так, звичайно як свекруха, що вже знайде, за що моркву скромадити. А у бідної невістки і руки, і ноги трусяться… Оборони боже, як паска не вдасться! Тогді їй просвітку не буде: свекруха сваритиметься тд попрікатиме, що за три годи нічого не навчилась і що, хоч і сама йшла з багатої сім'ї, та, мабуть, дома байдики била, а господарства не вчилася… так сі їй попрьоки пуще найусього! Се ж свекруха; а то і свекор; він хоч і не лаятиме, та мовчачи сердитиметься, що паска невдаха і що йому стидно її нести меж люди до церкви на посвященіє… А ятрівка, що така собі шутлива, та жартовлива, та на прикладки бойка; так та такого поприклада, таку квітку пришпилить, що і через тиждень сорому не збудеш. А що найпуще, так от тії зовиці! Ті вже по усім-усюдам підуть славити, що невістка не зуміла хороше паски вчинити і не пригляділа, як вона пеклась, та і друге прочеє на неї почнуть вигадувати; а через них і печи раки!

А не хитрі ж і вони! Покинули саму невістку з наньмичкою поратись: вона й муки насіяла, вона й калган, вона і бібки, вона і перець, й сіль, вона усе перетовкла, вона й опару постановила, вона й процідила, вона і діжу з тістом на піч поставила, вона і яєць набила, теперечки збирається тісто місити і паску ліпити, та поки ще до чого, а вона вже так втомилася, що і рук, і ніг не чує; а тут свекруха знай моркву скромадить; треба ж і до малої дитини кинутись, підложити суху пелюшку, хоч трохи погодувати, бо бідне вже давно просить та кричить не своїм голосом. А старший хлопчик лазить по хаті та, не тямлячи, який сьогодні день, що нікому не можна у рот і ріски узяти, знай голосить та докуча матері, просячи папи. А тій бідній матері така халепа прийшла, що не зна, куди і метнутись. Та ще на біду і мужика її нема дома; з її діверя-ми, стало бить з своїми братами, вже підпарубочими, та погнали у слободу на красний торг яку залишню скотинку продати та купити, бач, треба до п'ятої пари борозенного та дійну корову з телям, бо дітвори прибува: у старшої невістки двоє діточок та і менша вже від середохрестя почулася…

Де ж наші зовиці? Еге! Як мати усе їх ніжить, так вони й байдуже! Покинули невістку, а самі і за холодну воду не приньмуться. Забралися собі у противну хату та писанки оправляють, що цілий піст писали. Та й мудрі ж і писанки! Зелені гвоздички з блакитним листям; а кохвейна рожа на усе яйце і не уписалася, так вже і листячко дрібнесеньке вже на самому кінці ледве притулили; були з жовтими хвіалками, були і безконечні. А що найкраща була, так там вже старша, Оришка, що умудрилася, так-так! Тільки поцмокаєш дивлячись! Написала вишневих пташечок, що цілуються, а кругом усього яйця та й підписала слова, таки настоящі слова, що пан Симейон, дяк таки, їх сконпоновав і списав на бумажці:

«Христос воскресе вельце!

Поцілуймося, моє серце», –

так Оришка з тії бумажки сама списовала, та тільки, не вміючи письма, на лихо собі почала не з тієї руки, як треба, так хто письменний, той нічого не розбере і не скаже, що воно й є, чи то слова, чи то що надряпано; а як хто неписьменний, то скажи йому, що то слова, то він і знатиме, що то слова написані, і буде дивоватись, що дівка, та ще й неписьменна, зуміла слова списати.

Сторінка 1 з 9 Показати всі сторінки << На початок < 1 2 3 4 5 6 7 8 9 > У кінець >>