Григорій Квітка-Основ'яненко - Сватання на Гончарiвцi

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Grigoriy_kvitka_osnovyanenko_svatannya_na_goncharivci.docx)Grigoriy_kvitka_osnovyanenko_svatannya_na_goncharivci.docx74 Кб1498
Скачать этот файл (Grigoriy_kvitka_osnovyanenko_svatannya_na_goncharivci.fb2)Grigoriy_kvitka_osnovyanenko_svatannya_na_goncharivci.fb2154 Кб1692

Малоросійська опера у трьох діях. Красуню Уляну віддають за дурня Стецька, але її серце належить кріпаку Олексію. Як складається далі її доля? Народні звичаї, велика кількість народних пісень допомагають глядачу зробити веселу подорож у минуле

 

Григорiй Федорович Квiтка-Основ'яненко
Сватання на Гончарiвцi


Малороссийская опера в трех действиях


ДЕЙСТВУЮЩИЕ ЛИЦА:
П р о к и п Ш к у р а т - обыватель из-за Лопани.
О д а р к а - жена его.
У л я н а - дочь их.
О л е к с и й - помещичий крестьянин.
П а в л о К а н д з ю б а - обыватель из-за Харькова.
С т е ц ь к о - сын его.
О с и п С к о р и к - отставной солдат.
Т ы м и ш - обыватель из Заиковки.
Д е в к и, п о д р у г и У л ь я н ы.
Действие в городе, на Гончаровке.
ДЕЙСТВИЕ ПЕРВОЕ
Улица на Гончаровке. Вдали видна Холодная гора.
ЯВЛЕНИЕ ПЕРВОЕ
П р о к i п (в расхмель, выходит из своего двора без пояса и шапки, свиту несет на плече и поет).
Спить жiнка, не чує,
Що мужик її мандрує.
Спи, жiнко, спи!
Я тим часом одягнуся.
Та на вольну заберуся,
А ти, жiнко, спи!
Хоч немає нi алтина,
Вiдвiчатиме свитина,
А ти, жiнко, спи!
Як заставлю я свитину,
То i вип'ю четвертину,
А ти, жiнко, спи!
О, та мудра ж i сивуха!
А ти, жiнко, псяюха,
Спи крiпко, спи!
Як уволю я нап'юся,
Чорта й жiнки не боюся, -
Нехай вона спить!
(Крадется через театр).
О д а р к а (выходит из избы, не выходя со двора). А куди-то вже потяг, йолопе? Чи то вп'ять на вольну? Вернися лишень сюди!
П р о к i п (с неудовольствием, в сторону). От чортова доглядачка! Таки i вздрiла! (Кричит ей с досадою). Чого там вертатися? Нiколи!
О д а р к а. Яке там нiколи припало? Вернися, бузовiре! (Он ее не слушает, она ему грозит кулаками). Вернись, кажу тобi, вернись! Чи хоч, щоб за патли вп'ять притягла? (Он хочет идти; она, разозлясь, выбегает из-за ворот и кричит). Вернись, вернись, вернись!
П р о к i п (с досадою возвращается). Т'адже i вернувсь! Ну, чого там так пильно припало?
О д а р к а. А кажи, куди було помандрував?
П р о к i п (все с сердцем). Та де тобi помандрував? Тiльки хотiв було йти до шевця, щоб чобiт залатав.
О д а р к а. Яке тепер латання? Недiленька свята; забув єси, католиче? Чи з глузду спився? Ще добрi люди i з церков не повиходили, а ти вже i на вольну швандяв! Знаю я тебе! оце було б так, як позавчора: п'ятiнка свята, люди нi рiсочки у рот не беруть, а вiн на вольнiй, та так впився, що не змiг i додому дiйти. Ввалився у провалля оттам на Холоднiй горi та й спав цiлу нiч. Ще то навдивовижу, як тебе москалi не обiдрали? Чи то ж не стид та й не сором? Гай, гай! Побила мене лиха година та нещаслива! Занапастила я свою головоньку з таким п'яницею! Тiльки б йому по вольним i шлятись!..
П р о к i п. Оттак пак! А чому вольну зробили далеко? Постановили б її ось тут, на нашiй вулицi, так би я випив та й додому потрапив би, а то бiда! Iдеш, iдеш, поки до тiєї вольної дiйдеш!
О д а р к а. А, дурний та божевiльний! А про те не кажуть, що нащо б то пити? Ось коли б кабатчики та вiдмежували б геть по Залютин, то-то б я спасибi сказала!
П р о к i п. Холодком i туди недалеко. Аби б туди дiйти, а то й байдуже!
О д а р к а. Бач, п'яницi море по колiно! Вiн знай своє товче! Я тобi кажу, нащо ти п'єш? Чи мало ти худоби пропив? Був хазяїн як хазяїн; були волики, була й коровка. Була й одежа, неначе у якого мiщанина; усе позбував, усе попропивав, звiвся нiнащо. Одним одна свитина, а пояса i шапки катма!
П р о к i п. Брешеш-бо, не усе попропивав: шапка i тепер цiлiсiнька у тебе у скринi, а пояс застановив.
О д а р к а. А бодай тебе заставляла трясця та болячка! Нащо ти заставляв?
П р о к i п. Оттак пак! Чи я ж винен, коли шинкар у борг не дає?
О д а р к а. Та нащо ти п'єш?
П р о к i п. Але, нащо! Шинкар дуже до мене добрий, хоч опiвночi прийду, то й вiдчиня; та таки i горiлка не розведена. Вже пак до кабатчикiв не пiду. Та нащо i горiлку вигадали, коли її не пити? Якби її не було на свiтi, то я б i не пив. Тогдi б послухав тебе.
О д а р к а. Ох, моя головонька бiдна! Що менi з п'яницею робити? Усе одно товче: усе пить та пить. А за що вже й пити? Коли б не своїми бубликами торгувала, то досi усi б з голоду попухли! Який мене гаспид понiс за сього п'яницю? - Була козир-дiвка: чи на вулицi, чи у танцях, чи в дружках, чи у колядцi, - усiм була голова; на жарти, на скоки, - усiм була приводниця! А й казала покiйнiй матерi: "Не вiддавай мене, мамо, за мужика, за хлiбороба, я собi дiвка не проста: мiй дiдусь та був на Iванiвцi попом; та його мати - що вона протiв мене? Вона сластьоним торгувала, а я собi бублейниця, та ще й перва по базарю. Старша сестра за школяром, може, й за мене лучиться панич з правленiя". Так-таки iди та iди! От же i пiшла; от i живу! Люди у щастi та у багацтвi i не чують, як живуть; а я занапастила себе. Де мої молодiї лiта? Де моя дiвичая краса? Усе заїв оцей п'яниця, шибеник, харцизяка, воло… (Увидев, что Прокип между тем все тихо пробирался и чуть было не ушел, бежит за ним). А куди-то, куди? Тривай лишень! (Тащит его из-за кулис за чуб). Ось так же, коли честю не слухав.
ДУЭТ
О д а р к а.
Чи я ж тобi не говорила?
Чи я ж тобi та не велiла?
Щоб ти дома сидiв
I на вольну не ходив?
П р о к i п (кланяясь).
Ой ти, жiнко моя!
Ти, голубко моя!
Пусти ж мене прогулятись,
Коли ласка твоя!
О д а р к а (толкая его во двор и затворяя ворота)
Ой, тут гуляй, мiй миленький!
Мов той цуцик кривенький,
Сиди там, пропадай
I нiкуди не втiкай!
П р о к i п (из-за ворот).
Та тут же я скучатиму,
Усiм, усiм казатиму:
Била жiнка мужика,
Била, била i товкла!
(Вместе).
Не брешу я, не брешу:
Била жiнка i товкла!
Брешеш, брешеш, песька донько,
Била мене i товкла.
О д а р к а.
Брешеш, брешеш, вражий сину!
Я не била, не товкла.
Потягла я за чуприну,
Тiльки страху задала.
О д а р к а. Сиди, сиди собi там, мандрований цуцику! Та й гляди: ось тiльки хоч ногою вийдеш, то не побоюся грiха, битиму, кажу тобi, що битиму. Коли б менi знати, як то у панiв бува? Адже розказувала клюшниця отого пана, що у великих хоромах з зеленим верхом живе, так, каже, панi так над паном вередує, що i крий боже! I чого б то нi забажала, - чи мочених кисличок, чи нiмецьких медяничкiв, чи якої хустки або одежi, то усе i є: хоч опiвночi забажа чого, то усе їй i поставля, i без її волi з хати не iде. Через що-небудь же вона так їм овладала? Вже ж не приходиться жiнцi мужика бити; хiба у панiв така мода? А дуже б добре було, якби ми по-панськи вередували над мужиками!
ЯВЛЕНИЕ ВТОРОЕ
Те же и Кандзюба.
К а н д з ю б а. Дай боже день добрий! З недiлею будьте здоровi.
О д а р к а. Спасибi, будьте i ви здоровi. Як ся маєте?
К а н д з ю б а. Та до якого часу, ще б то i не теє.
О д а р к а. А вашi за-харкiвцi, чи усi живi?
К а н д з ю б а. Та вже нашим за-харкiвцям така прийшла бiда, що й сказати не можна.
О д а р к а. А що там за бiда?
К а н д з ю б а. Там таких салдатiв найшло, що й сказати не можна! Таки що вулиця, то й салдат на кватерi. Видимо-невидимо! Аж тридцятеро їх, кажуть, прийшло. Така бiда! - А старий ваш дома?
О д а р к а. Та через силу дома. Оце тiльки спинила мандрувати.
К а н д з ю б а. А куди ж то?
О д а р к а. Та ви знаєте його натуру? Йому нi празника, нi недiленьки; усе б йому шваньдять по шинкам.
К а н д з ю б а. Ось, знаєте, що я вам посовiтую: така була в мене перша жiнка, п'яниця непросипенна. От же я її i повiз до знахура; вiн i дав їй якоїсь води, та й побожився, що вже, каже, не буде бiльш пити. Що ж? мабуть би, i перестала, та не до горiлки їй було; пробi кричала, що у животi пече, та до вечора i вмерла. Ось повезiте лишень i ви по знахурам, то й вам таке щастя буде.
О д а р к а. Та я ж возила, i де то вже не була! Була i у Тишках, була i у Деркачах, об правiй середi аж у Водолагу їздила; так що ж? Усi ув один голос кажуть: "Починено та й починено". Та, спасибi, вже у Островерхiвцi ворожка, так та заочi вiдгадала; каже, що любощiв давано, та, не вмiючи, переборщили. А хто ж то й дав, так навдивовижу! Каже, дала йому чорнява молодиця, а в неї хата з немазаним верхом. От як ув око улiпила! Чи знаєте Грициху, старого Пискавки невiстку? Вона, вона йому починила! Адже ж сама чорнява, та и верх на хатi немазаний. Я ще її, падлюку, буду позивати, щоб не вiдбивала мужика. - Ну, одже ж то ворожка i дала менi зiлля та й каже: "Звари та й дай йому якраз на молодику, у глуху пiвнiч, як першi пiвнi заспiвають", а я, собi на лихо, чи проспала, чи так на мене наслано, що перших пiвнiв не почула та дала, як другi заспiвали. Що ж: як випив, як зскоче, як дерне з хати, та на вулицю, а там як чкурне, так аж ляпотить; та й поченчекував аж на Косолапiвку. Пив, пив, три дня там пив, усе з себе попропивав. Вже сама знайшла та насилу додому доволокла. Та вiд того часу ще гiрш п'є. Та вже хiба крадькома вирветься, а то як того цуцика на верьовцi держу.
К а н д з ю б а. Де ж вiн тепер?
О д а р к а. Оттам заперла, нехай висидиться.
П р ок i п (за воротами поет). Била жiнка мужика, за чуприну взявши…
К а н д з ю б а. Бач, де обiзвався! - Здоров, приятелю; а ходи ке сюда!
П р о к i п. Рада б душа в рай, так грiхи не пускають. Як жiнка скаже.
К а н д з ю б а (Одарке). Випустiть-бо його, будьте ласкавi. Маю до вас дiло.
О д а р к а. Ану вже iди сюди, iди! (Прокип выходит).
ТЕРЦЕТ
К а н д з ю б а.
Послухайте мене.
Ось будьмо ми сватами!
О д а р к а.
Кажiть, кажiть, у чiм?
Сьому ми радi сами.
П р о к i п.
На вольну щоб сходить?
Горiлки принести?
О д а р к а.
Та годi тобi, дурню,
Не знать про що товкти!
(Кандзюбе).
Вiн, знай, своє.
Кажiть, а що таке?
К а н д з ю б а. А що? Дочка в вас є?
П р о к i п i О д а р к а. Є, є!
К а н д з ю б а. Така, що треба годувати?
О д а р к а. Хоч сьогоднi вiддавати.
К а н д з ю б а. Сина маю.
П р о к i п i О д а р к а. Знаю.
К а н д в ю б а. Так вiддайте!
О д а р к а. Потурайте! Чи вiн нам рiвня?
П р о к i п. От i треба добувати. Та на вольну швидш чухрати. А де твоя гривня?
О д а р к а (мужу). Вiдв'яжися; врагова дитина! (Кандзюбе).
Усяк зна,
Що в вашого сина
Та клепки нема!
К а н д з ю б а.
Щоб то як?
О д а р к а.
Та так:
Прибитий на цвiту.
К а н д з ю б а.
Тю-тю!
Та ще фiть, фiть!
Ви дiло тут кажiть:
Чи вiддасте? (с насмешкою).
Чи нехай ще пiдросте?
Мене ви не держiть.
(Вместе).
К а н д з ю б а.
А чому ж i не вiддати?
В нього всього є.
П р о к i п.
Як же можна i вiддати,
Коли горiлки вiн не п'є?
О д а р к а.
Як же можна i вiддати?
Дурний! його всяк б'є.
К а н д з ю б а. Гай, гай! Товкуєте не знать об чiм! Горшка окропу не стоїть. Та хоч би i зовсiм дурний був, так не узяв його кат, буде багатий пiсля моєї смерти; аж розумнiй жiнцi за ним i добре буде. Слава тобi, господи! Є воликiв пар, може, двадцятеро; ходимо у Крим за сiллю i за рибою на Дiн, i усякую хуру беремо, чи у Кирсон, чи ув Одесу. Є й коров'ят з п'ятнадцятеро, та овечат там чи двi сотнi, чи й бiльш; батракiв дома з десяток, та при скотинi на бразi скiльки є. Буде чим орудувати; перепадатиме копiйка. А мiй же Стецько та не зовсiм i дурний: вiн, собi на лихо, трошки непам'ятливий та нерозсудливий, та до сьома не налiчить, та не зна, що руб, а що гривня; а то зовсiм парень друзяка. Та й яка нужда, що нiчого не зна; жiнка навчить i усьому товк дасть, та й буде панею жити. Коли схоче яке ремество держати, чи коцарювати, чи по-вашому бублейничати…
П р о к i п. Або й шинкарювати; i то дiло дуже добре!
К а н д з ю б а. Та що захоче, то вже не пiде до людей позичати. Нуте, чого тут думати? Так чи не так, так я пiду по других; бачите, вже не рано.
О д а р к а. (с явным удовольствием слушала его). А що, Прокопе, як думаєш?
П р о к i п. Ти думай, а я вже за тобою.
(Поют).
К а н д з ю б а.
Так будьмо ж ми сватами!
О д а р к а.
Сьому ми радi сами.
(Вместе).
К а н д з ю б а.
Пришлю, пришлю людей,
Свати мої любезнi!
Отецька свого пришлю.
П р о к i п.
Пришлiть, пришлiть людей,
Ой сватушко любезний!
Горiлки накуплю.
О д а р к а.
Пришлiть, пришлiть людей,
Ой сватушко любезний!
Я хустку почеплю.
(Обнявшись, приплясывают).
О д а р к а. Е! тривайте лишень: ще треба дiвки спитати, як-то вона ще скаже?
К а н д з ю б а. Хiба вона часом i не туди?
О д а р к а. Та таки трошки вередливенька. То скаже: не варiте з салом, а з яловичиною; то м'яса не схоче, а сала забажа; то тараня солона, та що-небудь i вигадує; така вже собi нiжна! То щоб i з женихами не стала вередувати.
К а н д з ю б а. Та вона ж не панянка! Нехай вже тi вередують, поки довередуються до свого. Та нiчого грiха таїти, тепер i усюди така мода: нашi мужички - так усе б то за мiщан; а мiщанка вже i об купцевi не дуже дума, а щоб вискочити за палатського або за скубента! то i гляди: дiвують, сердешнi, до того, що можна буде їми на Донцi греблю загатити. - А з своєю як хочете, а я людей пришлю. Не наробiть тiльки бешкету.
О д а р к а. Та не бiйтесь, не бiйтесь, присилайте-таки старостiв; вже ж вона не без розуму, вмiє розсудити.
К а н д з ю б а. Спасибi ж за ласку. Ждiть вiд нас людей по закону, увечерi; а я Стецька пришлю, нехай з дiвкою… Я щось її не знаю; а як її зовуть?
О д а р к а. Та Уляна ж i досi.
П р о к i п. Та ще й Прокiпiвна.
К а н д з ю б а. Так нехай мiй Стецько з Уляною, як там треба, поговорють; а ви її навчiть, щоб часом не брикалась. Прощайте до якого часу.
(Повторяют последний куплет).
(Вместе).
К а н д з ю б а.
Пришлю, пришлю людей,
Свати мої любезнi!
Стецька свого пришлю.
П р о к i п.
Пришлiть, пришлiть людей,
Мiй сватушко любезний!
Горiлки накуплю.
О д а р к а.
Пришлiть, пришлiть людей,
Мiй сватушко любезний!
Я хустку почеплю.
(Обнявшись, приплясывают, потом Кандзюба уходит).
П р о к i п. От же скверно, що свата без чарки горiлки вiдпустили! Чому б то дома про нужду не держати? Тепер треба збiгати на вольну та на сватання придбати.
О д а р к а. А вже ти менi з тою вольною остив та споганiв! I як би то ти пронiс вiд об'їздчикiв?
П р о к i п. Але! будьте i первина! Через лiсок, та через ярок, та вскочив у садок, та й дома, от їм i дуля пiд нiс! Так посилай же.
О д а р к а. Нехай лишень виясниться, бач, нахмарило! Iди лишень додому, я пiдожду Уляни, та й прийду, i сядемо обiдати.
П р о к i п. (неохотно). Та вже i пiду. Таки-то i урвався на вольну! (Уходит).
ЯВЛЕНИЕ ТРЕТЬЕ
О д а р к а и У л я н а.

Сторінка 1 з 7 Показати всі сторінки << На початок < 1 2 3 4 5 6 7 > У кінець >>

Пошук на сайті: