Завантажити материал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Grigoriy_kvitka_osnovyanenko_shira_lyubov.docx)Grigoriy_kvitka_osnovyanenko_shira_lyubov.docx78 Кб1650
Скачать этот файл (Grigoriy_kvitka_osnovyanenko_shira_lyubov.fb2)Grigoriy_kvitka_osnovyanenko_shira_lyubov.fb2176 Кб1352

 

Григорій Федорович Квітка-Основ’яненко

Щира Любов

Елисавете Николаевне Смирнитской[1] от щирой любови посвящает Основьяненко

Що то є любов? Багато про неї і пишуть у книжках, і розказують, та бачиться мені, що усе щось не так. Потурати хлопцям, молодим парубкам, що вони розказують і про яку вони любов кажуть! Оттак, аби б тільки. Поговорив з дівчиною – вже й каже, що полюбив, а частісінько не зна, яке у дівчини серце, яка душа. А того не зна, що без сього не можна нікого любити. Коли б же то поговорив, так би ще туди-сюди; а то тільки зобачив, що на ній скиндячки красивенькі, запасочка шовкова і сама уся чепурненька, що пригляділася із усіх: от вже, каже, і полюбив, і вбивається за нею… А як ще в неї на шиї намиста разків десять та хрестів три-чотири, так тут вже зовсім вмира… На другий день побачив не то красивішу, а тільки іншу, вже вп'ять сю любить, а про учорашню і не згадує! Чи се ж любов?

Інший, та нігде правди діти, таки прямо скажу, і інша, слухаючи, що у вічі його або її похваляють: «Яка гарна дівчина, яка моторна, чепурна!» або: «Який красивий парень, який штепний, бойкий!» – от серденько заграло, і здається вже, що кріпко полюбила того, що хвалить. А се він або вона не кого любить, як себе, і дума, що отеє правду так у вічі і кажуть. Так се вже не любов, а дяка, що мене похваляють, та що весело мені про те слухати. Отже, далебі, що се не любов, а так – іграшка, вітер! Вітром навіяло, вітром і вижене.

Та чи мало в людей через що зоветься «любов»? В них любов і через карії очі, через довгу косу, через рум'янії щоки, через гарну плахту, через вишивані рукава, через танці, через проворство… та я ж кажу, що і через намисто, і через усяку худобу, усе в них «любов»! І там, кажуть, любов, де її і ні капелинки нема.

Послухайте мене; я таки пожив на світі, бачив дечого чимало на своєму віку, а що й чував від стариків; бачив і добро, і худо, розберу потроху, де чорне, де біле; бачив я, живучи стільки на світі, усякі любові і який з них товк бува; так от що то є «щира любов».

Щира любов не приглядається, чи карі, чи чорні очі, чи з горбиком ніс, чи біла шия, чи довга коса: їй до сього овсі нужди мало. Часто бува, що один одного не дуже і розгляділи, не мовили промеж собою ні словечка, не знають, хто є і відкіля; а вже один одного зна, один одного хоч де, то пізна, один на одного дивиться, один без одного скуча, і, якби могли обоє, кинулися б один до одного, зчепилися рученятами та й не розлучалися б повік.

От як так одна душа другу знайшла, що як сестри собі рідненькі, як серце з серцем здружилось, то вже їм і не можна нарізно жити, треба їм зійтися, треба їм одно одному втіхою і порадою бути. Такі не довго будуть дожидати: скоро зійдуться, мов давнішні приятелі, буцімто були колись укупі, розрізнились, а тепер знов зійшлись. Стануть промеж себе розговорювати: думка в них одна, речі знакомі, обоє однаковісінько об усім розмишляють, обоє об усім однаково знають, одного хотять, одне люблять, одного не хочуть, одного цураються.

Так бува меж людьми, усе нарівно, чи вони чоловіки, чи чоловік з дівкою, чи жінки промеж себе. Тут тільки душі себе знають, а до прочого діла нема. Аби б тільки вони вдвох, то їм ні до чого діла нема: їм і скрізь хмари сонце сяє, їм і під дощем сухо, на морозі тепло, у пустині весело. Мовчать, а один одного думку зна; одному горе – другий точнісінько так же стражда; одному весело – другий усе своє лихо забув. Одному треба ниточку, він рад усю худобу віддати; один захоче що достати, другий турбується, нічого не жаліє, усе кида, аби б його удоволити. Одному приходиться слізку пустити, другий усю кров свою рад віддати, щоб оборонити його од того; одного притісняють, зобиджають, другий за нього хоч на муку, хоч на смерть готов. Коли одному з них приходиться постраждати, довіку у біді жити, другий, не думаючи довго, сам йде у біду, аби другому було добре. «Постраждаю, каже, і не витерплю: вмру? Дарма, кого люблю, защищу від біди, збавлю від горя».

От сама щира любов, хоч меж нами, чоловіками, хоч меж жіночим родом. Нема мого нічого – усе приятелеве. Не для себе живу – для приятеля, як і він для мене.

А як така любов та народиться меж парубком і дівкою і возьмуться вони меж собою, так от благодать господня! Живуть як у раю: не тільки сварки і лайки меж ними нема, та й думки противної одно против другого не зна; одно другому дивиться у вічі, як би вгодити, як би розвеселити.

Коли ж, полюбившись меж собою, парень з дівкою та бачать, що їм зовсім не можна побратись, а хоч поберуться, так друге через нього буде страждати, біду терпіти, так він лучче на усяке горе сам піде, сам повік щастя не знатиме, зайде далеко від другого, щоб про нього й не чути було, аби б його другові не було лиха, аби б від нього відвернути біду…

Ви вже, знаю, скажете: «Так, Грицьку, се меж чоловіками так так, а меж парнем і дівкою зовсім не так. їм аби б тільки укупі жити, то вони не думають ні об якій біді. На усе підуть, аби б їм не розлучатись; хоч повік горе терпіти, аби б укупі».

Так, та не так зна самая щира любов. У неї нема своєї волі, свого хотіння, свого щастя. Вона живеть для другого…

Та от усього лучче я вам розкажу саму істинну правду, що не далеко було, а у нашому Харкові. Правда, не теперечки; не знаю, чи водиться де тепер щира любов, а в старовину се діялось, та певно діялось; є ще, мабуть, старі люди, що не дадуть мені збрехати.

Сторінка 1 з 16 Показати всі сторінки << На початок < 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 > У кінець >>