Критика

«Маруся» Квітка-Основ'яненко

Твір Григорія Квітки-Основ’яненка «МАРУСЯ» за жанром є соціально-побутовою сентиме­нтально-реалістичною повістю. Її вважають першим прозовим твором нової української літе­ратури, а Григорія Квітку-Основ’яненка — «батьком» української прози. Джерелами для написан­ня повісті стала дійсність українського села та народна творчість: українські балади, ліричні, весі­льні пісні, фольклорні мотиви (любові, розлуки, смерті закоханих). Від народної поезії — образ­ність повісті, від казки й переказу — її розповідний стиль. Завдяки пісенності «Маруся» швидко й назавжди полюбилася народові. «Маруся» була написана як аргумент того, що українською мовою можна описати глибокий і складний світ людських почуттів та філософських переконань.

В основі сюжету лежить зворушливе кохання дівчини-селянки Марусі та міського ремісника Василя, яке закінчується трагічно. Після важких випробувань розлукою несподівано занедужала і померла Маруся, а через два роки — і Василь. Якщо Маруся, очікуючи Василя з мандрівки (на той час вони були вже заручені), неминучість смерті сприйняла по-християнськи, то Василь після втра­ти Марусі хотів заподіяти собі смерть. Втрата Марусі, яку він палко покохав з першого погляду, заради якої відкупився від війська, підірвала у Василя духовні сили і волю до життя.

Сентиментально-ідилічному змалюванню героїв відповідає і зображення побуту. Герої тво­ру — люди праці. У невтомній щоденній праці множиться багатство батьків Марусі — Наума та Насті. Як релігійна людина, Наум не ставить матеріальні блага над усе. Саме тому він каже дружи­ні: «Не журися, Насте, об худобі: вона наша, а не ми її. Стережись, щоб вона тобі не перепинила дороги до Царства Небесного». З другого боку, він вважає гріхом і байдикування. Сам працював не покладаючи рук і дочку свою виховував у любові до праці. Маруся виросла роботящою і швидко стала доброю помічницею матері, яка «за нею, було, не наспішиться». Саме тому сімейні стосунки Наума, Насті та Марусі склалися ідеально. У їхній хаті царював мир та злагода. Взявши на себе обов’язок вести домашнє господарство, Маруся оберігає матір, яка нездужала, від фізичних пере­вантажень. Дівчина все встигає зробити: принести води, приготувати їжу, напрясти прядива, хо­дить сама у місто за покупками. Все в неї виходить доладно, краще, ніж в інших дівчат. Мати та батько її всього навчили, тому і ставиться до них Маруся з особливою пошаною.

Сентиментально-ідилічні стосунки у сім’ї, весь побут, образи письменник зображує зворуш­ливо, використовуючи фольклорні джерела: прислів’я, приказки, змальовані у традиційному на­роднопоетичному стилі портрети. Про Марусю Квітка-Основ’яненко писав: «Та що за дівка була! Висока, прямесенька, як стрілочка, чорнявенька, очиці, як тернові ягідки, бровоньки, як на шнуро­чку, личком червона, як.панська рожа, що у саду цвіте, носочок так собі прямесенький з горбоч­ком, а губоньки як цвіточки розцвітають і межи ними зубоньки, неначе жарнівки, як одна, на нито­чці нанизані... Коси у неї, як смоль, чорнії та довгі-довгі...» Так само у народному дусі письменник ідеалізує зовнішній вигляд Василя: «Хлопець гарний, русявий, чисто підголений; чуб чепурний, уси козацькі, очі веселенькі, як зірочки; на виду рум’яний, моторний...» Такі портретні характери­стики мають герої фольклорних жанрів: казок, дум, народних пісень.

Особливого емоційного звучання набувають сюжетні перипетії, коли автор уводить опис об­ряду: весілля, заручин, похорону.

Весілля Марусі й Василя так і не відбулося. У повісті змальовано фрагмент чужого весілля, на якому зустрілися герої: гра з горішками, танці. Усе це створює настрій загальних молодіжних весе­лощів. Тут збентежена Маруся вперше відчула вагання, чи залишитися на танцях, — раніше вона собі цього не дозволяла.

Детально описано у повісті обряд заручин. Василь двічі сватався до Марусі, і кожен раз старо­сти тричі стукають палицею у двері, низько кланяються господарям, передають хліб святий, який батько приймає і цілує. Після ритуалу привітання старости виголошують причину своїх відвідин із традиційною формулою: «Раз дома у нашій землі випала пороша». Далі вони говорять про куни­цю — молоду дівчину, слід якої довів їх сюди, про мисливця — молодого князя. Увесь цей арсенал традицій допомагає правдиво відтворити колорит епохи, родинно-побутові принципи. Відмова Наума старостам перший раз, хоч і стала повного несподіванкою для Марусі, Василя, Насті, однак у дусі часу вона не могла бути заперечена. Згодом Василь дізнався, що Наум вчинив так через йо­го, тобто Василеву, солдатську службу.

Другі заручини зі щасливим кінцем супроводжуються традиційними народними піснями. Піс­ні відповідають настроям Марусі, Василя, матері, батька. Похорон Марусі супроводжується у пові­сті народними плачами. Тужать-побиваються за дочкою Наум та Настя. З голосінням звертається Настя до Василя, розповідаючи, як Маруся любила його. Весь обряд похорону описаний до най­менших деталей.

Майстерно відтворений у повісті «Маруся» пейзаж. Прикладом може бути опис ранку, коли Маруся збирається на базар. Світ природи, як і побут селян, письменник малює в ідилічному плані: «Тільки що зірочки засяяли у Бога милосердного на небесах, тільки що розсвітилось», як «соло­вейко стих біля своєї самочки, щоб виспалась хорошенько, не жахаючись; вітерець заснув і гілочки по садках, дрімаючи, ледве-ледве колишуться...» Настав ранок. Усе ожило, загомоніло. Пташки годують своїх пташенят, виспівують, ніби розповідаючи, як люблять одне одного, і «ще й носичками поцілуються». А сонце, що освітило землю, наче повелівало: «Хваліте Господа, що создав і мене, і вас, і кожний день посила мене давать усьому миру світ і усякому диханію жисть...»