Завантажити материал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Mikola_hviloviy_siniy_listopad.docx)Mikola_hviloviy_siniy_listopad.docx37 Кб637
Скачать этот файл (Mikola_hviloviy_siniy_listopad.fb2)Mikola_hviloviy_siniy_listopad.fb234 Кб541

Основним композиційним принципом новели «Синій листопад» є бінарне протиставлення сцен реальних і вимріяних, уяви й дійсності, романтичних злетів і прикрих приземлень.

Микола Хвильовий

Синій листопад

І

    

    З мо­ря джигіту­ва­ли со­лоні вітри. Мча­лись сте­пом і зни­ка­ли в За­каспії.

    …Північний Кав­каз…

    Над ста­ни­цею мов­ча­ли не­до­сяжні го­лубі верхів'я. Дри­жа­ли зорі й спо­ло­ха­но пе­ребіга­ли до не­бок­раю, до гірсько­го ма­си­ву.

    Іще про­хо­див невідо­мий синій лис­то­пад. Плен­тав­ся по сад­ках, по го­ро­дах, за­хо­див під стріхи й відхо­див за вітра­ми, та­кий же невідо­мий, невідга­да­ний і мов­чаз­ний.

    Ще ог­ни­ще не по­гас­ло - до­го­ря­ло, і об­лич­чя Ва­ди­мові хо­ди­ло в пе­рельотах тіней.

    Будинок ви­люд­няв­ся, роз­хо­ди­лись: двоє-троє за­ли­ши­лось.

    В стіну глу­хо вхо­ди­ли цвя­хи.

    Прибивали, ма­буть, гірлян­ди.

    Скоро підуть і ці.

    Пізно.

    Ніч.

    Коли Зим­мель пішов, од­дзвенів шпо­ра­ми, Марія лу­ка­во спи­та­ла:

    - А все-та­ки й тобі жур­но?

    Вадим ска­зав:

    - Звичайно, жур­но. Але… ти ме­не ро­зумієш…

    Вадим су­хо й гост­ро ди­вив­ся на вугіль. Зрідка налітав вітер, з-під па­па­хи ви­ри­ва­лось во­лос­ся й па­да­ло йо­му на тьмя­ний лоб.

    Марія зда­ви­ла ру­ка­ми го­ло­ву й глу­хо го­во­ри­ла:

    - Так, Ва­ди­ме, тос­ка. Будні прий­маю і сер­цем, і ро­зу­мом. Але все-та­ки - тос­ка. Це те, ко­ли по­ки­даєш по­зиції й не­пев­ний, що ско­ро по­вер­неш­ся.

    Мовчав.

    Марія зніти­лась на ко­лодці - крап­ка. Зе­ле­ний вугіль і в ог­нищі, і в її зіни­цях. Теж у ши­нелі.

    Кажуть: «останній з могікан». Прав­да: жен­щи­ни ре­во­люції пішли пло­ди­ти дітей. Тільки Марія й не­ба­га­то не пішли.

    Будемо слу­ха­ти со­лоні вітри, ко­ли мов­чаз­но йде на схід синій лис­то­пад.

    Говорили ще про Зим­ме­ля, про нра­ви су­час­нос­ти й го­во­ри­ли про ко­му­ну.

    Вадим - комісар бри­га­ди, Марія - крап­ка, вночі: во­на над­то зніти­лась, і політком.

    Марія ще го­во­ри­ла глу­хо:

    - Ну да - пев­ний, і ну да - не­пев­ний, бо інак­ше шу­ка­ла б іншої прав­ди. Тут тос­ка.

    Вадим:

    - Ти на­га­дуєш мені жа­бу з ге­ологічної ре­во­люції, що ма­ла го­ло­ву з ар­шин.

    …По ста­нич­них за­ул­ках бро­ди­ли чер­во­но­армійці. І зно­ву по ста­нич­них за­ул­ках джигіту­вав со­ло­ний вітер.

    Прямо - ши­ро­ка церк­ва про­ко­ло­ла хрес­том мов­чаз­не не­бо.

    Біля Марії ле­жав стос за­паш­ної сос­ни (гірлян­ди ро­би­ти) і гірські тра­ви: Зим­мель привіз.

    Невідомо, чий за­пах - сос­ни, гірських трав чи то пах­тить синій лис­то­пад.

    Проте, мо­же, то Кав­каз, мо­же, гірські аули, а мо­же, со­лоні вітри.

    …Боляче вда­ри­ло: «жа­ба»!

    Але Марія рап­том зга­да­ла - пол­ко­вий лікар ка­зав, що Ва­дим до­жи­ває ос­танні дні. Во­на по­ди­ви­лась на Ва­ди­мо­ве об­лич­чя. Жа­ри­на ляг­ла біля сер­ця - за­пек­ло.

    …Кашель су­хий, як сте­по­вий по­жар. Це Ва­дим. І ска­зав лас­ка­во:

    - Сідай-но, ближ­че, моя нес­покійна Маріє.

    Здригнула.

    - Твоя?

    - А чо­му ж не моя? Моя то­ва­риш­ка… так: я бу­ду го­во­ри­ти ти­хо, щоб не по­чу­ли. Це моя най­більша тай­на… от…

    (…Буває, в си­ню ніч за­ри­пить да­ле­ко жу­ра­вель - ви­тя­га­ють во­ду. За­рипів.)

Сторінка 1 з 7 Показати всі сторінки << На початок < 1 2 3 4 5 6 7 > У кінець >>