Основні факти біографії Миколи Хвильового

 

13 грудня 1893 р. в м. Тростянці (тепер Сумщина) в сім’ї вчи­телів народився Микола Григорович Фітільов.

Навчався в початковій школі, гімназії, з 6-го класу якої був виключений за участь у революційній організації.

1916     р.— фронти Першої світової війни, член дивізійної ради солдатських депутатів.

1917     р.— член компартії України, брав активну участь у гро­мадянській війні в лавах Червоної армії.

1919 р.— у Харкові вийшло друком три збірки поезій.

1921 р. до літератури, української культури й державотвор­чих змагань увійшов як Микола Хвильовий.

1923     р.— збірка прозових творів «Сині етюди» («Редактор Карк», «Кіт у чоботях», «Солонський Яр», «Легенда», «Свиня», «Чумаківська комуна»).

1924     р.— збірка оповідань «Осінь» («Елегія», «Я (Роман­тика)», «Силуети», «На глухім шляху» та ін.), повість «Санаторійна зона». Ці публікації й громадянська активність зробили М. Хвильового центральною постаттю в літературному процесі 20-х років.

Микола Хвильовий у перші пореволюційні роки був одним із найпопулярніших письменників. Його вірші й новели вмі­щували в шкільні підручники й хрестоматії, його пісні співав народ... І раптом все це, як і його твори, було зачинено за сімома замками, його ім’я викреслювали із національних енциклопе­дій. Оцінка його постаті була однозначною, добре відредагова­ною (її дав Сталін). Слова вождя воістину стали дороговказом для «синів»-літературознавців, які задурманювали голови чита­чам. Безглуздість звинувачень була очевидною, але хто тоді осмі­лився б їх спростувати?

20 листопада 1925 р.— разом з однодумцями створює літера­турну організацію ВАПЛІТЕ (Вільна академія пролетарської літе­ратури); започатковує літературну дискусію 1925-1927 рр., яка від питання про якість літературних творів, порушеного М. Хви­льовим, швидко перейшла на ідеологічні засади й принципи роз­витку української культури: «Ми визнаємо українське відро­дження за необхідний і неминучий етап» (Микола Хвильовий).

26 квітня 1926 р.— лист Йосипа Сталіна до Генерального секре­таря ЦК КП (б)У Лазаря Кагановича, де критикується нарком освіти Олександр Шумський, який «неправильно розуміє украї­нізацію і не зважає на цю останню небезпеку». Й. Сталін також пише: «Цей рух... може набрати місцями характеру боротьби за відчуженість української культури і української суспільності від культури і суспільності загальнорадянської, характеру боротьби проти «Москви» взагалі, проти росіян взагалі, проти російської культури. ...Я маю на увазі такий усім відомі факт, як статтю відомого комуніста Хвильового в українській пресі. Вимога Хви­льового «негайної дерусифікації пролетаріату» на Україні, його думка про те, що «від російської літератури, від її стилів україн­ська поезія мусить якомога швидше тікати», його заява про те, що «ідеї пролетаріату нам відомі і без московського мистецтва», його захоплення якоюсь месіаністичною роллю української «моло­дої» інтелігенції, його смішна й немарксистська спроба відірвати культуру від політики — усе це й багато іншого в устах україн­ського Комуніста ЗВУЧИТЬ Тепер бІЛЬШе НІЖ ДИВНО-

ТІЛЬКИ в боротьбі з такими крайнощами можна перетворити відроджену українську культуру й українську суспільність в куль­туру і суспільність радянську».

14 січня 1928 р. ВАПЛІТЕ змушена «самоліквідуватись».

1927 р.— роман «Вальдшнепи», III частина якого знищена урядовими органами.

Трактат «Україна чи Малоросія?» опублікований лише 1990 р.

1933 р.— поїздка по селах, де на власні очі бачить голодо­мор як найбільш переконливий «аргумент» сталінського вихо­вання українців.

Травень 1933 р. — арешт Михайла Ялового, друга й однодумця, колишнього президента ВАПЛІТЕ.

«Наділений чутливою інтуїцією, письменник гарячково шукає виходу із катастрофічної ситуації, породженої, наростаючою хви­лею репресій, вимиранням мільйонів українських селян, поши­ренням недовіри і підозри в суспільстві. Шукає і не знаходить. Бо не бачить виходу з цієї ідеологічної пастки, в яку він, кому­ніст, потрапив, натхненно довірившись гуманістичним ідеалам Революції» (Микола Жулинський).

Кілька разів Микола Хвильовий пробував зняти з себе жор­стокі й небезпечні звинувачення, але його не чули й не хотіли чути.

13 травня 1933 р. Микола Хвильовий застрелився. Так закін­чила свої рахунки з життям людина, яка тричі була під роз­стрілом.

Посмертна записка: «Арешт ЯЛОВОГО — це розстріл цілої генерації... За що? За те, що ми були найщирішими комуністами? Нічого не розумію. За генерацію Ялового відповідаю перш за все я, Микола Хвильовий. «Отже», як говорить Семенко, ... ясно. Сьогодні прекрасний сонячний день. Як я люблю життя — ви й не уявляєте. Сьогодні 13. Пам’ятаєте, як я був закоханий у це число? Страшенно боляче. Хай живе комунізм».