Жіночий образ у новелі «Сентиментальна історія»

ЖІНКА В ПОРЕВОЛЮЦІЙНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

У творчості М. Хвильового жіночі образи мають особливе зна­чення. Відомо, що в Україні завжди панував культ жінки. Матір, кохана, Берегиня роду й споконвічних традицій — таким постає образ жінки зі сторінок письменників-класиків. А якою бачить жінку М. Хвильовий? У пореволюційні часи світ перевернувся з ніг на голову. Що відбувалося? Руйнація моральних канонів, і, як наслідок,— деградація людських душ. І кому, як не жінкам, слід зупинити цей хаотичний абсурд? М. Хвильовий упевнений, що жінки морально стійкіші за чоловіків, тому він переконаний, що їхня любов, милосердя, врешті самопожертва вирвуть рідний народ із згубної стихії.

Головна героїня оповідання «Сентиментальна історія» намага­ється знайти своє місце в буремному новому суспільстві. Б’янка не бажає бути «зайвою», як товаришка Уляна, художник Чаргар. Вона не хоче пливти за течією шаленої ріки під назвою радянське суспільство, бо Б’янка — сильна особистість. Дівчина привчилася самотужки знаходити вихід із скрутного становища. Але в той же час вона ніколи не дозволить собі піти на компроміс із власним сумлінням. Героїня відчуває й усвідомлює те, що не можна сидіти склавши руки, бо інакше її «вишневоока Україна» перетвориться на збіговисько моральних потвор. Але навколо діється щось жах­ливе, бридке. Б’янка називає ці суспільні процеси «світовим бардачком». Омріяне майбутнє для своєї країни дівчина вважає «сентиментальною даллю», адже сміливим та красномовними лозунгами життя не покращити. То що ж робити? Як перетворити «сентиментальну даль» на реальність? Ламати — не будувати: душа не болить. Але може бути щасливим суспільство на руїнах моральних цінностей? Героїня жахається, що її земляків не цікав­лять одвічні людські чесноти. Країна котиться в прірву... І лише істинні морально-етичні закони здатні врятувати суспільство від деградації, пролити світло на затуманене майбутнє. Але най­більше дівчину дивує те, що люди навіть не намагаються замис­люватися над сенсом свого буття. Зачинившись у своїх нірках, вони живуть під тягарем страху. Б’янка страждає «темною ніччю нашої дійсності», але змінити щось — не в її силах. Останній вчи­нок дівчини — відчайдушна спроба налагодити зв’язок між мрією та реальністю Але чи можливо це? Віддавши себе, Б’янка загу­била найдорожче, найсвятіше й найчистіше, що було в її душі.

Б’янка — збірний жіночий образ пореволюційної доби. М. Хви­льовий переконує нас, що роль жінки в суспільстві виняткова за будь-яких історичних часів, адже вона — втілення одвічних чеснот, Берегиня людських душ.