Микола Хвильовий

Санаторійна зона (СКОРОЧЕНО)

 

«Повість про санаторійну зону» скорочено читати повість Хвильового Ви можете за 18 хвилин.

«Повість про санаторійну зону» короткий зміст (переказ)

«Повість про санаторійну зону» головні герої:

Анарх (ласкаво-глузливо названий Савонаролою) — головний геройЗ, недавній боєць революції, її «караючий меч», волелюбний мрійник, що переживши крах своїх ідей та ілюзій, опинився у становищі безпорадного хворого. Зло, заподіяне ним заради високої ідеї, — розстріли, «вбивство Бога» — почало свою руйнівну місію із душі Анарха, знищуючи його власні життєві сили, врешті призводить до самогубства.
Майя — подруга Анарха. Таємна чекістка, готова вислідити, донести, революційною фразою розіп’ясти ближнього на політичному хресті. Шпигунство стає потребою її душі, єдиним засобом самостверджння. З власної ініціативи вона вистежує кожен крок Анарха з дня його появи в санаторію. Анарх не відчуває до Майї, котра шпигувала за ним, торгувала своїм тілом, злоби. Він приймає перевернуту ієрархію цінностей, моральний кодекс, яким вона керується.
Хлоня — романтик революції, юний творець патетичних новел. Він шкодує за тим, що «моя епоха затуманила мій мозок і раптом зникла». Кілька разів намагався втопитися тільки через те, що «Леніна я вже ніколи не побачу».
Карно — «караюча десниця» переможної революції. Замаскований агент, який за всіма стежив (читав навіть їхні листи).
Катря — медична сестра. З задушливого санаторійного життя постійно намагається втекти в сибірську тайгу. Вона уособлює наївне сковородинівське поривання осмислити філософію життя.
Унікум — пристосуванець-обиватель. Замість бути згідно з асоціацією унікальною, уособлює загальний примітивізм.

«Повість про санаторійну зону» стислий переказ

Повість складається із щоденникових записів «хворої», яка вже на першій сторінці зазначає: «санаторійна зона — не театр маріонеток — це є розклад певної групи суспільства, за який (розклад) і за яку (групу) я не беру відповідальності.»

Автор змальовує ізольований від життя санаторій, в якому лікуються вчорашні романтики революції від найрізноманітніших душевних хвороб: неврастенії, психопатства, звичайного одуріння. Комуністичні ідеали цих людей рухнули, вони усвідомлюють власну приреченість, несумісність з добою. Санаторій постає прообразом цілого суспільства, у якому пробують вилікуватися представники всіх прошарків божевільного режиму.

У щоденнику хворої перераховані головні герої: Анарха, Майя, Катря і Хлоня. Анонімна хвора, що пише повість про санаторійну зону, є одночасно і учасницею подій, і стороннім спостерігачем. Твір постійно переривається уривками із її щоденника та роздумами про описувані події. З самого початку вона зазначає, що персонажі описані у творі – це «опис певної групи суспільства».

У центрі твору – Анарх, колишній учасник громадянської війни, анархіст. Війна травмувала його психіку, тому він поселився на санаторійній зоні, щоб подолати кризу світогляду, і після цього знову повернутись до творчої праці. Життя на санаторійній зоні нудне і одноманітне: «О восьмій годині — дзвоник, потім сніданок, другий сніданок, обід, чай, вечеря. Між ними — лежанки, з яких одна — мертва». Від нудьги на санаторійній зоні навіть найнікчемніша подія перетворюється на тему для дискусій. Пацієнти проводять свої будні за грою в карти, сварками та «крутінням пуговки», що значить – займатися коханням в диких малинниках.

В Анарха роман з Майєю, іншою пацієнткою санаторійної зони. Вони часто пропадають у диких малинниках та піднімаються на «командну висоту» — гору недалеко від санаторійної зони, з якої відкривається вид на околиці. Майя називає Анарха Савонаролою. Унікум дорікає Анарха через його постійні зустрічі з Майєю, але її докори мало кого хвилюють. Лише миршавий дідок хіхікає і видає свою звичайну фразу «— Хе…Хе… Тавонарола!», значення якої нікому не зрозуміле.

Також Анарх проводить багато часу з Хлонею – молодим поетом, що живе на санаторійній зоні лише декілька місяців і за цей час вже чотири рази бігав до ріки топитися. Хлоня писав по закутках патетичні новели, які потай читав Анархові. «Взагалі Хлоню вважали ≪оригінальним пацанком≫: то він метушився по зоні і щось викрикував, то бачили його з похиленою головою в якійсь надзвичайній меланхолії».

Пожвавлення у життя санаторію приносить приїзд метранпажа з центру, на прізвище Карно. Він приїхав без направлення і заявив, що хоче оселитись на санаторійній зоні. Карно мав відпустку від виробництва, але усі безкоштовні путівки були вже роздані, тому він приїхав вимагати собі місця революційним шляхом – сидіти і нікуди не йти поки йому не знайдуть місце. Карно чекав ввесь день, але врешті досягнув успіху. Вертлявий, поганенький, мов миша без хвоста, він одразу заінтригував увесь санаторій своїм показово-аристократичним тоном і манерою, навіть попри свій маленький зріст, дивитися на усіх зверху вниз.

Тут твір знову переривається текстом із щоденника хворої. Вона висловлює незадоволення тим, що перша глава повісті про санаторійну зону нібито вийшла, а друга ніяк не в’яжеться: «Ви її можете не читати…» — пише вона.

Отже, це був кінець літа. Анарх і Майя зникали у дикому малиннику, надаючи тим багато клопоту черговим сестрам. Тим часом до санаторію з’їжджаються люди з усього союзу, а Анарх розмірковав про свої переконання та цінності. Він вважав, що криза світогляду, яка трапилась з ним раніше, минула і скоро він може знову повернутися до творчої праці. Але тепер він бачить, що це не так…

Унікум кокетує з Анархом, але він байдуже реагує на її спробу. Її явно мучить еротоманія. Карно перед усіма зауважує, що Анарх зірвав кілька яблук з санаторійного саду, проходячи повз загороджений молодняк. Це правда: Анарх зірвав три, щоб дати їх Хлоні, але Карно ставить його у таке становище, нібито він тільки те й робить, що нищить заборонений молодняк. Тоді Анархові вперше здається, ніби метранпажів голос він уже десь чув.

Сторінка 1 з 2 Показати всі сторінки << На початок < 1 2 > У кінець >>