Детальний Аналіз

«Я (Романтика)» Хвильовий

«Я (Романтика)» аналіз твору — тема, ідея, жанр, сюжет, композиція, герої, проблематика та інші питання розкриті в цій статті.

Паспорт твору:

Рід літератури: епос.
Жанр: психологічна новела (деякі літературознавці стверджують, що оповідання є імпресіоністичним, тому що автор акцентує увагу на мінливості відчуттів і вражень, застосовує різноманітні зорові й слухові образи. Особливістю цієї новели є синтез ілюзії та дійсності. Нерідко читачу буває надзвичайно тяжко розрізнити, чи описувані події й відчуття реальні, чи це тільки уявлювані, нафантазовані головним героєм картини).
Тема: зображення громадянської війни як одного з найтрагічніших явищ в історії України, адже в основі війни лежить руйнація, нівелювання родинних зв’яз­ків, братовбивство. Показ того, як генетичні, вроджені риси людяності, доб­ра, любові до матері розчиняються в патологічному відчутті відданості ефе­мерним ідеалам комуни.
Ідея: фатальна невідповідність між ідеалами революції та методами їх досягнення, засудження більшовицького революційного фанатизму; світ врятує любов, усепрощення.
Герої: «Я» — «главковерх чорного трибуналу комуни», доктор Тагабат, дегенерат, Андрюша, мати.
 

Композиційно-стильові особливості:                                      

Композиційні особливості:

  • заспів (лірико-романтичний зачин), що вводить читача в складний психологічний світ (показана розмова матері із сином напередодні грози);
  • три частини — три різні фронтові ситуації, три різні душевні стани героя, протягом яких читач спостерігає зміну в ставленні героя до вбивства.

Микола Хвильовий використовує у творі композиційні рамки: 3 далекого туману, з тихих озер загірної комуни шелестить шелест: то йде Марія. — ...Я зупинився серед мертвого степу: — там, в дальній безвісті, невідомо горіли тихі озера загірної комуни. 

На думку М. Поповича, персонажі твору — «усе це різні кінці душі» того самого «Я», які символізують різні грані свідомості головного героя.

Найважливіші стильові ознаки:

  • розповідь від першої особи («Я»); драматизм; лаконізм; виразні художні деталі; глибокий психологізм; відмова від традиційного описового реалізму;
  • часові зміщення; символічність образів, деталей, наприклад безіменність персонажів (символ, деталь): революційна дійсність нівелює людську інди­відуальність; годинник — пересторога, що життя — коротке.
  • Конфлікт — внутрішньопсихологічний. Центром уваги є душа ліричного героя, що змагається між революційним обов’язком та гуманістичним нача­лом: «я — чекіст, але і людина». Ідея служіння абстрактним ідеалам «рево­люції» стає джерелом мук і страждань «Я». Опозиція «я — чекіст, але і лю­дина» (протистояння насильства та загальногуманістичних цінностей) вирі­шується тим, що головний герой фактично знищує в собі людське, гуманне. Коріння «синдрому революції» і полягає в тому, що «мета виправдовує засо­би». Фанатична захопленість ідеєю і є причиною тієї кривавої драми, що розігрується перед очима читача.
  • «Я (Романтика)» має специфічну присвяту: «Цвітові яблуні», — новелі М. Коцюбинського, де душа головного героя, батька, у якого померла донь­ка, подібно до душі «Я», роздвоїлась (у ній відбувається боротьба між люди­ною, що страждає від втрати дитини, та художником, який намагається зафі­ксувати всі деталі смерті, щоб у майбутньому використати для творчості). У Миколи Хвильового центром уваги є душа ліричного героя, що змагається між революційним обов’язком та гуманістичним началом.

Проблематика:

  • збереження людської індивідуальності, цілісності людської натури як необхідності існування людини;
  • розбіжності між мрією і дійсністю;
  • мети і засобів її досягнення;
  • колізії між гуманізмом і фанатизмом;
  • роздвоєння особистості.

Вислови відомих людей про М. Хвильового:

• «Істинно: Хвильовий. Сам хвилюється і нас усіх хвилює, п’янить і непокоїть, дратує, зне­силює і полонить. Аскет і фанатик, жорстокий до інших і до себе, хворобливо вразливий і гордий, недоторканний і суворий, а часом — ніжний і сором’язливий, химерний характер­ник, залюблений у слово і форму мрійник» (В. Коряк).

• «Шукання Хвильового почались там, де урвалися шукання Коцюбинського» (М. Рильський).

• «Микола Хвильовий, крім того, що він поет — як слід тому бути — з повним розумінням науки поетики, ще й іде своїм шляхом, яким до нього не йшов ніхто ні в російській, ні в українській літературі, — це справжній і оригінальний майстер» (М. Йогансен).