Андрій Малишко

Прометей (Стислий переказ, дуже скорочено)

 

На пристані ввечері відпочиває артіль вантажників, варять кашу. Один з них розповідає, як під час війни хлопчик знайшов в очеретах трьох бійців. Двоє старших були вже мертві, а молодий ще дихав. Німців у цей час поблизу не було, тому селяни занесли бійця в одну з хат. 


Кажу, він був не з ближніх сіл, 

А десь з Смоленщини, де стіл, 

І хата, й люди — всім привітні, 

Зайди у лютому чи в квітні, 

То хліб і сіль — завжди навпіл. 



І в нас, і в них — цвіте в маю, 

Жита одні в однім краю, 

А вечорами — хлопців гулі, 

А влітку в них такі ж зозулі 

Кують в дубовому гаю. 



Дніпро із їхніх шум-борів 

Тече до нас. А в матерів 

Такі ж смугляві, чесні руки, 

А в довгі дні боїв і муки 

І їхній край, як наш, горів... 



Отож у темінь зореву 

На в’ялу, скошену траву 

Його поклали у стодолі, 

Забинтували груди кволі. — 

Сторінка 1 з 3 Показати всі сторінки << На початок < 1 2 3 > У кінець >>