АНДРІЙ МАЛИШКО
(1912-1970)

Андрій Самійлович Малишко народився в селі Обухів (нині місто) на Київщині 14 листопада 1912 року. Вечорами в хаті Малишків бриніла то весела, то сумовита неньчина пісня. Від матері в Малишка любов до народних мелодій і рідного слова. «Той незабутній вогник отчого дому, — пи­сав поет, — де вперше почув я думи Великого Кобзаря, материнська пісня, ласкава і сувора, напої­ли і вигодували мене, дали мені душевний гарт і радість на все життя».

Закінчивши семирічку, майбутній поет вступив до медичного технікуму, та потяг до пісні й поезії привів його на літературний факультет Київського інституту народної освіти (нині Київсь­
кий національний університет ім. Тараса Шевченка). Він стає старанним учнем Максима Рильсько­го, який викладав в інституті й вів там літературну студію.

У 1930 р. юнак надрукував перші вірші в журналах «Молодий більшовик» та «Глобус». Закін­чивши у 1932 р. Київський інститут народної освіти, працював учителем в Овручі. Відслуживши рік у армії, переїхав до Харкова й працював журналістом.

Протягом 1935-1940 рр. А. Малишко видав збірки: «Батьківщина» (1936 р.), «Лірика», «З книги життя» (1938 р.), «Народження синів» (1939 р.), «Листи червоноармійця Опанаса Байди», «Бере­зень», «Зоревідні», «Жайворонки» (усі — 1940 р.). У цей же період написав поеми «Трипілля» (на­друковано лише уривки), «Ярина», «Кармалюк», «Дума про козака Данила».

У 1941-1944 рр. служив військовим кореспондентом у газетах «Красная Армия», «За Радянсь­ку Україну», «За честь Батьківщини», де виступав і як поет, і як публіцист; видав сім збірок поезій: «До бою вставайте!» (1941 р.), «Україно моя!» (1942 р., виходила двічі), «Понад пожари» (1942 р.), «Слово о полку» (1943 р.), «Битва» (1943 р.), «Полонянка» (1944 р.), «Ярославна» (1946 р.). Героїко- трагічний пафос циклу з п’яти віршів «Україно моя!», написаного 1941 р., передавав щирий особи­стий біль за рідну землю, віру в її визволення. «Україно моя!» — одне з найяскравіших поетичних явищ років війни. У 1944-1947 рр. Малишко працював відповідальним редактором журналу «Дніп­ро». У 1950 р. з’явилась збірка «За синім морем», написана після відвідин Канади та США разом з групою діячів культури.

Новий і чи не найбільш продуктивний етап у творчості поета починається із середини 1950-х років. У збірці «Що записано мною» (1956 р.) містяться тексти відомих пісень: «Знову цвітуть ка­штани», «Пісня про Київ», «Як на дальнім небосхилі»; у збірці «Серце моєї матері» (1959 р.) — «Пісня про рушник», «Ми підем, де трави похилі»; у збірці «Полудень віку» (1960 р.) — «Вчителька» тощо. У їх озвученні поету допомагали такі відомі композитори, як брати Майбороди, Л. Ревуць- кий, П. Козицький, М. Вериківський, А. Штогаренко, С. Козак, О. Білаш.

Протягом 1961-1970 рр. вийшли збірки «Листи на світанні» (1961), «Прозорість» (1962), «До­рога під яворами» (1964), «Рута» (1966), «Синій літопис» (1968), «Серпень душі моєї» (1970).

17 лютого 1970 р. А. Малишко помер.

За своє життя поет видав близько сорока збірок. Але найголовніше те, що в українську літе­ратуру він увійшов як поет-пісняр, бо пісні на його вірші вже давно сприймаються як народні.

А. Малишко співпрацював з багатьма композиторами, але особливо плідно, починаючи з 1949 року (від першої пісні «Колгоспний вальс» і до останньої — «Стежина»), — з Платоном Іларіоно- вичем Майбородою, створивши понад 30 пісень. Ось деякі з них: «Київський вальс», «Ми підем, де трави похилі», «Ти, моя вірна любов», «Стежина», «Вчителько моя», «Пісня про рушник», «Гаї шумлять біля потоку», «Журавлі», «Білі каштани», «Колискова», «Пролягла доріженька».

Андрій Самійлович Малишко залишив нам не лише пісенну й поетичну спадщину — він та­кож автор багатьох публіцистичних та літературно-критичних творів. Доволі плідною була і його перекладацька діяльність.