Детальний Аналіз

«Пісня про рушник» А. Малишко

«Пісня про рушник» аналіз твору — тема, ідея, жанр, сюжет, композиція, герої, проблематика та інші питання розкриті в цій статті. 

ПАСПОРТ ТВОРУ

Рід літератури «Пісня про рушник»: інтимна лірика.

Жанр «Пісня про рушник»: ліричний вірш (пісня).

Мотив «Пісня про рушник»материнської любові й рушника як символу життєвої дороги.

Віршовий розмір «Пісня про рушник»: анапест.

Художньо-стильові особливості «Пісня про рушник»: сповідь-спогад ліричного героя, у якій матір дарує синові вишитий рушник як символ життєвої дороги. Рушник пов’язаний із життєвою долею лірично­го героя і з образом його матері. Цей образ — символ чистоти і любові, матері-берегині, яка дала життя, формувала почуття, творила людину. Лірич­ний герой поезії дуже тепло згадує свою матір.

Автор цим твором порушує питання дитинства, а також прощання з батьків­ською хатою та материнську тривогу за долю власної дитини.

Форма вірша має значну кількість повторів, що наближає його до пісні.

Примітки: Композитор Платон Майборода написав музику до цієї поезії. Виконавців твору було багато, зокрема Дмитро Гнатюк, Олександр Таранець, гурт «Ча­рівна», Ірина Сказіна, Олександр Малінін, Квітка Цісик та ін.

 

Пісня про рушник

Рідна мати моя, ти ночей не доспала,
Ти водила мене у поля край села,
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя дала.
 
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.
 
Хай на ньому цвіте росяниста доріжка,
І зелені луги, й солов’їні гаї,
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші твої.
 
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші, блакитні твої.
 
Я візьму той рушник, простелю, наче долю,
В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров.
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:
І дитинство, й розлука, і вірна любов.
 
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:
І дитинство, й розлука, й твоя материнська любов.

 

 

ДУМКИ ПРО ТВОРЧІСТЬ АНДРІЯ МАЛИШКА

«Малишко — один з найяскравіших наших національних поетів... він згорів дочасно, упав на пів- шляху, полишивши нам золоті розсипи своїх поезій, нев’янучу красу своїх пісень» (Олесь Гончар).