Завантажити материал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Andriy_malishko_polonyanka.doc)Andriy_malishko_polonyanka.doc336 Кб870

 

АНДРІЙ МАЛИШКО

ПОЛОНЯНКА

 

То не лебеді — в тучі діброва;

Може танком, як туча, пройти?

Ти стоїш, молода, тонкоброва,

Комсомолка — з десятого — ти.

 

І немає для смутку причини:

Ліс та поле — із золота мур,

І тополі, неначе в Тичини,

В рокотанні-риданні бандур.

 

Не суворо на серці, не гнівно,

А за тебе тривожуся я.

Катерино моя, Ковалівно,

Степова чарівнице моя!

 

Степовичка, сама задніпрянка,

З діда-прадіда — всі бойові.

Заспіваєш — аж світяться ранки,

Засмієшся — встають неживі.

 

У роботі і сонця не бачиш,

У любові — як пломінь з пожеж.

З горя стлієш, але не заплачеш,

Пересохнеш, але не впадеш.

 

Он виходить війна і клекоче,

І обагрює кров'ю краї,

На твої ненахмурені очі,

На осяяні руки твої,

 

На віночок двох кіс понад чолом,

На уста, не ціловані вніч,

Над твоїм ще невиданим болем

Із страшних залізняцьких сторіч,

 

Понести тебе в даль горобину,

Безгріховну — ввести до гріха,

Стан високий зігнуть, як билину,

А билина в покорі всиха.

 

Що ж то обрій виблискує гнівно?

Що ж не сплю і тривожуся я?

Ти не знаєш того, Ковалівно,

Степова чарівнице моя!..

 

I

 

Виходив Дудар рано з хати.

Корів на пашу гнать чи ні?

Гудуть за обрієм гармати,

В стривоженій далечині.

 

Обози. Трактори. Двоколки.

І санітари на возах,

І неба синього подолки,

В диму, у грозах, у сльозах.

 

Уже гуторили в артілі,

Що з хлібом буде? Як лани?

Стежки, у спеці поруділі,

Бензином пахли від війни.

 

Біженці йшли у полі, в лузі,

В садах, в артілях, по окрузі,

Варили юшку, а малі...

Малята спали на землі.

 

Без пелюшок та без одежі

Несли їх старші із дворів,

Де з туч вогненної мережі

Щербатий місяць вслід горів.

 

І не було в них ні колиски,

Ні ложки звичної, ні миски,

У школі, в полі чи в яру,

В артилерійському жару,

 

Ні теплих ліжок в темнім полі.

Живим, як кажуть, повезло:

Несли малий шматочок долі,

У смерті вирваний на зло!

 

Не легко йти із свого краю,

У ярові, зелені дні.

Я цим страждав, це добре знаю

І на війні й не на війні.

 

Це й Дудар бачив. Видно, горе

Людей жене. Біда, біда!..

В світання росне, півпрозоре

Брела в долину череда.

 

За темнокорими дубами,

За сивим плетивом стежок,

Корови, шепчучи губами,

Втикали морди в моріжок.

 

Рожеві ніздрі свіжомиті,

Нагріті вітром з дальніх гін,

І слини довгі, теплі ниті

Звисали низько до колін.

 

Старий давно глядів скотину,

Не перше літо — вісім літ.

Він восени зайде в хатину,

Латає чоботи, свитину,

Та й знов в артіль, давати звіт,

 

Корма виписувать, дійниці

Дояркам лагодить в жнива.

І дні текли, немов з криниці

Вода джерельна, грозова.

 

Дійшло до слави з добрих звичок,

Я сам лічити не берусь,

Він скільки виростив теличок:

Красуль, і Лисок, і Марусь,

 

Породистих, напів і простих,

Крутих коров'ячих голів,

Білявобоких, рудохвостих,

Могутніх, вкормлених волів.

Сторінка 1 з 17 Показати всі сторінки << На початок < 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 > У кінець >>