ОСТАННЯ САМОТА

 

Захитається дощ
Чи сльоза на лиці сколихнеться –
І чумна самота
Від безсилля заціпить уста.
Зліва сойка мала
Стрепенься – і враз задихнеться,
І спечеться на думці:
Остання це вже самота.

...А пташатко чудне
Облітало колись чиїсь лиця,
А тремке пташеня
Припадало до сяючих віч.
...І чистюська колись,
А тепер – як остання блужниця –
Поплететься душа
Ні за ким й ні до кого крізь ніч.