Марія Матіос - Солодка Даруся (сторінка 58)

    - А кон­фе­ти со­лодкі лю­биш?

    - Люблю.

    Офіцер і ди­ти­на ди­ви­ли­ся од­не на од­но­го, ніби зма­га­ли­ся, хто ко­го пе­ре­ди­вить­ся.

    Зелений півник у офіце­ро­во­му роті з вер­т­ким язи­ком зно­ву змен­шив­ся на од­ну пір'їну з хвос­та.

    Дівчинка пе­рес­ту­пи­ла з но­ги на но­гу і собі ков­т­ну­ла сли­ну.

    Офіцер підніс чер­во­но­го півни­ка з колін близь­ко до ди­тя­чих губів, але в рот не дав.

    - Дарусю, та­то ка­зав, що вночі до вас при­хо­ди­ли вуй­ки…

    Дитина ди­ви­ла­ся на зе­ле­но­го півни­ка, що зно­ву повільно хо­вав­ся у чо­ловіко­во­му роті спо­чат­ку за­лиш­ка­ми гребінця, а далі - зник­нув там увесь. Во­на кліпа­ла очи­ма, ніби щось ду­ма­ла.

    - Приходили, - відповіла, сте­жа­чи, як чер­во­ний півник за­со­вує свій розкішний гребінь і їй у ро­тик.

    Не встиг­ла во­на об­ли­за­ти йо­го як слід, а чер­во­ний гребінь уже вис­ко­чив з ро­та і зас­ка­кав у неї пе­ред но­сом.

    Офіцер од­ною ру­кою три­мав двох півнів -зе­ле­но­го, геть змаліло­го, і чер­во­но­го - ніби нас­тов­бур­че­но­го до бою, а дру­гою об­ма­цу­вав і гла­див дві грубі і довгі - аж до колін - ди­тячі кіски з коль­оро­ви­ми вов­ня­ни­ми зав'язка­ми.

    - Дарусю, а хто тобі так гар­но заплітає кісоч­ки?

    - Мама Мат­рон­ка.

    - А ти са­ма що, не вмієш запліта­ти­ся?

    - Вмію. По­ка­за­ти?

    Офіцер сам розв'язав зав'язку на одній ко­сичці, шви­день­ко розплів її до по­ло­ви­ни і пе­рек­лав шов­ко­вий жму­тик во­лос­ся у ру­ки ди­тині:

    - Покажи.

    Дівчинка шви­день­ко зап­ле­ла кіску, зав'яза­ла, поп­ра­ви­ла дру­гу, і те­пер ди­ви­ла­ся на офіце­ра.

    Червоний півник зно­ву ско­чив на ди­тя­чий язи­чок. А ко­ли офіцер іще раз вис­мик­нув йо­го, півень був уже без­х­вос­тий.

    Офіцер засміяв­ся, пок­ру­тив­ши льодя­ни­ком пе­ред ди­тя­чи­ми очи­ма.

    Засміялася й дівчин­ка.

    - Дарусю, а твоя ма­ма - во­на чия донь­ка?

    - Мама Мат­рон­ка -донь­ка Іва­на Яків'юка, си­на Ти­мофія з Ма­ли­неш­но­го.

    - А ті вуй­ки, що при­хо­ди­ли вночі, ду­же би­ли та­та? Дівчин­ка пе­ре­ве­ла пог­ляд з без­х­вос­то­го півня на та­та.

    Тато сто­яв по­за­ду ма­ми і ди­вив­ся в но­ги.

    Збайдужіла - ніби мер­т­ва - ма­ма сиділа, не відби­ра­ючи хус­точ­ки від очей. Хус­точ­ка бу­ла геть чис­то мок­ра.

    - Вони та­та не би­ли.

    - Вони та­та не би­ли, але би­ли вікна?

    - Ні, та­то бив вікна сам, ко­ли вуй­ки пішли.

    - Але мам­ка пла­ка­ла? Так? І ка­за­ла да­ва­ти вуй­кам брин­зу?

    - Мамка пла­ка­ла ду­же. А ка­за­ли да­ти брин­зу вуй­ки, ма­ма не хотіла, що­би та­то да­вав.

    Тепер без­х­вос­тий чер­во­ний півник спо­чат­ку ско­чив прос­то в Да­ру­си­ну до­лонь­ку, а далі швид­ко опи­нив­ся в її роті. Ко­ли він вибіг звідти уже й без гре­бе­ня, офіцер зно­ву пи­тав:

    - Дарусю, а що ще ка­за­ли та­тові вуй­ки?

    - Казали заріза­ти до су­бо­ти сви­ню.

    Офіцер ус­тав з ков­б­чи­ка, див­ля­чись то на Діду­шен­ка, то на ди­ти­ну:

    - От і доб­ре. До су­бо­ти є час… А те­пер біжи, со­лод­ка Да­ру­сю - донь­ко Ми­хай­ла Іла­щу­ка, си­на Пет­ро­во­го, до тітки Марії та й по­бав­ся із Слав­чи­ком. А за­од­но дай і йо­му півни­ка. Він та­ко­го півни­ка, пев­но, не ба­чив. - І офіцер ви­тяг­нув із галіфе іще од­но­го -те­пер уже жов­то­го - льодя­ни­ка.

    - …А ти ку­ди, Ми­хай­ле - си­ну Пет­ра, зібрав­ся? -в'яло поціка­вив­ся Діду­шен­ко, роз­ти­ра­ючи чо­бо­том ци­гар­ку, ко­ли Ми­хай­ло вий­шов з ха­ти із спо­ряд­же­ним, як у до­ро­гу, рюк­за­ком за пле­чи­ма.

    Михайло ди­вив­ся, не ро­зуміючи, про що йо­го пи­тає Діду­шен­ко.