Марія Матіос - Солодка Даруся (сторінка 60)

    - Жінко доб­ра, по­мо­жи, чим мо­жеш. А як мо­жеш, за­бе­ри з со­бою, або ска­жи, де мож­на пе­ре­хо­ва­ти­ся, - ско­ро­мов­кою го­во­рив чо­ловік, уп­ри­тул наб­ли­зив­шись до Мат­рон­ки. - Ми з то­го бо­ку ріки. З Че­ре­мош­но­го. У нас сьогодні совіти ви­во­зять лю­дей ціли­ми сім'ями. Жінко доб­ра, са­мих ґаздо­ви­тих лю­дей з се­ла ви­во­зять! Во­ни там зна­ють, що ми з жінкою втек­ли на цей бік. Але, ду­маю, не діста­нуть. Хо­ча ваші ру­му­ни ма­ють з ни­ми якийсь ґешефт і про­да­ють лю­дей. Але, як мо­жеш, аби ми пе­ре­сиділи цю ніч у те­бе, - за­бе­ри нас.

    - Зараз за­бе­ре, - ска­зав, ніби ско­чив на плечі зза­ду, ти­хий, але гру­бий чо­ловічий го­лос…

    Два совіцькі при­кор­дон­ни­ки швид­ко пе­реп­рав­ля­ли їх трьох на той бік ріки, ниж­че по течії, де бу­ла мен­ша во­да, штур­ха­ючи прик­ла­да­ми у спи­ну і зі зв'яза­ни­ми за спи­ною ру­ка­ми.

    А на цьому боці бу­ло ти­хо - ніби мер­т­во: ні вітру, ні ру­мун­сь­ких гранічерів. Лиш шуміла во­да.

    …Спочатку би­ли всіх трьох, ні про що не пи­та­ючи і не слу­ха­ючи.

    Далі їх розділи­ли - і тоді Мат­рон­ку би­ли са­му, те­пер уже поміж до­пи­та­ми. Пи­та­ли, відко­ли во­на зв'яза­на з ти­ми дво­ма оунівця­ми, що пе­рей­ш­ли кор­дон, як і ко­ли во­ни до­мов­ля­ли­ся про зустрічі, скільки разів зус­тріча­ли­ся до цього, які відо­мості пе­ре­да­ва­ли одні од­ним. Потім Мат­ронці кілька разів повільно за­тис­ка­ли пальці між двері - і во­на лиш че­ка­ла, ко­ли упісяєть­ся від бо­лю. А далі би­ли - і відли­ва­ли во­дою, а тоді би­ли знов.

    Після то­го в неї пи­та­ли, що ро­бить­ся на то­му бе­резі ріки. Во­на роз­ка­зу­ва­ла все, що зна­ла: хто ро­див­ся, хто вмер, як рос­те го­ро­ди­на, як на­зи­ва­ють­ся її сусіди, скільки в селі жовнірів - але це не влаш­то­ву­ва­ло тих, хто її бив, і все по­чи­на­ло­ся зно­ву.

    На ніч її зак­ри­ли в пив­ни­цю без сходів, де біга­ло пов­но щурів і не бу­ло нічо­го, на що мож­на бо­дай спер­ти­ся. Так во­на й прос­то­яла всю ніч під стіною, час від ча­су сов­га­ючи по­би­ти­ми но­га­ми, щоб роз­га­ня­ти нічну гидь. А з са­мо­го ран­ку оз­б­роєний кон­воїр мов­ч­ки відвів Мат­рон­ку так са­мо в по­рож­ню, але світлу, кімна­ту і на­дов­го ли­шив са­му.

    Десь за го­ди­ну зай­шов офіцер і при­яз­ним, приз­на­че­ним для зди­бан­ня, а не до­пи­ту, го­ло­сом поп­ро­сив Мат­рон­ку сісти на при­не­се­ний стілець. Мат­рон­ка без­си­ло впа­ла на стілець, пок­лав­ши, од­нак, ру­ки на коліна.

    Спочатку офіцер за­тяг­нув білі штор­ки на вікнах, зам­к­нув зсе­ре­ди­ни двері, а тоді кілька разів обійшов круг стільця, дов­го роз­зи­ра­ючи жінку. Раз-дру­гий мов­ч­ки по­тор­гав роз­тріпа­ну ко­су, приг­ла­див їй во­лос­ся на маківці, а далі взяв за підборіддя:

    - Я те­бе би­ти не бу­ду. Я бу­ду пи­та­ти - а ти відповідай тільки прав­ду. І тоді я те­бе відпу­щу. Доб­ре? - за­зир­нув у очі.

    Витерши набіглі сльози, Мат­рон­ка по­хи­та­ла го­ло­вою на знак зго­ди.

    - А те­пер ска­жи, хто тобі ска­зав чи зму­сив іти в умов­ле­не місце до ріки, щоб заб­ра­ти втікачів? - од­ним паль­цем бо­ля­че при­тис­кав ям­ку на підборідді.

    - Ніхто. Я шу­ка­ла свою ко­ро­ву. А во­ни там уже бу­ли.

    - Добре. Тоді ска­жи мені та­ке: це та­кож ти, чи ті, що те­бе пос­ла­ли до ріки, до­по­мог­ли схо­ва­ти­ся двом чо­ловікам з на­шо­го бо­ку тиж­день то­му?

    - Ні. Я вам ка­за­ла: на­ша ха­та не­да­ле­ко від ріки, і в лу­гах ми па­се­мо ху­до­бу. Я хо­ди­ла гна­ти до­до­му ко­ро­ву. Я кож­но­го дня ход­жу до ріки за ху­до­бою. Хіба вам з цього бо­ку не вид­ко?

    - …ага, кож­но­го дня хо­ди­ла - і да­ва­ла зна­ти на цей бік… Як ти це ро­би­ла?

    - Я нічо­го не да­ва­ла, - зап­ла­ка­ла Мат­рон­ка.

    - Добре-е-е. Ти нічо­го не да­ва­ла. А чо­го в те­бе па­зу­ха мок­ра?

    - Зіграло мо­ло­ко. У ме­не тримісяч­на ди­ти­на. Відпустіть ме­не, па­не… ди­ти­на у хаті са­ма і го­лод­на… мо­ло­ко пе­ре­го­рає… - зно­ву зап­ла­ка­ла, ви­ти­ра­ючи ру­ка­вом сльози. - Я нічо­го не знаю. Я вам ка­жу всю прав­ду.

    - Ага! - ніби­то зрадів офіцер, відво­дя­чи їй від очей ру­ку. - У те­бе там ли­ши­ла­ся тримісяч­на ди­ти­на і в гру­дях зігра­ло мо­ло­ко! Вид­но, ти ду­же мо­лоч­на. За­раз пе­ревіри­мо, чи ти ка­жеш прав­ду.