ДВОБІЙ

 

Чи життєві долаємо гори,

Чи в обхід прокладаємо шлях –

Всюди нас переслідує ворог,

Найпідступніший ворог –

Страх.

Він собі обирає мішені

По лякливих збілілих очах.

Наші душі, неначе кишені,

Вивертає вік по ночах,

На прицілі його пістолета

Кожен відступ – в словах чи в ділах.

Хто

    в поеті

        убив

            поета?

Страх!

Хто

    у випробувальну годину

Крізь мовчання сургуч на вустах

Викрав з кращого друга – Людину,

Оболонку лишивши?

Страх!

Хто

    в притишених кабінетах

По вознесених поверхах,

Тут і там розставляючи вето,

Всі ідеї вбиває?

Страх!

Він – столикий, і він сторукий,

Він не знає вагань і втом,

Правді він викручує руки,

Йде у наклепах – напролом.

Ні вблагати його, ні впросити,

Він глухий до найвищих слів...

Треба –

    вбити його, убити,

Доки він тебе не убив.