Висоти інколи здають...

Буває, що здають без бою,

Не захищаючи собою

Великих справ велику суть.

Та у житті – як на війні:

Висот маленьких не буває.

Душа лякливо відступає –

Лишає висоту вини.

А там бувають часто – друзі,

А там бувають – прапори...

А ми до кращої пори

Відсиджуємось в лісосмузі.

Хоча ми маєм на меті

Ту висоту колись відбити...

Але воднораз відступити –

Закони зрушити святі.

Бо є висоти із висот,

Які в собі несем незримо...

Бо починається Народ

З малої висоти – Людина.