КОМПРОМІСИ

 

Ще даль світилася безлісо,

Ще тільки неба чисте тло...

...Гінке пагіння компромісу,

Коли і як ти проросло?

Яке отруйне впало зерня,

В який чуттів родючий шар,

Що крізь твоє колюче терня

Ледь продирається душа?

Вона уже криваво плаче,

Вона ненавидить себе

За те, що це хапке гілляччя

Закрило небо голубе.

А їй би – гнівом спалахнути,

А їй би – блискавкою стать,

Щоб ці міцні, отруйні пута

Спалить, розвіять, розметать,

Щоб тільки – чисті виднокола,

Щоб світла даль і неба тло,

Щоб вже ніколи,

Вже ніколи

Тут терновище не росло!