НЕЙТРОННИЙ ЗОЙК

 

Коли раптом Дніпро здичавіє ревучий

1 ураз обезлюдніє світ,

Як ти будеш стояти, Тарасе, на кручі

Самотою

        на тисячу літ?

І твоя всевидючість, обпечена болем,

Де і в чому розраду знайде?

Є річки, є лани твої широкополі,

І – нікого,

        нікого

            ніде...

Будуть сивіти вірші у мертвім беззвуччі,

Будуть кликати, кликать людей,

Навкруги ж – тільки гори,

        і море,

            і кручі,

І – нікого...

        нікого...

            ніде...

Ну невже вони рвали кайдани неволі,

Провіщали оновлений день,

Щоб зненацька ти, світе, отак збожеволів,

Що – нікого!

        нікого!

            ніде!..

І планета осліпла, блукаючи в ночах,

Свій шукала загублений слід?..

Так набатно: «Вставайте!»–

Заклично й пророче

Стука в наші серця «Заповіт».