ДИКИЙ ВИНОГРАД

 

Крізь тишу тиш,

Крізь грому грізні рими,

Крізь сміх сльози і присмерки досад

Долає вись –

Невтримно, незборимо –

Зелена повінь –

Дикий виноград.

 

Чому він – «дикий»?

Ну хіба ж він дикий,

Коли зумів корінням осягти

Таке неспинне

І таке велике,

Невтолене жадання висоти!

 

Він ні піднять,

Ні підсадить не просить,

Йому усі підпори замалі,

Він за собою в небеса підносить

Кубічний метр власної землі.

 

Він так живе.

Йому дано збагнути

Крізь гіркоту невиношених грон

Цей захват –

Мов хлопчак, перемахнути

На поверсі крутому на балкон.

 

Зелене, неприборкане проміння

З усіх шпарин

Всепереможно б'є...

Собою зігріваючи каміння,

І нам закам'яніти не дає.