Критика

«Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панас Мирний

 

Роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», на думку літературознавця О. Енець­кого, композиційно схожий на «будинок з багатьма прибудовами і надбудовами, зробленими неод­ночасно і не за строгим планом». Одну метафору можна підкріпити другою: власне кажучи, цей місткий будинок — справа рук двох будівничих, братів Рудченків: Панаса та його старшого брата Івана, знаного як Іван Білик. Строгого ж плану, який передбачав би від початку кінцевий вигляд твору, справді не існувало, бо він доповнювався і коректувався у процесі роботи, а також майже синхронно з цим ширився і збагачувався змістом сам роман, ускладнюючись за побудовою, але увиразнюючи авторський задум і основну ідею.

Усе починалося як нарис «Подоріжжя од Полтави до Гадячого», написаний Панасом Мирним у 1871 році на основі спостережень і спогадів від недавньої подорожі письменника Полтавщиною. Під час подорожі хлопчик-візник розповів письменникові про Василя Гнидку, який вирізав сім’ю заможного козака і був засуджений до каторги. У волосних паперах знайшлося цьому підтвер­дження. Однак ця історія привернула увагу Панаса Яковича не лише своїм гострим драматизмом, але й тим, що селяни, здається, мають краплю співчуття до злочинця — запального, але зневірено­го у своїй долі, якого особисті та суспільні обставини допровадили до такого страшного вчинку.

Спостережливість письменника, вдумливість дослідника людського життя спонукала Панаса Мирного замислитись над причинами, які спокійного працьовитого хлібороба здатні перетворити на розбійника, на свавільного харцизу. 1872 року з’являється повість «Чіпка», написана на основі почутої кримінальної історії, у якій ідеться про трагедію Чіпки Вареника, правдошукача і бунтаря, який метою виправдовував засоби; тобто шукав «правди» що далі, то неправеднішими шляхами, аж поки та правда не загрузла в безчинствах та не захлинулася кров’ю.

Цього ж року повість схвалив Іван Білик, який побачив у ній зародок майбутнього широкого епічного полотна на теми суспільного життя тієї доби з актуальною, глибокою соціальною пробле­матикою. Панас Мирний враховує побажання та зауваження критика щодо поглиблення художньо­го дослідження дійсності, розширення соціального тла: на сторінках рукопису з’являється сцена селянського бунту. Білик пропонує співавторство і приєднується до літературної праці. Прагнен­ням до уважного соціально-психологічного досліджений ситуації продиктоване введення до твору історії села Піски, екскурсів у минуле, лінії панів Польських, закріпачення села. Це вже були озна­ки романного жанру.

Наступна доповнена версія твору була покликана мотивувати суперечливість і плутаність на­тури Чіпки, який після щасливого шлюбу з Галею вернувся до розбишацького життя, щоб знов-таки наголосити на соціально-психологічній причинності його «слизької стежки»: земська рефор­ма, вибори Чіпки, кривда, заподіяна громадою, — йому, чоловікові, який тільки-но відчув себе господарем і прагнув іншого життя...

Остаточна редакція зроблена 1875 року; це вже був багатогранний епічний твір, збудований довкола трагічної історії Чіпчиного мимовільного самознищення, мотивованого рядом соціально-психологічних факторів, сповнений болісних роздумів про сутність людського життя, про шляхи до правди, справедливості, щастя. Поява роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» постановкою проблематики, заявленої вже у назві, глибиною аналізу, всім художнім ладом твору засвідчила талант Мирного-романіста, масштабність мислення його порадника — брата і відомого критика та громадського діяча Івана Білика, а також плідність їх співпраці, що дала українській літературі серйозний, вдумливий, справді епічний твір.

Роман складається з чотирьох великих частин, кожна з яких поділяється на розділи: їх у творі тридцять. Кожна частина і розділ мають свій зміст і композиційну завершеність. У першій частині йдеться про дитячі та юнацькі роки головного героя Чіпки, у другій подано історію села Пісок за півтораста років, третя продовжує розповідь про тяжку долю селянського бунтаря, а остання ознайомлює читача з її трагічним завершенням.

Події в романі розгортаються кількома сюжетними лініями: життя, боротьба і шукання соціа­льної справедливості Чіпки; життєвий шлях Максима Ґудзя, змалювання його морального занепа­ду; зображення процесу закріпачення, кріпосницького свавілля, царської реформи і народних рухів, проти гноблення на всіх етапах розвитку села Пісок. Важливими є також менші сюжетні лінії: іс­торія династії панів Польських, життєвий шлях товариша Чіпки Грицька, матері Чіпки, Мотрі, дружини Галі.

Події в романі відбуваються не в хронологічній, а в логічно-психологічній послідовності. З головним героєм твору ми знайомимося, коли ранньої весни він, сільський парубок, іде оглядати свою ниву, де зустрічається з «польовою царівною» — дівчиною Галею, а потім іде розповідь про його дитячі роки, працю за підпасича і те, як він стає господарем. Про дідів і батьків Чіпки і Мак­сима йдеться не в першій, а в другій частині. Крім того, у творі багато спогадів і згадок персонажів, вставних епізодів, пейзажів, описів, масових сцен, розповідей, які поширюють панораму зображення сільського життя, дають соціально-психологічну мотивацію вчинкам персонажів, їх поведінці.

Екскурс у минуле в другий частині роману, звісна річ, гальмує розвиток основних подій, по­ширює експозицію, однак дає багатющий матеріал для характеристики головних персонажів, мож­ливість авторам відобразити споконвічну боротьбу народних мас за волю, за людські права.

Перший серйозний конфлікт Чіпки з місцевою владою — це епізод, коли у нього відбирають землю, якою його матір наділила громада. Це й становить зав’язку твору. Молодий дбайливий гос­подар шукає справедливості, сподівається знайти захист у суді, але скрізь кругова порука і кривда, що й спричиняє його стихійне бунтарство. Талановитий юнак боляче сприймає грабіжницький характер розкріпачення і сміливо захищає кріпаків під час бунту. Щоб помститися кривдникам, він стає на шлях розбою, «рівняє бідних з багатими». Але сильна натура не може відразу впасти. До чесного життя повертається Чіпка після одруження з Галею. Односельці обирають його членом земської управи, він хоче бути корисною для громади людиною. Однак для повітових земських діячів він виявився небезпечним, і його незаконно виключають із земства через «неблагонадій- ність». «Як сто зміїв разом ужалило його серце» — таким порівнянням підкреслюються пережи­вання Чіпки. Боротьба із земським панством і губернськими чиновниками «за правду» є кульміна­цією твору. Перемагають хитрі й підступні вороги. Чіпка знову стає на хибний шлях розбійництва, сходиться з злочинним товариством; життя зробило його жорстоким.

Арешт і заслання Чіпки до Сибіру, трагічна загибель Галі — його дружини -— така розв’язка твору. Як бачимо, композиція роману складна, кожна її складова частина підпорядкована розкрит­тю причин, чому кращі люди з народу стають злодіями, розбійниками, власне «пропащою силою».

Роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» став першою в українському письменстві мону­ментальною селянською епопеєю, усебічним змалюванням життя українського села. Автори сміливо утверджують важливу в усі віки ідею, яка міститься в назві твору (назва роману Панаса Мирного й Івана Білика «Хіба ревуть воли, як ясла повні» є ремінісценцією біблійного: «Де немає волів, там ясла порожні» (Соломонові приповісті, ХІУ-4), — народ жив би мирно, якби не нестер­пне гноблення (воли б не ревли, якби ясла були повні), але разом з тим за допомогою насильства світ не вдосконалиш. Відповідаючи на зло злом, людина лише посилює його й замикає в коло, з якого немає виходу.

Сучасні літературознавці визначають тему роману як зображений на широкому суспільному тлі життєпис злочинця Чіпки від його народження до ув’язнення на каторгу.

У романі порушено суспільно значущі соціальні проблеми, тому за характером він соціальний. Крім того, соціальні процеси зображено через психологію героїв, їхні думки, прагнення й пережи­вання, звідси глибокий психологізм. Отже, за жанром — це соціально-психологічний роман. Ця жанрова форма роману — надбання реалістичного мистецтва.