Завантажити материал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Panas_mirniy_golodna_volya.docx)Panas_mirniy_golodna_volya.docx128 Кб949
Скачать этот файл (Panas_mirniy_golodna_volya.fb2)Panas_mirniy_golodna_volya.fb2178 Кб824

 

Панас Мирний

Голодна воля

 

    У Сте­па­на Фе­до­ро­ви­ча Гам­зи пир на увесь мир. Усе місто з'їха­ло­ся - на Зе­ле­ну гор­ку, або в Зо­ло­тий горішок, як зва­ли кру­гом в око­лиці один з най­лю­биміших Гам­зою ху­торів йо­го безмірно­го маєтку.

    У йо­го їх чи­ма­ло бу­ло і в Со­ки­рин­цях, і в Пе­ре­рубі, і ко­ло Вов­чої до­ли­ни, та ні од­но­го так не уко­хав Гам­за, як сю Зе­ле­ну гор­ку. Ще за­мо­ло­ду він натк­нув­ся на сю місци­ну, - ви­со­ку го­ру, пок­ри­ту лісом і тро­хи не з трьох сторін опо­ви­ту чис­тою, як срібло, во­дою ве­ред­ли­во­го Псла. Місце бу­ло глу­хе та ди­ке! Столітні ду­би, ви­со­ченні осо­ко­ри та ши­ро­ковіті ли­пи ук­ри­ва­ли йо­го своєю гус­тою тінню, по кра­ях гус­та ліщи­на, ко­лючі тер­ни та шип­ши­на не да­ва­ли ні прой­ти, ні проїха­ти. Що бу­ло там звіру та птиці уся­кої: зайці, ли­сиці, вов­ки, со­ро­ки, кібці, ор­ли, як чер­ва, кишіли, пло­ди­лись і ви­рос­та­ли на волі. Ніхто їх не чіпав, ніхто не ру­шав їх таємно­го по­кою. Аж по­ти мо­ло­дий Гам­за не ски­нув сво­го ока.

    - Чиє се помістя? - спи­тав він при­каж­чи­ка Йо­си­пен­ка, проїжджа­ючи од­но­го ран­ку вер­ха­ми арабських же­ребців, за кот­рих не ду­же дав­но Гам­за зап­ла­тив дві ти­сячі кар­бо­ванців.

    - Наше, па­не, - ру­бав йо­му Йо­си­пен­ко по-своєму твер­до, де­бе­ло, Гам­за лю­бив, як хто пе­рек­рив­ляє "хах­лацьку" мо­ву.- Тут ліс, па­не, - зо­ло­то! І на ціло­му світі та­ко­го дуб­ка кат має. І в Гетьмансько­му лісі не та­ке.

    Пан при­дер­жав ко­ня і, при­щу­рив­ши очі, лю­бу­вав­ся го­рою. Прав­ду ка­жу­чи, бу­ло чим і по­лю­бу­ва­ти­ся. Сон­це підби­ло­ся вже ви­со­ченько… го­ра, ук­ри­та зо­ло­тим світлом, на­че за­ча­ро­ва­на, сто­яла у ти­хо­му про­зо­ро­му повітрі. З то­го бо­ку від Псла ле­генький ту­ман здіймав­ся си­зим дим­ком, ку­рив­ся поміж де­ре­вом, з сього бо­ку, - сон­це прорізу­ва­ло чор­ну тінь гус­то­го лісу, на са­мо­му шпилі - на рівній по­лянці - ми­готіло, як на воді, со­няч­не сяй­во. Сотні со­лов'їв ще­бе­та­ли по ку­щах мо­ло­до­го по­рос­ту, гор­лиці тур­ко­та­ли в ліщині, зо­зулі не­угав­но пе­рек­ли­ка­лись, пе­реліта­ючи з де­ре­ви­ни на де­ре­ви­ну, відкілясь зда­ле­ка до­но­сив­ся глу­хий клекіт. Ліс про­си­пав­ся, про­ди­рав очі.

    "Гарна місци­на! - ду­мав, лю­бу­ючись, Гам­за.- На отій по­ляні та ви­бу­ду­ва­ти дво­рець з баш­ня­ми, з шпи­ля­ми, а кру­гом по ни­зу роз­се­ли­ти кріпацт­во", - і Гам­за від ра­дості ку­сав краї своїх чор­них вусів.

    Трохи зго­дом він торк­нув ко­ня і нап­ря­мив­ся в гу­ща­ви­ну.

    - Пане, там не­без­печ­ної - поспіша­ючи за ним, ска­зав йо­си­пен­ко.

    - А що?

    - Вовків дос­то­ги­белі.

Сторінка 1 з 36 Показати всі сторінки << На початок < 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 > У кінець >>