Завантажити материал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Ivan_nechuy_levickiy_kaydasheva_simya_SKOROCHENO.docx)Ivan_nechuy_levickiy_kaydasheva_simya_SKOROCHENO.docx61 Кб2865
Скачать этот файл (Ivan_nechuy_levickiy_kaydasheva_simya_SKOROCHENO.FB2)Ivan_nechuy_levickiy_kaydasheva_simya_SKOROCHENO.FB254 Кб1500

 

 

ІВАН НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИЙ

КАЙДАШЕВА СІМ'Я (СКОРОЧЕНО)

 

І

 

Недалеко від містечка Богуслава, біля річки Росі, в довгому покруче­ному яру розкинулось село Семигори. Воно потонуло у вербах і садках.

Під однією горою стояла чимала хата Омелька Кайдаша, вся в ото­ченні старих черешен, які створювали приємну прохолоду в жаркі дні.

Одного літнього дня Омелько Кайдаш сидів у повітці [сарай, відкритий з однієї або кількох сторін] й майстрував. «Ніби намальований на чорному полі картини, сидів Кайдаш в білій сорочці з широкими рукавами. Кайдаш стругав вісь. Широкі рукава закачались до ліктів; з—під рукавів було видно здорові загорілі жилаві руки. Широке лице було сухорляве й бліде, наче лице в ченця. На сухому високому лобі набігали густі дрібні зморшки. Ку­черяве посічене волосся стирчало на голові, як пух, і блищало сивиною».

На току два Кайдашеві сини, Карпо та Лаврін, поправляли місця для стіжків, адже незабаром сюди звозитимуть хліб. Карпо був стар­шим, Лаврін — молодшим. Це «молоді парубки, обидва високі, рівні станом, обидва довгообразі й русяві, з довгими, тонкими, трошки гор­батими носами, з рум'яними губами. Карпо був широкий в плечах, з батьківськими карими очима, з блідуватим лицем. Тонкі пружки його блідого лиця з тонкими губами мали в собі щось неласкаве. Гострі темні очі були ніби сердиті».

«Лаврінове молоде довгасте лице було рум'яне. Веселі сині, як небо, очі світились привітно й ласкаво. Тонкі брови, русяві дрібні кучері на голові,

тонкий ніс, рум'яні губи — все подихало молодою парубочою красою. Він був схожий з виду на матір».

Лаврін проворно працював, а Карпо ледве совав заступом і морщив лоба, наче сердився. Веселому, жартівливому молодшому братові хотілося поговорити, а старший відповідав знехотя.

« — Карпе! — промовив Лаврін. — А кого ти будеш оце сватать? Адже ж оце перед Семеном тебе батько, мабуть, оженить.

—  Посватаю, кого трапиться, — знехотя обізвався Карпо.

— Сватай, Карпе, Палажку. Кращої од Палажки нема на всі Семигори.

— То сватай, як тобі треба, — сказав Карпо.

—  Якби на мене, то я б посватав Палажку, — сказав Лаврін. — В Палажки брови, як шнурочки; моргне, ніби вогнем сипне. Одна брова варта вола, другій брові й ціни нема. А що вже гарна! Як намальована!

— Коли в Палажки очі витрішкуваті, як у жаби, а стан кривий, яку баби.

— То сватай Хіврю. Хівря доладна, як писанка.

—  І вже доладна! Ходить так легенько, наче в ступі горох товче, а як говорить, то носом свистить.

— То сватай Вівдю. Чим же Вівдя негарна? Говорить тонісінько, мов сопілка грає, а тиха, як ягниця.

— Тиха, як телиця. Я люблю, щоб дівчина була трохи бриклива, щоб мала серце з перцем, — сказав Карпо.

— То бери Химку. Ця як брикне, то й перекинешся, — сказав Лаврін.

—  Коли в Химки очі, як у сови, а своїм кирпатим носом вона чує, як у небі млинці печуть. А як ходить, то неначе решетом горох точить, такі ви­крутаси виробляє...»

Тут Карпо прикинув таке слівце, що батько, покинувши роботу, став прислухатися. Побачивши, що сини стояли без діла і базікали, старий вибіг до них і почав сваритися. Того дня була п'ятниця, а в цей день богомільний Омелько постився, вірячи, що завдяки такій поведінці ніколи не втоне. Кар­по з нього посміявся, бо у Семигорах і втопитися ніде, хіба що у ставку, йдучи з шинку напідпитку. Цей натяк на те, що батько любить часто ходити до кор­чми, образив старого і він, сплюнувши, пішов, а хлопці продовжили розмову.

«— Карпе! — тихо почав Лаврін, дуже охочий до гарних дівчат. — Скажи—бо, кого ти будеш сватать?

— Ат! Одчепись од мене, — тихо промовив Карпо.

—  Сватай Олену Головківну. Олена кругла, як цибулька, повновида, як повний місяць; в неї щоки, мов яблука, зуби, як біла ріпа, коса, як пра­ник, сама дівка здорова, як тур: як іде, то під нею аж земля стугонить.

—  Гарна... мордою хоч пацюки бий; сама товста, як бодня, а шия, хоч обіддя гни.

—  Ну, то сватай Одарку Ходаківну: ця тоненька, як очеретина, гнучка станом, як тополя; личко маленьке й тоненьке, мов шовкова нитка; губи

маленькі, як рутяний лист. З маленького личка хоч води напийся, а сама пишна, яку салу вишня, а тиха, неначе вода в криниці.

— ...Вже й знайшов красуню! Та в неї лице, як тріска, стан, наче копи­стка, руки, як кочерги, сама, як дошка, а як іде, то аж кістки торохтять.

—  Але ж ти й вередливий! То сватай Хотину Корчаківну, — сказав Лаврін і засміявся.

— Чи ти здурів? Хотина як вигляне в вікно, то на вікно три дні собаки брешуть, а на виду в неї неначе чорт сім кіп гороху змолотив.

—  Ну, то бери Ганну.

—  Авжеж! Оце взяв би той кавдіб, що бублика з'їси, поки кругом обійдеш, а як іде...»

Тут Карпо знову прикинув таке слівце, що батько вибіг з повітки і плюнув спересердя. Він був нервовий і сердитий, бо з ранку не їв. Нагово­рив хлопцям багато різких слів, не вважаючи на святу п'ятницю і пішов, а ті продовжили розмову.

«— Коли я буду вибирать собі дівчину, то візьму гарну, як квіточка, червону, як калина в лузі, а тиху, як тихе літо, — сказав веселий Лаврін.

—  Мені аби була робоча та проворна, та щоб була трохи куслива, як мухи в спасівку [назва посту в період з Першого до Третього Спаса (14—27 серпня)], — сказав Карпо.

— То бери Мотрю, Довбишеву старшу дочку. Мотря й гарна, й трохи бриклива, і в неї й серце з перцем, — сказав Лаврін».

Лаврінові слова запали Карпові в душу. Він уявив собі Мотрю з «тем­ними, маленькими, як терен, очима», лицем «з рум'янцем на всю щоку», з білими дрібними зубами між тонкими червоними губами. Карпо задумливо дивився на яблуню, де ніби стояла його гаряча мрія «в червоних кісниках [стрічки для коси] на голові, в червоному намисті з дукачем».

Сторінка 1 з 7 Показати всі сторінки << На початок < 1 2 3 4 5 6 7 > У кінець >>