Іван Нечуй-Левицький

Кайдашева сім'я (Скорочений переказ, дуже стисло)

І 

Недалеко від міста Богуслава, біля річки Росі, розкинулося село Семигори. Воно потонуло у вербах і садках. Під однією горою стояла чимала хата Омелька Кайдаша. Одного літнього дня старий Кайдаш сидів у повітці й майстрував. Його сини, Карпо і Лаврін, готували тік для нового врожаю і розмовляли про дівчат. Лаврін пропонував старшому брату сватати то одну, то іншу дівчину, але тому всі не подобалися. Карпо хотів робочу та проворну, та щоб була трохи куслива, як муха в Спасівку. Тоді Лаврін порадив йому взяти Мотрю Довбишівну. Для себе ж він хотів дружину тиху та лагідну й гарну, як квіточка. Батько вискочив і нагримав на синів, що вони не працюють, а лише язиками плетуть у святу п'ятницю. Надвечір вийшла Маруся Кайдашиха, висока, рівна, з сірими очима, тонкими губами та блідим лицем. Замолоду вона служила в панів і набралася від них пихи та облесливості. Омелько Кайдаш постився щоп'ятниці, щоб не втопитися. Почувши дзвін, покинув роботу й пішов до церкви. Потім зайшов до пана отримати гроші за зроблені вози і збирався йти додому, але ноги самі понесли його до шинку. Там він і залишив половину своїх грошей. Розмовляючи з кумом, почав скаржитися, що йому доводиться щодня лагодити вози та осі, що ламалися, коли котилися з крутого пагорба біля самого Кайдашевого двору. Кум порадив Омелькові сказати синам, щоб розкопали горб, бо у старого й так багато справ. Добряче підпитий Кайдаш ледве приліз додому. 



II 

Другого дня Кайдаш поїхав на ярмарок, а синам звелів розкопати горб. Ті не захотіли, відказавши, чи їм, мовляв, більше за всіх потрібно. Хай хтось почне, тоді й вони щось там копирснуть. 

Увечері Карпо пішов до Мотрі Довбишівни. Та підмазувала хату. Дівчина посміялась із Карповоґо залицяння, і цим його ще більше розпалила. Через два тижні парубок заслав старостів до Мотрі, й старі пішли на розглядини до Довбишів. 

Мотрині батьки привітно прийняли гостей, Кайдашиха солодко промовляла до кожної чарки, хвалилася, які в неї тихі та слухняні сини, хоч Карпо зроду таким не був. 



III 

Після другої Пречистої Карпо повінчався з Мотрею, весілля гуляли чотири дні. Наступного дня свекруха розбудила невістку раненько, стала повчати, як піч топити, борщ варити, хоч Мотря давно вже це вміла, а сама ж лежала, ніби нездужала. Кайдашиха дурила невістку, радіючи, що знайшла "добру робітницю". Та ж спочатку терпіла, а потім почала огризатися, бо була не з таких, "щоб комусь покорятись". 

Мотря виконувала всю важку роботу по дому, а Кайдашиха навіть хату лінувалася підмести. Це помітили чоловіки, зчинилася сварка. Наступного дня Мотря почула, як свекруха розповідає сусідці про неї, що вона нібито лінива та невміла, прийшла до них із порожньою скринею. Розсердившись, вирішила теж вдати недужу й нічого не робити. Жінки знову посварилися, Кайдашиха поскаржилася старому, той хотів провчити невістку, але Карпо не дав. До Різдва Мотря чекала, що свекруха подарує їй щось з одежини, але та відрізала їй лише шматок грубого полотна, а тонке сховала в скриню, хоч пряли все разом. 



IV 

Настало літо. Кайдаші вижали свій хліб і пішли заробляти до пана. Молоді були проворніші й нажали більше, ніж батьки. Восени Мотря народила сина. Кайдашиха полюбила онука, няньчила його, й сварки трохи стихли. Карпо відчув себе хазяїном, рівним батькові. 

Сторінка 1 з 3 Показати всі сторінки << На початок < 1 2 3 > У кінець >>