Завантажити материал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Ivan_nechuy_levickiy_mikola_dzherya_Skorocheno.docx)Ivan_nechuy_levickiy_mikola_dzherya_Skorocheno.docx22 Кб431
Скачать этот файл (Ivan_nechuy_levickiy_mikola_dzherya_Skorocheno.fb2)Ivan_nechuy_levickiy_mikola_dzherya_Skorocheno.fb222 Кб374

 

ІВАН НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИЙ 

МИКОЛА ДЖЕРЯ



     «Широкою долиною між двома рядками розложистих гір тихо тече по Васильківщині невеличка річка Раставиця. Серед долини зеленіють розкішні густі та високі верби, там ніби потонуло в вербах село Вербівка»,— так описує І. Нечуй—Левицький чарівну природу місцевості, де жила сім'я Петра Джері. Усе його господарство — невеличка хата, оточена старим садком, вербова кошара й хлів. Гордістю сім'ї був Джерин син Микола: «Чорне волосся на голові, чорні рівні брови дуже виразно блищали на білій свиті. Запалене лице було гарне, але дуже молоде. Червоний пояс обвивався, наче гадюка, кругом тонкого стану». 
     Від природи Микола — мрійливий хлопець. Якось уві сні він побачив дівчину—мрію, почув, як вона співає. А коли зустрів наймичку з сусіднього хутора, що стояла в березі, брала воду й співала, вона здалася йому саме тією дівчиною зі сну: 
     «Микола вгледів її тонкий стан, сорочку з товстого полотна, червоне намисто на шиї, вгледів її лице з чорними бровами». Дівчина пішла, а Микола вже тільки й думав про неї. Потім знов побачив Нимидору (так звали дівчину всі, хоч насправді піп дав їй ім'я Минодора, бо був злий на її батька) на вулиці і, познайомившись, дізнався, що вона сирота. Втім Миколина мати, Маруся Джериха, «вже немолода молодиця, бліда, з темними очима, з сухорлявим лицем», і слухати не хотіла про бідну невістку. Вона так любила свого сина і так високо його цінувала, адже Микола був не тільки вродливим та роботящим, а ще й талановитим: «А все—таки мій Микола вивчився читать, дякувати Господу милосердному. Як заспіває мій Микола в церкві, то я й сама не своя». Джериха мріяла одружити сина з багатиркою Варкою. Але Микола був байдужий до Варки. 
     Після відпочинку у неділю всі повиходили на панщину. Вийшла й сім'я Джері. Ось тут на полі Микола й заговорив з Нимидорою. Вона розповіла йому про свою сім'ю, про наймитування в далекого родича Кавуна. Увечері хлопець запросив Нимидору на вулицю, де вони були разом з іншими хлопцями та дівчатами. Нимидора затрималась, за що її насварила Кавуниха. Зустрівшись з Миколою, дівчина сказала, що не піде більше на вулицю, бо хазяйка забороняє. Микола запропонував їй побратися. Коли він повідомив про своє рішення батьків, мати пожалкувала, що ЇЇ невісткою не буде 
     багатирка Варка, але батько, розсудивши, відповів: «...про мене, й сватай, коли вона здорова й не ледащиця». 
     Перед Покровою молодих просватали. Та Нимидора була не з їхнього села, і Миколі довелося йти просити дозволу на одруження в її пана. Пан був небагатий, не відпускав своїх дівчат заміж у чужі села, і одказав, що дасть згоду лише тоді, коли якась вербівська дівка вийде заміж в його село. Молодята засмутилися, але на щастя «один скрипчинський парубок посватав вербівську дівчину». Миколине весілля відгуляли на славу: «Випили всю горілку, та ще й не стало; поїли цілу діжку солоних огірків, цілу діжечку кислої капусти, поїли весь хліб, всі паляниці». 
     Скінчилося свято і почалися будні. Знов осавула їздив на коні понад дворами й загадував усім на панщину до току. Коли в сім'ї зайшла мова про те, що треба буде відробляти позичені на весілля гроші, Джериха потайки знов пожалкувала за Варкою, згадавши легку Нимидорину скриню. Але молода дуже раділа з того, що в неї тепер є сім'я, і навіть не помічала недобрих свекрушиних поглядів у свій бік. 
     Другого дня всі вийшли на панщину. Микола, дивлячись на незліченні скирти панської пшениці, вперше висловив думку, якої батько навіть злякався: «Нащо то одному чоловікові так багато хліба? »
     «Микола замовк, а його думка не замовкла». 
     Окрім роботи на полі, дівчата й молодиці мусили ще прясти панське прядиво. І знов—таки Миколу непокоїла думка: «Нащо його Нимидора повинна прясти не собі і йому на сорочки взимку, а комусь іншому...» 
     Настало літо, настали й жнива. Люди ходили на панщину. Сипалося своє жито, і Микола з батьком на четвертий день вийшли на власне поле. Аж тут з'явився осавула. Молодий Джеря не витримав і став сперечатися з панським наглядачем. Смілива поведінка кріпака обурила пана, і він наказав вибити різками всіх, хто вийшов працювати на себе. 
     Після цього Микола з Нимидорою вижали своє жито вночі. Та пан тепер уже мав Миколу на прикметі як бунтівника. 

Сторінка 1 з 2 Показати всі сторінки << На початок < 1 2 > У кінець >>