Завантажити материал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Ivan_nechuy_levickiy_afonskiy_proydisvit.docx)Ivan_nechuy_levickiy_afonskiy_proydisvit.docx94 Кб671
Скачать этот файл (Ivan_nechuy_levickiy_afonskiy_proydisvit.fb2)Ivan_nechuy_levickiy_afonskiy_proydisvit.fb2125 Кб600

 

Iван Нечуй-Левицький

Афонський пройдисвiт

    Весною, пiс­ля ве­ли­код­ня, чен­цi й пос­луш­ни­ки в од­но­му київсько­му мо­нас­ти­рi зап­ри­мi­ти­ли, що до церк­ви усе хо­дить який­сь не то грек, не то арм'янин. Тiльки вда­рять у дзвiн чи на ве­чер­ню, чи на служ­бу - в церк­ву вхо­дить по­пе­ред усiх лю­дей який­сь ви­со­кий, чор­ня­вий, з товс­ти­ми гус­ти­ми бро­ва­ми, здо­ро­ви­ми чор­ни­ми очи­ма вже лiт­нiй чо­ло­вiк, стає пе­ред чу­дов­ною iко­ною, мо­литься, б'є пок­ло­ни, зiт­хає, зна­ме­нується до об­ра­за бо­го­ро­ди­цi й по­зад усiх лю­дей ви­хо­дить з церк­ви.

    Той чо­ло­вiк був грек Хрис­то­фор Хри­сан­фо­вич Коп­ро­нi­дос. Вiн дов­го блу­кав по се­лах на Ук­раїнi, про­да­вав ки­па­ри­со­вi хрес­ти­ки, об­раз­ки й чот­ки, про­да­вав тем­ним се­ля­нам ка­мiн­цi, нi­би­то з Єру­са­ли­ма, свя­че­ну во­ду, нi­би з Йор­да­ну, ла­дан­ки од уся­ких хво­роб, на­вiть пальмо­вi гiл­ки, нi­би­то пос­вя­че­нi на вер­бу в Єру­са­лимсько­му хра­мi. Тi ка­мiн­цi вiн зби­рав на бе­ре­зi Ро­сi, Ра­са­ви та iн­ших рi­чок, а свя­ту во­ду на­би­рав у пля­шеч­ки прос­то з кри­ниць i з став­кiв. Про­да­вав вiн i свя­че­не по­мiч­не зiл­ля i жеб­рав на Афон. На­бив­ши доб­ре ки­ше­нi грiш­ми, ви­ду­ре­ни­ми в тем­них бо­го­бо­ящих се­лян, вiн пi­шов на хит­ро­щi вже бiльше ко­рис­нi: за­ду­мав ду­ри­ти ба­га­тих київських чен­цiв…

    Якось пiс­ля ве­чер­нi вiн прис­тав до пос­луш­ни­кiв, при­мос­тив­ся ко­ло їх в сад­ку на лав­цi, в тем­нiй алеї, на цвин­та­рi i по­чав роз­пи­ту­ва­ти, хто з чен­цiв має ба­га­то гро­шей.

    - Чи то пак прав­ду ка­жуть, що нi­би­то в от­ця Пал­ла­дiя ду­же ба­гацько гро­шей? Чи то прав­да, що вiн ба­га­тю­щий? - спи­тав вiн у пос­луш­ни­ка.

    - Що прав­да, то прав­да, - обiз­вав­ся ке­лiй­ник от­ця Пал­ла­дiя, - я в йо­го вже дав­но слу­жу за ке­лiй­ни­ка; ка­жуть, в йо­го є ти­ся­чок зо три кар­бо­ван­цiв, ко­ли й не бiльше.

    - А з яких вiн: му­жи­кiв, чи з мi­щан, чи та­ки з ду­хов­них? - спи­тав Коп­ро­нi­дос.

    Копронiдос го­во­рив до­во­лi чис­тою ук­раїнською мо­вою, кот­рої нав­чив­ся, ти­ня­ючись на се­лах, але в роз­мо­вi при­мi­шу­вав ве­ли­ко­руськi сло­ва й ше­пе­ляв, як ше­пе­ля­ють гре­ки, що ро­ди­лись i зрос­ли не в Ро­сiї.

    - Отець Пал­ла­дiй та­ки з ду­хов­них. Вiн був на се­лi свя­ще­ни­ком, ов­до­вiв; ка­жуть, що вже ви­дав двi доч­ки за­мiж, i оце го­дiв з п'ять жи­ве в мо­нас­ти­рi, - од­по­вiв ке­лiй­ник.

    - Здається, вiн бо­го­бо­ящий та бо­го­мiльний. Так мо­литься та б'є пок­ло­ни… що ме­нi аж ки­ну­ло­ся в вi­чi… - обiз­вав­ся Коп­ро­нi­дос.

    - Дуже бо­го­мiльний та бо­го­бо­ящий. Вве­че­рi дов­го мо­литься бо­гу, а як ля­гає спа­ти, то, ма­буть, гро­шi лi­чить, чи всi до­ма, бо я ча­сом чую в се­бе, в дру­гiй ке­лiї, як бряж­чать срiб­нi кар­бо­ван­цi та, здається, i чер­вiн­цi, - ска­зав ке­лiй­ник.

    - Бряжчать кар­бо­ван­цi! - аж крик­нув Коп­ро­нi­дос, i йо­го здо­ро­вi банька­тi очi аж зак­ру­ти­лись на бiл­ках, а зiньки аж заб­лис­ка­ли.

    - Бряжчать, ще й, вид­но, в йо­го їх не­ма­ло, бо лi­чить ча­сом отой ла­пi­га та­ки дов­генько. Усе си­дить i лед­ве хо­дить по­ма­лу, - ска­зав мо­ло­дий про­вор­ний ке­лiй­ник.

    - I, пев­но, бла­го­чес­ти­во жи­ве й пiс­ню­кає, бо та­кий за­худ­же­ний, з ли­ця та­кий ти­хий, та­кий доб­рий.

    - Тихий, ти­хий, але ти­ха во­да греб­лi рве… Го­рi­лоч­ку п'є доб­ре; а сiльськi баб­ки та мо­ло­ди­цi з то­го се­ла, де вiн був по­пом, час­то при­но­сять йо­му гос­тин­цi: i са­ло, i мас­ло, i пе­че­нi ку­ри. А од­на якась удо­ва та­ки час­то хо­дить на про­щу в наш мо­нас­тир.

    - I до от­ця Пал­ла­дiя за­хо­дить?

    - Атож! За­хо­дить i ба­ла­кає при­яз­но з ним.

    - А як її звуть? - спи­тав Коп­ро­нi­дос.

    - Вона Хiв­ря на ймен­ня, - ска­зав ке­лiй­ник, - там та­ка здо­ро­ва, ог­ряд­на та чер­во­но­пи­ка! А при­хо­дить на про­щу сли­ве що­мi­ся­ця, бо во­на з то­го ж та­ки се­ла, що не­да­леч­ко од Києва.

    - А отець Iса­кiй та Єре­мiя, пев­но, так са­мо ма­ють гро­шi, як i Пал­ла­дiй? - спи­тав Коп­ро­нi­дос.

    - Мають, але мен­ше, нiж отець Пал­ла­дiй. А ску­пi, ску­пi обид­ва, що й ска­за­ти не мож­на! Гро­шi ма­ють, а хо­дять у ста­ро­му дран­тi та дра­них, ла­та­них чо­бо­тях, - обiз­вав­ся дру­гий ке­лiй­ник.

    - А з яких во­ни? - спи­тав Коп­ро­нi­дос.

Сторінка 1 з 22 Показати всі сторінки << На початок < 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 > У кінець >>