Iван Нечуй-Левицький - Афонський пройдисвiт (сторінка 11)

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Ivan_nechuy_levickiy_afonskiy_proydisvit.docx)Ivan_nechuy_levickiy_afonskiy_proydisvit.docx94 Кб1207
Скачать этот файл (Ivan_nechuy_levickiy_afonskiy_proydisvit.fb2)Ivan_nechuy_levickiy_afonskiy_proydisvit.fb2125 Кб1215
    Єремiя зир­нув на чер­вiн­цi, i йо­го дум­ки про­яс­ни­лись. Коп­ро­нi­дос по­чав ба­ла­кать то про се, то про те, по­ки Єре­мiя зов­сiм опам'ятав­ся й зас­по­коївся. Грек ба­ла­кав, а Єре­мiя вп'явся очи­ма в чер­вiн­цi, мов п'явка­ми, i не­на­че ви­тя­гав з їх пог­ля­дом жи­ву­щу та цi­лю­щу си­лу. Гу­би ста­ли рум'янi­шi, як у жи­вої лю­ди­ни, в очах зас­вi­ти­лась ду­ма. Ту­ман з-пе­ред йо­го очей не­на­че роз­вi­яв­ся й зник. Вiн пiд­вiв очi й став ди­виться на Коп­ро­нi­до­са.

    "Чоловiк… Коп­ро­нi­дос… не са­та­на. Це ме­нi, ма­буть, уяви­лось, так зда­ло­ся. Щось страш­не сту­ма­ни­ло мiй ро­зум, на­ве­ло по­лу­ду на очi. Спа­си нас, си­не бо­жий, i по­ми­луй нас. грiш­них!" - по­чав ниш­ком мо­ли­тись Єре­мiя. Чот­ки ти­хо за­ше­лес­тi­ли в йо­го ру­ках.

    Копронiдос ду­мав, що Єре­мiя по­мо­литься, по­ше­лес­тить тро­хи чот­ка­ми та й пi­де до­до­му. Ду­мав, що вже доб­ре на­ля­кав йо­го чор­та­ми, але вiн по­ми­лив­ся. По­мов­чав­ши й по­мо­лив­шись, Єре­мiя не за­був за чер­вiн­цi.

    - Не го­диться вам, мирським лю­дям, жар­ту­вать з чор­но­риз­цем. Грiх вам бу­де од бо­га! Ко­ли ви вже на­жар­ту­ва­лись до­во­лi, то час вам i прис­ту­пить до дi­ла: зап­ла­тiть про­цен­ти, та ще й чер­вiн­ця­ми, а мою ти­ся­чу вер­нiть ме­нi за­раз. Я не хо­чу бiльше по­зи­чать гро­шей лю­дям, що так грi­хов­но жар­ту­ють. В свя­то­му письмi ска­за­но: що взяв, те од­дай! - про­мо­вив отець Єре­мiя в мо­ральнiм то­нi для на­пу­тiн­ня цього грiш­но­го гре­ка.

    - Отче Єре­мiє! Чи ва­ша бо­лiсть в сер­цi спи­ни­лась? На­що вам, ка­лу­ге­рам, тi гро­шi? Гро­шi приз­на­че­нi са­мим бо­гом нам, куп­цям, лю­дям ко­мер­цiї, а не вам, чен­цям. Вам приз­на­че­не не­бо, а нам зем­ля. Вам по­до­бає спа­саться та й за нас, грiш­них, мо­ли­тись, а не гро­шi зби­рать та дер­жать їх пiд спу­дом, в скри­нях. Гро­шi по­вин­нi обер­таться, як зем­ля обер­тається кру­гом сон­ця, - го­во­рив да­лi Коп­ро­нi­дос.

    Вiн знав, що Єре­мiя - чо­ло­вiк з м'яким сер­цем, пло­хенький, по­лох­ли­вий, ще й до то­го мiс­тик, при­люб­ний до гро­шей.

    - Воно не­на­че-то й так! Але й чен­цям тре­ба ж хлiб їсти i про оде­жу дба­ти, про завт­раш­нiй день пiк­лу­ваться.

    - Але ж ви одоп­рiч­ни­лись од лю­дей, да­ли обiт­ни­цю в мо­нас­ти­рi. В свя­то­му письмi ска­за­но: шу­кай­те пе­ред­нi­ше од усього царст­вiя не­бес­но­го; не пiк­луй­тесь зем­ним, не дбай­те про завт­раш­нiй день… - пе­ре­бив йо­го Коп­ро­нi­дос.

    - Гм! Не дбай­те, не пiк­луй­тесь… А гро­шi все-та­ки ме­нi вер­тай­те! Ось век­сель. Ви бо­го­бо­ящий муж, до церк­ви хо­ди­те, бо­гу мо­ли­тесь.

    - Це бу­ло ко­лись та ми­ну­ло… А ва­шо­го век­се­ля й суд не прий­ме, бо чен­цям не мож­на бра­ти й да­вать век­се­лiв. На це є за­кон. Ви в мо­нас­ти­рi не по­вин­нi мать нi­чо­го сво­го. А ва­шу ти­ся­чу з про­цен­та­ми я кра­ще по­жерт­вую на мо­нас­тир, не­хай пi­де за спа­сiн­ня од грi­ха ва­шо­го, а вам я гро­шей не вер­ну: ваш мо­нас­тир не мо­нас­тир, а якась дар­мо­ле­жiв­ка, а чен­цi не чен­цi, а якiсь леж­нi та дар­моїди, ле­да­рi або гро­шо­лю­би. Чен­цi по­вин­нi тiльки жи­во­тiть на свi­тi. А я чо­ло­вiк мирський, тру­дя­щий; от ме­нi так тре­ба гро­шей. Ме­нi тре­ба жи­ти, а не тiльки жи­во­тi­ти, як вам, чен­цям, для од­но­го бо­га.

    - Не од­дас­те гро­шей? Ви жерт­вуєте? Чи прав­ду це ви ка­же­те? - крик­нув Єре­мiя, i йо­го не­на­че щось пiд­ки­ну­ло вго­ру на стiльцi. Блi­до­та вкри­ла йо­го су­хий вид, блиск чор­них очок знов згас.

    - Не од­дам. I спра­ви нiг­де не шу­кай­те, бо й не знай­де­те. Бо за­кон для мо­нас­ти­рiв i чен­цiв ста­не вам на за­ва­дi. Бу­де вам ве­ли­ка при­ти­чи­на в цiй спра­вi че­рез за­кон для мо­нас­ти­рiв, - ска­зав Коп­ро­нi­дос.

    Копронiдос дов­генько мов­чав, i отець Єре­мiя мов­чав.

    - Дарую вам за ва­шу по­зич­ку й лас­ку для ме­не оцi свя­то­щi: оцей ка­мi­нець iз Вiф­лiємсько­го вер­те­пу i оцю ла­дан­ку з свя­че­ним ла­да­ном.

    I Коп­ро­нi­дос по­дав Єре­мiї ко­ро­боч­ку з ка­мiн­цем та з ла­дан­кою, кот­ра на­вiть нi­ко­ли й не ле­жа­ла в церк­вi.

    - Цiй ко­ро­боч­цi й цi­ни не­ма. Да­рую це тiльки од­но­му вам як свя­то­му му­же­вi, - ска­зав Коп­ро­нi­дос.

    Отець Єре­мiя взяв у ру­ку ту ко­ро­боч­ку й дов­го ди­вив­ся на ка­мi­нець та на ла­дан­ку. Двi сльози цiєї сiльської прос­то­ти по­ко­ти­лись по су­хих що­ках i впа­ли на те схiд­не шар­ла­танст­во, - на ту ко­ро­боч­ку з апок­ри­фiч­ни­ми свя­то­ща­ми.

    - Отче Єре­мiє! Йдiть вже у мо­нас­тир! Швид­ко бра­му за­чи­нять, - обiз­вав­ся Коп­ро­нi­дос.

    Отець Єре­мiя си­дiв, не­мов мерт­вий, i не во­рух­нув­ся. Ру­шiн­ня не­на­че за­мер­ло в тi­лi; но­ги зак­ляк­ли й одуб­ли.

    Копронiдос пiд­вiв йо­го пiд ру­ку й од­вiв до мо­нас­тирської бра­ми: вiн знав, що Єре­мiя сам не втра­пив би до мо­нас­ти­ря. Страш­на та нiч бу­ла для от­ця Єре­мiї. Ке­лiй­ник си­дiв ко­ло йо­го цi­лу нiч i ду­мав, що вiн тро­нув­ся ума. Вран­цi йо­го од­нес­ли до ла­за­ре­ту в мо­нас­ти­рi.

    Отець Iса­кiй так са­мо дiс­тав од Коп­ро­нi­до­са за свою ти­ся­чу кар­бо­ван­цiв ко­ро­боч­ку з ка­мiн­цем та з ла­дан­кою. Iса­кiй був мiц­нi­ший ду­хом. Го­ре для йо­го не бу­ло та­ке тяж­ке, як для Єре­мiї. Вiн лег­ше ви­дер­жав ва­го­ту нес­по­дi­ва­но­го го­ря.

    - Хоч доб­рi чо­бо­ти маю. Ще не все про­па­ло! Ще зро­ду не шив i не но­сив та­ких гар­них чо­бiт! - утi­шав сам се­бе отець Iса­кiй, вис­та­вив­ши з-пiд ря­си обид­вi но­ги й ми­лу­ючись взор­ця­ми.

    Настав час пла­тить про­цен­ти от­це­вi Та­ра­сiєвi. Коп­ро­нi­дос по­чу­вав, що те­пер йо­го са­мо­го бе­ре три­во­га.

    "З цим жар­ти не­без­печ­нi. Це не ка­лу­гер, а справ­деш­нiй мос­каль на вда­чу; цей сол­да­тю­га страш­ний! Ко­ли пос­луш­ни­кiв ску­бе за ко­си так, що тро­хи го­ло­ви не одiр­ве та не вик­ру­те з в'язiв, то вже пев­но, що ме­нi го­ло­ву зов­сiм зiр­ве… або ска­лi­чить на смерть, а мо­же, i вб'є, як те­леп­не по го­ло­вi ку­ла­чи­щем або дасть по­мор­да­са та по­ля­па­са", - ду­мав Коп­ро­нi­дос, си­дя­чи в своїй кiм­на­тi. Вiн зир­нув очи­ма по кiм­на­тi, чи не­ма ча­сом чо­го важ­ко­го та за­маш­но­го й цуп­ко­го на­пох­ва­тi та на вид­но­тi. В кут­ку на сто­ли­ку пе­ред об­ра­за­ми ле­жа­ла чи­ма­ла ка­ме­ню­ка, бу­цiм­то взя­та з геф­сi­мансько­го са­ду. Коп­ро­нi­дос узяв ка­мiнь i пож­бу­рив йо­го на ву­ли­цю, на мос­то­ву, де вiн i був узя­тий. Ко­ло по­ро­га в ку­точ­ку сто­яла товс­та па­ли­ця з важ­ким олив'яним дер­жал­ном, кот­рою Коп­ро­нi­дос ко­лись по се­лах обо­ро­няв­ся од со­бак. Вiн ви­нiс па­ли­цю в свою спо­чи­вальню й пок­лав пiд лiж­ко.

    Але ду­ша в Коп­ро­нi­до­са все-та­ки бен­те­жи­лась i три­во­жи­лась.

    "Цей чер­нець ста­не ме­нi на за­ва­дi… Ой, ста­не! Вiн i стiльцем про­ло­мить ме­нi го­ло­ву. Страш­но! А ру­ка важ­ка… ку­ла­ки, як довб­нi. Вiн п'є i зо мною, бра­тається i з куп­ця­ми, п'є i з мi­ща­на­ми, п'є з по­лi­цей­ськи­ми, то ще на­ве­де, пся­юха, сю­ди по­лi­цей­ських, своїх при­яте­лiв… Вхоп­лять… за­ки­нуть у тюр­му. От от­ця Та­ра­сiя тре­ба тi­кать… З ним не­пе­ре­лив­ки… Та й ро­бо­ти вже тут не­ма нi­якої. Ви­ло­вив в цьому мо­нас­ти­рi усю варт­нi­шу ри­бу; тре­ба заз­да­ле­гiдь ви­би­ра­тись пiд дру­гий мо­нас­тир. Змi­ню наз­ви­ще на яко­гось там Дi­або­ла­кi або Пан­бi­са­ко­са".

    I Коп­ро­нi­дос, не га­ючись, за­раз виб­рав­ся з квар­ти­ри й пе­реб­рав­ся в жит­ло пiд дру­гий мо­нас­тир.

    Отець Та­ра­сiй зад­ляв­ся тро­хи, але зга­дав про свої гро­шi й со­рок за про­цен­ти й пi­шов до Коп­ро­нi­до­са. Увiй­шов вiн у йо­го квар­ти­ру, во­на сто­яла пуст­кою. Ха­зяй­ка, прос­тенька, але ба­га­тенька мi­щан­ка, ми­ла шиб­ки, а най­мич­ка ми­ла пiд­ло­гу.

    - А де ж Коп­ро­нi­дос? А де це дляється Коп­ро­нi­дос, що йо­го не­ма вдо­ма? - спи­тав вiн у ха­зяй­ки.

    - Який Коп­ро­нi­дос пi­шов та й десь дляється? - обiз­ва­лась ха­зяй­ка.

    - А той грек, ку­пець, що тут жи­ве? - гук­нув отець Та­ра­сiй.

    - Не знаю, за та­ко­го й не чу­ла. Жив тут грек, але вiн у ме­не за­пи­са­ний не Коп­ро­нi­дос, а Кiп­ра. Так вiн i в своєму паш­пор­тi за­пи­са­ний. Та вiн i не ку­пець, а кра­мар. Вiн на­че й чер­нець, бо тор­гу­вав свя­то­ща­ми; та вiн ще й до то­го чи док­тор, чи фер­шал, бо все лi­чив од зу­бiв яки­мись крап­ля­ми та афонським зiл­лям; про­да­вав цi зiл­ля на точ­ку, лi­чив i од про­пас­ни­цi. В ме­не бу­ла про­пас­ни­ця, тряс­ла ме­не так, що тро­хи ду­шi не вит­ряс­ла. А вiн на­пи­сав щось на па­пiр­цi по-ту­рецько­му чи по-грецько­му. Я з'їла той па­пi­рець нат­ще­сер­це, i це ли­хо ми­ну­лось. Тут до йо­го при­хо­ди­ли лi­чи­тись i бла­го­род­нi да­ми. Ка­жуть, да­вав їм який­сь елек­сир, чи що, i по­ма­га­ло. А крам­нич­ка в йо­го i справ­дi є на По­до­лi, але не­ве­лич­ка. Вiн про­дає ню­хальну та­ба­ку i прос­тий тю­тюн, та­ба­тир­ки та уся­кий дрiб'язок, - ска­за­ла ле­пет­ли­ва мi­щан­ка.

    - Де ж вiн дiв­ся? - спи­тав отець Та­ра­сiй.

    - Казав, що виїжджає на Афонську го­ру. Ви отець Та­ра­сiй? - спи­та­ла во­на.

    - Я, - ска­зав чер­нець.

    - То це вам зве­лiв вiн пе­ре­да­ти ко­ро­боч­ку: там у ко­ро­боч­цi якiсь свя­че­нi ка­мiн­цi з Єру­са­ли­ма та ла­дан­ка з Афонської го­ри, - ска­за­ла мi­щан­ка й шви­де­сенько ви­нес­ла з своєї кiм­на­ти ко­ро­боч­ку й пля­шеч­ку з во­дою.

    - А це й свя­та во­да з Йор­да­ну, i цю пля­шеч­ку вiн зве­лiв пе­ре­да­ти вам, - ска­за­ла во­на й по­да­ла Та­ра­сiєвi ко­ро­боч­ку й пля­шеч­ку.

    "Нещадимо глу­зує ота афонська шельма… Ну й глум! Але що з во­за впа­ло, те про­па­ло!" - миг­ну­ла дум­ка в от­ця Та­ра­сiя. Вiн гурк­нув две­ри­ма так, що аж вiк­на задз­ве­нi­ли, вий­шов на ву­ли­цю, бряз­нув пляш­кою об мос­то­ву й ки­нув че­рез пар­кан у двiр, у бур'ян, що рiс у дво­рi, ко­ро­боч­ку з ка­мiн­ця­ми.

    "Ну, маєш ти щас­тя, що втiк! Я то­бi скру­тив би в'язи! Пам'ятав би ти от­ця Та­ра­сiя. Вбив би, як со­ба­ку хоч би й сам на Си­бiр пi­шов".

 

Сторінка 11 з 11 Показати всі сторінки << На початок < 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 > У кінець >>

Пошук на сайті: