Завантажити материал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Ivan_nechuy_levickiy_getman_ivan_vigovskiy.docx)Ivan_nechuy_levickiy_getman_ivan_vigovskiy.docx412 Кб1113
Скачать этот файл (Ivan_nechuy_levickiy_getman_ivan_vigovskiy.fb2)Ivan_nechuy_levickiy_getman_ivan_vigovskiy.fb2566 Кб1116

 

Iван Нечуй-Левицький

Гетьман Iван Виговський

I

    

    В Пе­ре­яс­ла­вi, пiс­ля ра­ди 8 ген­ва­ря 1654 ро­ку, гетьман Бог­дан Хмельницький з ко­зацьким вiй­ськом прий­няв при­ся­гу на пiд­данст­во мос­ковсько­му ца­ре­вi Олек­сiєвi Ми­хай­ло­ви­чу пе­ред мос­ковськи­ми пос­лан­ця­ми. Пiс­ля то­го мос­ковськi пос­лан­цi ма­ли че­рез тиж­день виїха­ти до Києва, щоб прий­ня­ти при­ся­гу од ду­хо­венст­ва, київських ко­за­кiв та го­ро­дян. Бог­дан Хмельницький пос­лав сво­го ге­не­рально­го пи­са­ря Iва­на Ос­та­по­ви­ча Ви­говсько­го по­пе­ред пос­лан­цiв до Києва. Гетьман знав, що київський мит­ро­по­лит Сильвестр Ко­сов i все київське ду­хо­венст­во не хо­тi­ли прис­та­ва­ти на пiд­данст­во мос­ковсько­му ца­ре­вi, i бо­яв­ся, що мит­ро­по­лит, мо­же, не вий­де на­зуст­рiч пос­лан­цям з про­це­сiєю i не схо­че при­вес­ти до при­ся­ги ки­ян.

    Виговський при­був до Києва по­пе­ред пос­лан­цiв i за­раз пi­шов до мит­ро­по­ли­та. Мит­ро­по­лит жив в ста­рих де­рев'яних по­ко­ях на цвин­та­рi Со­фiй­сько­го со­бо­ру, кот­рi сто­яли се­ред ста­ро­го сад­ка. Ви­говський за­по­вiс­тив­ся че­рез ке­лiй­ни­ка. Мит­ро­по­лит зве­лiв про­си­ти йо­го в по­кої.

    Була ще ран­ня го­ди­на. Мит­ро­по­лит тiльки що пос­нi­дав. На сто­лi на олив'яних по­лу­мис­ках ле­жа­ли не­доїдки редьки та сма­же­нi на ско­во­ро­дi кру­жал­ки ква­ше­них бу­ря­кiв, об­си­па­них бо­рош­ном. Сильвестр Ко­сов си­дiв на стiльцi з ви­со­кою спин­кою. Пе­ред ним на не­ве­лич­ко­му сто­ли­ко­вi ле­жав роз­гор­ну­тий фо­лi­ант, ста­рий та по­жовк­лий, пе­реп­ле­те­ний в шку­ра­тя­нi товс­тi па­лi­тур­ки з зас­тiж­ка­ми. Вiн до­чи­ту­вав лист­ка, i йо­му, оче­ви­дяч­ки, не хо­тi­лось од­ри­ва­ти очей од книж­ки як пи­сар пе­рес­ту­пив по­рiг йо­го кiм­на­ти.

    Виговський низько пок­ло­нив­ся мит­ро­по­ли­то­вi. Мит­ро­по­лит зир­нув на йо­го сер­ди­то, але встав з стiльця. Вiн був вже ста­рий та су­хор­ля­вий, з дов­гою си­вою бо­ро­дою та ко­рот­ки­ми ко­са­ми, кот­рi по­сiк­лись i ви­ли­ся кру­гом го­ло­ви по­сi­че­ни­ми пух­ки­ми ку­че­ря­ми. Мит­ро­по­лит поб­ла­гос­ло­вив Ви­говсько­го. Ви­говський по­цi­лу­вав вла­ди­ку в ру­ку i знов низько пок­ло­нив­ся.

    - Прошу всту­пи­ти до моєї бiб­лi­оте­ки, - обiз­вав­ся вла­ди­ка i по­ка­зав ру­кою на од­чи­не­нi две­рi в низький, але прос­тор­ний по­коїк, в кот­ро­му по стi­нах бу­ли поп­ри­би­ва­нi по­ли­цi, а на по­ли­цях ле­жа­ли й сто­яли кни­ги в шку­ра­тя­них па­лi­тур­ках. У вiк­на заг­ля­да­ли об­си­па­нi iнеєм гiл­ки во­лоських го­рi­хiв i за­тi­ню­ва­ли не­ве­лич­кi шиб­ки, про­пус­ка­ючи в бiб­лi­оте­ку срiб­ляс­тий м'який бi­лий свiт. Мит­ро­по­лит поп­ро­сив Ви­говсько­го сiс­ти ко­ло сто­ла, а сам сiв про­ти йо­го.

    - Ясновельможний гетьман кла­няється ва­шiй ми­лос­тi, cвя­тий вла­ди­ко, i про­сить ва­ших мо­ли­тов. Мо­же, ва­ша ми­лiсть чу­ли, що до Києва їдуть мос­ковськi пос­лан­цi з бо­яри­ном Бу­тур­лi­ним на чо­лi, щоб одiб­ра­ти при­ся­гу од ва­шої ми­лос­тi, свя­тий вла­ди­ко, од ви­що­го ду­хо­венст­ва, київських ко­за­кiв та го­ро­дян.

    - Чув, чув i знаю, що сьогод­нi опiвд­нi пос­лан­цi бу­дуть в Києвi. Але нi я, нi ду­хо­венст­во на Ук­раїнi не ду­маємо при­ся­га­ти ца­ре­вi на пiд­данст­во. Про це гетьма­но­вi не­ма чо­го й го­во­ри­ти! - ска­зав мит­ро­по­лит i при ос­тан­нiх сло­вах аж скрик­нув.

    - Чом же так, свя­тий вла­ди­ко?

    - А тим, що по­ки на­ша церк­ва за­ле­жить от ца­рег­радсько­го пат­рi­ар­ха, ми вдер­жи­мо свою ав­то­но­мiю i свої пра­ва. Не та­кої зас­пi­ває нам мос­ковський пат­рi­арх Ни­кон, чо­ло­вiк прос­тий, нев­че­ний, кру­тий та зав­зя­тий на вда­чу. Вiн зла­має на­шу ав­то­но­мiю i зап­ро­то­рить на­ших вла­дик i по­пiв в свої льохи, в кот­рих вiн ка­рає му­ка­ми своїх ду­хов­них. Про при­ся­гу на­шу не­хай яс­но­вельмож­ний гетьман i не до­по­ми­нається! - знов аж крик­нув ста­рий вла­ди­ка, i йо­го по­сi­че­нi ку­че­рi зад­ри­жа­ли кру­гом го­ло­ви.

    Виговському са­мо­му бу­ло до впо­до­би, що вла­ди­ка не хо­че при­ся­га­ти Моск­вi, бо вiн не лю­бив Моск­ви; йо­го блис­ку­чi ка­рi очi аж заг­ра­ли, але вiн не нас­мi­лив­ся ви­яви­ти своїх по­тай­них влас­них ду­мок i мов­чав; вiн му­сив чи­ни­ти во­лю i на­каз гетьма­на.