Іван Нечуй-Левицький - Кайдашева сім'я (сторінка 12)

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Ivan_nechuy_levickiy_kaydasheva_sim_ya.docx)Ivan_nechuy_levickiy_kaydasheva_sim_ya.docx164 Кб10462
Скачать этот файл (Ivan_nechuy_levickiy_kaydasheva_sim_ya.fb2)Ivan_nechuy_levickiy_kaydasheva_sim_ya.fb2478 Кб6019
Скачать этот файл (Ivan_nechuy_levickiy_kaydasheva_sim_ya.pdf.rar)Ivan_nechuy_levickiy_kaydasheva_sim_ya.pdf.rar1597 Кб6814

 - Хто видав так говорити! Ось я тобi дам! Iдiть собi гуляти надвiр, - сказала Балашиха й випровадила дiтей з хати.

 Балаш з Кайдашем посiдали кiнець стола i почали розмовляти за жито та пшеницю, за сiно та за ярину. Балашиха послала найстаршого хлопця в шинок по горiлку.

 

 - Оце, боже мiй! Гарнi гостi, та не знаю, чим вас i вiтати. Тепер петрiвка, такий важкий час, - бiдкалась Балашиха.

 - Адже ж, мамо, я принесла з лiсу глечик суниць, - вихопилася Мелашка. - Зварiм на полудень вареники з суниць та з полуниць.

 - Одже ти, дочко, добре радиш, - сказала Балашиха. - Побiжи вибери свiжих огiрочкiв та й заходжуйся коло вареникiв, а ми з свахою трошки побалакаємо.

 

 Мелашка завешталась по хатi, зняла з кiлкiв ночви, винесла в сiни й пiшла в хижку за борошном.

 Кайдашиха не зводила з неї очей. Мелашка була молоденька й невеличка на зрiст, але проворна, жвава.

 "Ну, невеличка помiч буде з такої невiстки. Для неї ще б тiльки на припiчку кашу їсти", - думала Кайдашиха.

 Хлопець принiс кварту горiлки. Балашиха накраяла хлiба. Балаш почастував гостей горiлкою. Кайдаш вихилив чарку до дна, а Кайдашиха, по своєму звичаю, тiльки губи вмочила й втерлась хусточкою. Вона взяла скибку хлiба, щоб закусити. Хлiб був чорний, як земля, глевкий та несмачний. Кайдашиха через силу проковтнула шматочок. Хлiб давив їй у горлi.

 "Чи цi люди вбогi, чи Балашиха зовсiм не хазяйка? Довго прийдеться менi вчити цю Мелашку, - подумала Кайдашиха i важко зiтхнула. - Коли б хоч не була така сатана, як Мотря. I в Мотрi непоганi брови, а за тими бровами цiла купа лиха".

 

 - Погана в вас в Бiєвцях горiлка, неначе сироватка з перцем, - сказав Кайдаш, згадуючи ту чудову запiканку з червоним перцем, що вiн пив на розглядинах у Довбиша.

 - Погана, бо iродiв шинкар розводить водою, - проморив Балаш. - Бодай йому смерть така, як оця горiлка.

 - Так тiльки смердить горiлкою, - сказав Кайдаш.

 Хазяїн почастував Кайдашиху. Кайдашиха багато приказувала, а мало випила.

 

 "Ну, та й горда моя сваха! Тiльки полоще губи в чарцi", - подумала Балашиха.

 

 Поки старi балакали та пили, Мелашка затопила в печi i полiпила вареники. Кайдашиха не зводила з неї очей та все скоса поглядала на чорнi, неначе житнi вареники на ситi.

 Незабаром i вареники поспiли. Балашиха одцiдила їх на друшляк i подала на стiл.

 

 - Вибачте на цей раз, будьте ласкавi. До вареникiв нема меду, - сказала хазяйка.

 

 - Та обiйдемось, моє серденько, i без меду. Чи це житнi, чи пшеничнi вареники? - спитала Кайдашиха.

 - Та це в нас така пшениця вродила, - сказала хазяйка, - не пшениця, а якась мiшаниця з житом.

 Кайдащиха полизала вареники, виїла полуницi. а тiсто покинула на полумиску.

 

 Полуднуючи, свахи зговорилися, щоб зараз пiсля Петра в першу недiлю справити весiлля. Лаврiн пiшов з Мелашкою в садок i не мiг з нею наговоритися.

 - Якби батько не оддав мене за тебе, то я б сама собi смерть заподiяла, - говорила Мелашка до Лаврiна.

 - Чи не буде Мелашко, тобi скучно за Бiєвцями? - спитав Лаврiн.

 

 - --Там менi буде веселенько, де ти будеш зо мною, моє серденько, - сказала Мелашка.

 - Балашиха вийшла й покликала Лаврiна й Мелашку полуднувать. Балаш почастував їх з своїх рук i налив чарку Кайдашисi. Кайдашиха взяла чарку в руки, i хоч була сердита, але таки не вдержалась i розпустила на всю хату мед своїм язиком.

 

 - Будь же, дочко, здорова, як риба; гожа, як рожа; весела, як весна, робоча, як бджола, а багата, як свята земля! Дай тобi, боже, спiшно робити; щоб твої думки були повнi, як криниця водою, щоб твоя рiч була тиха та багата, як нива колосом. Дай вам, боже, i з роси, i з води; нехай ваше життя буде мiж солодкими медами, мiж пахучими квiтками.

 Кайдашиха таки випила чарку, хоч i скривилась, як середа на п'ятницю. Мелашчина краса таки розв'язала їй язик й витягла з його меду цiлий вулик.

 Кайдашi надвечiр розпрощались з новими сватами i поїхали додому.

 - Гордi нашi свати, нема що сказати, - сказала Балашиха. - Не знаю, чи добре тобi, дочко, буде в цiєї чепуристої свекрухи, - промовила вона до Мелашки.

 

 Нешвидкою ступою потяглися Кайдашевi воли вздовж Западинцiв. Кайдашиха сидiла високо на возi i вже поховала свої жовтi сап'янцi, прикривши їх свитою. Лаврiн iшов осторонь коло воза.

 - Ой, поганяй швидше воли! - крикнула Кайдашиха на чоловiка. - Коли б завидна вилiзти з цього каторжного вулика. Буду пам'ятати, коли їздила на цi Западинцi. Не заманите мене сюди й калачем. Поробили дверi, нiчого сказати! Трохи собi голови не знесла, а на очiпку зробила собi правдивi Западинцi.

 

 - Зате ж, мамо, в вас на головi, мабуть, набiгли цiлi Семигори. Чи велика, мамо, моргуля на головi? - спитав насмiшкувато Лаврiн.

 - Моргуля!. Твоя теща правдива моргуля. Хлiба не вмiє доброго спекти. Набралася лиха, поки вивчила багачку Мотрю, а за цiєю невiсткою наберуся три копи лиха, ще й з верхом. Мотря пригнала в двiр стрижену ягницю, а твоя Мелашка, мабуть, прижене оту стрижену кiшку.

 Кайдашиха лаялась та все подивлялась набiк, чи часом не вглядить де знайомих людей. Їй здавалось, що проти неї назустрiч вийде вся бiєвська громада з головою на чолi.

 

 - Поганяй-бо швидше! Може, забiжу на часок до попадi та хоч пополудную гаразд, та досхочу нап'юся наливки. Я в тутешньої попадi, як у себе вдома.

 

 Воли виїхали на гору. Коло попового двору Кайдашиха встала й пiшла в двiр.

 

 - Та не барiться, мамо, не залежуйтесь довго на пухових подушках, - гукнув вслiд Лаврiн.

 - Гляди, лиш, побачимо, яких пухових подушок навезе твоя Мелашка, - обiзвалась Кайдашиха, обтираючи хусткою чоботи.

 - Хоч мiж дровами, аби з чорними бровами! - сказав Лаврiн. - Хоч пiд лавкою, аби з гарною панянкою.

 - Побачиш, краси на тарiлцi не краять! Чорними бровами не нап'єшся й не наїсися, - сказала Кайдашиха й пiшла в двiр.

 - I на чортового батька їй здалися тi попадi! Хочеться ж дражнити попових собак! - бубонiв coбi пiд нiс Кайдаш.

 Вже сонце зайшло, вже надворi смеркалось, а Кайдашиха сидiла та щебетала в попадi. Вони стояли, похиливши голови. Лаврiн сперся на тин i думу думав. Кайдаш заснув, простягнувшись на возi.

 Забрехали собаки в дворi. Кайдашиха вийшла з хати весела, неначе прийшла з церкви.

 

 - От хто мене вiтав! Не так, як Балашиха. I, господи! Не знали, де й посадити мене. Частувала мене матушка i чаєм, i горiлкою, i наливкою, - хвалилася Кайдашиха й тим трохи примирилась з Западинцями.

 Через тиждень Лаврiн повiнчався з Мелашкою i привiз її в батькову хату.

 

 

 VI _

 Тиждень прожила Мелашка в свекровiй хатi, як у раю. Пiсля вбогої батькової хати вона нiби ввiйшла в панськi покої. Кайдашева хата була просторна, з чималими ясними вiкнами, з новими образами, з великими вишиваними рушниками на стiнах та на образах. I зелении садок, i маленька паciкa в садку пiд горою, i криниця пiд грушею, i левада, i зелена дiброва на горах, i розмова з Лаврiном за пасiкою - все нiби заквiтчало свекрову хату квiтками та залило пахощами, Тиждень минув, як одна година.

 Мелашка нiби не бачила, як п'яний свекор лаявся з свекрухою, нiби не чула, як свекруха обсипала її неласкавими словами.

 Кайдашиха привiтала старшу невiстку перше солодкими медовими словами, а потiм уже дала їй покуштувать полину. З Мелашкою вона обiйшлась iнакше: вона одразу почастувала її полином. Вона не злюбила Мелашчиних батькiв i як тiльки бралась за тiм'я, то згадувала Западинцi i свої розглядини в Балашiв. Мелашка була молода, незугарна до важкої роботи, а Кайдашисi дуже бажалось на старiсть полежати та одпочить.

 

 Тiльки тиждень пiсля весiлля Кайдашиха змовчувала та скоса поглядала на Мелашку, показуючи їй роботу. На другий тиждень вона вже лаяла невiстку i глузувала з неї.

 Одного дня ще вдосвiта Кайдашнха збудила Мелашку i загадала їй мiсить дiжу, а сама поралась коло печi. Мелашка влiзла руками в дiжу i нiяк не могла вимiшать тiста з самого дна: дiжа була здорова, а вона сама була невеличка на зрiст i не могла дiстать руками до дна.

 - Лаврiне! Пiдстав своїй жiнцi пiд ноги стiльчика, бач, не дiстане руками й до половини дiжi.

 Лаврiн узяв маленького стiльчика i пiдставив Мелашцi пiд ноги. Мелашка вилiзла на стiльчик i, запнувшись бiлою фантиною, неначе боролася з здоровою дiжею, тикаючи в тiсто маленькими кулачками та тонкими руками. Лаврiн не зводив очей з Мелашки i милувався, як вона проворно орудувала руками, як стiльчик хитався пiд ногами. В неї на лобi виступив пiт.

 - Лаврiне! Втри жiнцi пiт з лоба, а то ще в дiжу покапає, - знов сказала сердито Кайдашиха.

 Лаврiн обтер своїм рукавом гарячого Мелашчиного лоба. Мелашка, як дитина, глянула на його темними очима й осмiхнулась. Свекрушин докiр полетiв проз її вуха й не зачепив душi.

 - Лаврiне! - знов гукнула Кайдашиха. - Утри лиш носа своїй жiнцi. Он, бач, дядьки з носа виглядають, - вже кепкувала свекруха, дивлячись на дитячi Мелашчинi руки.

 

 Мелашка осмiхнулась, але якось жалiбно глянула на Лаврiна, вона неначе не дочула свекрушиного слова, хоч розкуштувала полин.

 Лаврiн мовчав i тiльки глянув на матiр.

 В хату ввiйшов Кайдаш. Вiн виголодався за роботою i почав гримати, що Кайдашиха опiзнилась з хлiбом.

 - Опiзнилась. Чому пак не опiзнитись, коли понабирали в хату невiсток з Западинцiв. Коли з Довбишами не могла увинутись, а з Балашами й поготiв... Он бабляється з дiжею од самого ранку, неначе дитина пiчки копає.

 

 Кайдашиха заглянула в дiжу. Тiсто було зовсiм невимiшане: на йому було видно бульбашки, неначе горiхи.

 - Геть вилазь з дiжi, бо сьогоднi не будемо обiдать! - крикнула Кайдашиха на Мелашку.

 Мелашка витягла з дiжi руки в тiстi, скочила з стiльчика й стала серед хати. В неї на лобi блищали здоровi краплi поту. Кайдашиха помила по лiктi руки й кинулась з злiстю на дiжу, як на свого ворога. Тiсто в дiжi аж запищало i неначе заплямкало губами пiд її руками. Мелашка знала, що не вгодила свекрусi, i стояла нi в сих нi в тих серед хати та дивилась на замазанi руки.

 - Чого ти стоїш, нiби сьогоднi привезена? Он зосталось тiста на руках на цiлий хлiб. Пообшкрiбай ножем тiсто в дiжу та порайся коло печi.

 

 Мелашка зiтхала. Вона почутила, що рiдна мати i б'є, та не болить, а свекруха словами б'є гiрше, нiж кулаками.

 Мелашка мила руки, але руки в тiстi не швидко обмивались.

 - Чого ти там бабляєшся? Мий хутчiй руки, бо прийде батько вдруге до хати, то вiн нам поб'є спину! - вже крикнула Кайдашиха на Мелашку.

 Мелашка затрiпала рученятами, неначе пташка крилами. Ще й гаразд не обмила тiста на руках, обтерла їх сяк-так рушником i кинулась вимiшувати лемiшку. Вона сiла долi, поставила в колiнах горщик, обвернутий ганчiркою, i, хапаючись, так повернула кописткою в горщку, що вона зав'язла в густiй лемiшцi, хруснула й переломилась.

 - Ой боже мiй, з цим недбайлом! - крикнула Кайдашиха, глянувши на Мелашку. - Тепер, про мене, стромляй руку в лемiшку та й мiшай.

 В Мелашки затрусились руки. Вона вхопила ложку i почала вимiшувать лемiшку ложкою. - Мати твоя, мабуть, вимiшувала лемiшку ложкою та й тебе навчила! - крикнула з злiстю Кайдашиха.

 Мелашку здавило в горлi. Вона заплакала. Тiльки що Кайдашиха виплескала хлiб, а Мелашка посаджала, посипаючи лопату межисiткою, голодний Кайдаш знов увiйшов у хату i почав лаяти жiнку й невiстку.

 - Якого ви недовiрка вдвох робите, що в вас i досi обiд не готовий! - крикнув Кайдаш на всю хату. - Пiди, Мелашко, до Мотрi та позич хлiба на обiд.

 

 Тiльки що Мелашка ступила на пopiг, Кайдашиха крикнула так, наче на нeї хто линув кип'ятком:

 - Не йди до Мотрi позичати хлiба, бо ноги рогачем поперебиваю! В неї снiгу зимою не дiстанеш. В Карповiй противiй хатi дверi були одчиненi. Мотря почула цi слова.

Пошук на сайті: