Іван Нечуй-Левицький - Кайдашева сім'я (сторінка 21)

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Ivan_nechuy_levickiy_kaydasheva_sim_ya.docx)Ivan_nechuy_levickiy_kaydasheva_sim_ya.docx164 Кб10462
Скачать этот файл (Ivan_nechuy_levickiy_kaydasheva_sim_ya.fb2)Ivan_nechuy_levickiy_kaydasheva_sim_ya.fb2478 Кб6019
Скачать этот файл (Ivan_nechuy_levickiy_kaydasheva_sim_ya.pdf.rar)Ivan_nechuy_levickiy_kaydasheva_sim_ya.pdf.rar1597 Кб6814
 Лаврiн i справдi розлютувався. Вiн ухопив драбину, приставив до стрiхи, вискочив на покрiвлю й почав зривати кулики з Карпової хати. Кулики сипались на землю. На хатi заблищали крокви й лати, наче сухi ребра. Тим часом Кайдашиха зумисне розмазала кров по всьому виду, замазала в кров пазуху, повисмикувала з-пiд очiпка волосся та й побiгла до священика, а потiм у волость i наробила там гвалту.

 - Ой боже мiй! Дзвонiть в усi дзвони! Карпо з Мотрею вбили Лаврiна, вбили Мелашку, вбили й мене! Рятуйте, хто в бога вiрує! - кричала не своїм голосом Кайдашиха в волостi. - Скликайте громаду та зараз, зараз!

 Волосний i писар, побачивши покривавлену Кайдашиху, полякались i побiгли до Кайдашенкiв.За ними бiгла Кайдашиха та галасувала на все село. Волосний з писарем прибiгла в двiр i вглядiли живого Лаврiна. котрий сидiв на хатi та зривав кулики. З хати вибiгла Мелашка, здорова й жива, а за нею Мотря.

 

 - Рятуйте мене! - голосила Мотря. - Як мене знайдуть зарубану сокирою, то нехай уся громада знає, що мене зарубала свекруха! Рятуйте, хто в бога вiрує!

 

 - Чого це ти, навiсна, кричиш? - спитав голова. - Адже ж ти жива.

 

 - Рятуйте мене, вона мене вже вбила! - репетувала Кайдашиха.

 

 - Чи ви показились, чи що? - сказав писар. - Бiгає по дворi й кричить, що її вже вбили. Що тут у вас скоїлось?

 - Ось що скоїлось! - ткнула пальцем на око Кайдашиха.

 - А ти що робиш ото на хатi? - гукнув голова до Лаврiна. Зараз менi злазь та давай одвiт перед нами.

 - Не злiзу, доки не одiрву Карпової хати, - говорив Лаврiн i швиргонув куликом волосному на голову.

 - Якого ти нечистого кидаєшся куликами? Зараз менi злазь, а то я полiзу та сам тебе стягну, та всиплю тобi сотню рiзок, - кричав волосний.

 

 Лаврiн трохи прохолов, зiрвавши пiвсотнi куликiв, i злiз додолу. Волосний з писарем пiшли в хату: в Лаврiновiй i в Карповiй хатi валялись купами черепки.

 

 З хати повибiгали дiти, вглядiли страшне закривавлене бабине лице й пiдняли гвалт. Собаки гавкали на писаря та на голову, аж скиглили. З села почали збiгатись люди. Волосний з писарем та з кiлькома громадянами повели в волость Кайдашенкiв, їх жiнок та Кайдашиху. Вони насилу розплутали їх справу i присудили Карповi одiрвати хату й поставити окроми на своєму городi, бо Лаврiн, як менший син, мав право зостаться в батьковiй хатi i за те був повинен додержать матiр до смертi. Громада присудила роздiлити грунт мiж Кайдашенками пополовинi.

 

 Волосний таки посадив Мотрю за бабине око в холодну на два днi.

 Пiсля такої колотнечi стара Кайдашиха заслабла. В неї нагнало око, як куряче яйце. Око стухло, але од того часу вона ослiпла на праве око.

 - Господи! Од чого це в нас почалася колотнеча в сiм'ї? - казала Кайдашиха. - Це воно не дурно: це, мабуть, майстри закладали хату не на смерть, а на колотнечу.

 

 Кайдашиха надумалась пiти до священика й просити його, щоб вiн освятив хати. Не сказавши нiчого Лаврiновi й Карповi, щоб вони часом тому не спротивились, Кайдашиха побiгла до священика й попросила його освятить хати.

 Наступав храм в семигорськiй церквi, i молодицi на селi почали мазати хати. Мотря якраз того дня полiзла в пiч, щоб її вимазать.

 Кайдашиха прийшла додому з священиком, з ними прийшов i дяк з паламарем.

 

 Священик покропив свяченою водою хату й сiни. Кайдашиха просила його посвятить i Карпову хату: їй усе-таки шкода було сина.

 Кайдашиха одчинила дверi в Карпову хату, а там з припiчка телiпались ноги п'ятами догори, пальцями вниз. Товстi литки стримiли, наче двi деревини. В печi лежала Мотря.

 

 Священик покропив Карпову хату.

 - Нащо ви, мамо, святите мою хату? Хiба я вас просив, чи що? - сказав матерi Карпо.

 - На те, щоб твоя жiнка не била горшкiв та не вибивала очей, - сказала Кайдашиха. - Нашу хату майстри закладали на твою Мотрю.

 - То святiть, мамо, перше себе, бо й ви не безвиннi: набили горшкiв удвох з Мелашкою бiльше од Мотрi, - сказав Карпо.

 - Не жартуй, сину! Ти ще молодий. Пам'ятай: у тебе дiти, в тебе худоба.Гляди, лишень...

 - Та вже святiть не святiть мою хату, а я її одiрву та й не буду закладать на колотнечу, - сказав Карпо i зраз заходився одривати хату та ставить на своєму грунтi.

 Двiр був невеликий, а як його роздiлити, то очевидячки обидвi половини стали ще меншi. Стара хата стояла на вулицю боком, бо хати в селах ставлять вiкнами i дверима на пiвдень, а пiвдень припадав не на вулицю. Карпо поставив свою хату недалечко од Лаврiнової. Вона стояла до Лаврiнових дверей задвiрком.

 

 Мотря намагалась, щоб Карпо загородив такий тин, щоб i птиця через його не перелiтала. Карпо мусив перегородить i двiр, i город.

 - Отак би ти, Карпе, давно зробив, то були б i горшки цiлi, i в твоєї матерi очi не повилазили б, - говорила Мотря.

 Перебули Кайдашенки зиму на опрiчних дворах, i двi сiм'ї почали потроху миритись. Спершу почали забiгати з однiєї хати в другу дiти. Їм байдуже було про батькiвську колотнечу. За дiтьми почали забiгать один до другого батьки для своєї господарської справи: то за стругом, то за свердлом, то за сокирою, - спершу в повiтки, а потiм i в хати, а вже за ними почали любенько через тин розмовляти й жiнки. Тiльки Кайдашиха не ходила до Мотрi: слiпе око навiки загородило їй стежку до неї. На Кайдашевiй давнiй оселi повiяло миром. Щоб не бiгати кругом через ворота, Карпо й Лаврiн зробили в дворi через тин перелаз.

 

 Мир мiж братами помiцнiшав ще бiльше задля господарської справи, задля спiльної вигоди.

 Карпо, одрiзнившись, од батька, спочатку таки набрався багато лиха, поки зiбрався на своє хазяйство. Вiн був чоловiк гордий, упертий, не любив нiкому кланятись, навiть рiдному батьковi. В його була тiльки пара волiв, i як йому треба було спрягаться пiд плуг, вiн нiколи не просив волiв у батька, а напитував супряжичiв мiж чужими людьми. В Лаврiна зосталась пара батькових волiв. Карпо спрягався з Лаврiном, i вони вдвох у супрязi орали попереду Карпове поле, а потiм Лаврiнове. Карпо ходив за плугом, а Лаврiн був за погонича. Спiльна вигода присилувала їх помагати один одному в оранцi, i в сiвбi, i в заволiкуваннi, i в возовицi.

 

 Саме тодi пiшла залiзна дорога з Києва недалечко од Семигор. Селяни почали держати конi i ставали пiд хуру возить на залiзну дорогу сахар з ближчих сахарень, борошно з панських та єврейських млинiв. Карпо й Лаврiн купили й собi по коняцi. А так як на одному конi далеко не заїдеш i багато не завезш, то вони спрягались кiньми пiд одну хуру й дiлились заробiтками пополовинi.

 Податi були великi, плата за землю була чимала; i Карпо й Лаарiн побачили, що поле не настачить їм грошей на податi, i мусили шукати заробiткiв в осiннiй та зимнiй безробiтний час.

 Громада в волостi обiбрала Карпа за десяцького.

 - Карпо чоловiк гордий та жорстокий, з його буде добрий сiпака, може, його боятимуться хоч баби та молодицi, - говорила громада.

 - А може, панове громадо, ми оберемо за десяцького Мотрю, - прикинув слiвце один жартiвливий чоловiк. - Не можна, вона повибиває всiм бабам очi, - гукнули чоловiки, смiючись.

 Прийшов приказ з волостi рiвняти шляхи, лагодить мости та насипать на багнах греблi. Карпо загадував людям на роботу i попереду усього звелiв скопать той капосний горбик на горi, вище од свого городу, на котрому його батько поламав десяткiв зо два возiв.

 - Ану, Лаврiне, бери заступа та йди на роботу, - загадував Карпо братовi.

 

 - Пiди вижени на роботу свою Мотрю, - промовила стара Кайдашиха.

 

 - I Мотрю вижену. Ви думаєте, що пожалiю? - говорив Карпо.

 Вiн i справдi мусив вислати на роботу й свою Мотрю. Люди прокопали спуск навкоси, так як колись радив старий покiйний Кайдаш, ще й горбик молодицi знесли в приполах пiд Карпiв тин.

 Минуло чимало рокiв пiсля панщини. Громада трохи заворушилась i почала встоювать за свою вигоду, за своє громадське право.

 Тим часом громада почала дiло з жидом. Один багатий жид з мiстечка заплатив пановi добрi грошi й купив собi право поставить в селi на панськiй землi шинки. Вiн заквiтчав своїми шинками село з чотирьох бокiв i пустив горiлку по дешевшiй цiнi, нiж в громадському шинку. Люди кинулись за горiлкою до жидiвських шинкiв. Громадський шинок стояв порожнiй, в його нiхто й не заглядав.

 

 Волосний зiбрав громаду. Кайдашенки почали кричати в громадi.

 - Панове громадо! - говорив Карпо. - Нехай нiхто з села не купує горiлки в жидiвських шинках. Посадiм коло шинкiв десяцьких та соцьких, нехай дрючками одганяють людей.

 - Я сам сяду з дрюком i буду одганяти хоч би й свою рiдню! - гукнув Лаврiн. - Нехай жиди посидять дурно цiле лiто над своїми барилами. Посидять та й пiдуть.

 

 - Добре Кайдашенки радять! - загула громада. - Посадiм людей та й не пускаймо нiкого в жидiвськi шинки.

 Громада порадилась i розiйшлась.

 Жид побачив, що непереливки, взяв вiдро горiлки, однiс волосному; друге однiс писаревi, зiбрав до себе в шинк десять чоловiкiв таких, що заправляли громадою, i поставив їм цiле вiдро горiлки.

 - Чого нам змагаться, - говорив хитрий жид, - нащо вам мене кривдить. Буду я заробляти, будете й ви. Я поставлю цiну в своїх шинках таку, як у вашому, ще й зараз заплачу в волость сорок карбованцiв одчiпного.

 - Чи вже заплатиш? - гукнули чоловiки.

 - Ой-ой, чом i не заплатить для добрих людей; ви думаєте, що я жид, то в мене й душi нема? Я ладен i на церкву дати. Ет, та що й говорити! От вам хрест, коли не ймете вiри.

 I жид перехрестився зовсiм по-християнськи. - Чи ти ба! Жид хреститься! - гомонiли люди.

 - Ви думаєте, що я не поважаю вашої вiри? Та я ладен жити з вами, як з братами, - пiдлещувався жид. - От вам ще вiдро горiлки! Суро! А винеси гостям оселедцiв та паляниць! - гукнув жид до жидiвки.

 Сура зiтхнула на всю кiмнату, так їй було шкода оселедцiв, але вона винесла й поклала перед людьми на столi.

 - Їжте, люди добрi! Ви думаєте, що я шкодую для вас? - говорила Сура. - Ой вей мiр, ой-ой! - прикинула вона вже тихенько, виходячи з хати.

 

 Люди пили, закусували та слухали Берка, а Берко неначе грав їм на цимбалах своїми облесливими словами.

 Давнi панщанники понаставляли вуха та слухали Берка. Його слова, пiдсолодженi горiлкою та приправленi оселедцями, так i влазили в їх душi. Вони не знали, що жид вибере тi сорок карбованцiв i за оселедцi, i за ту горiлку, що вони в його дурнички п'ють, з їх-таки кишень - то недоливками, то водою, пiдлитою в горiлку, то бiльшою платою.

 Люди розтали, як вiск, i почали хвалити жида. Декотрi вже були зовсiм п'яненькi.

 

 - Так що ж, панове, та ще й якi панове! Що тепер пан перед вами! Ви, Грицьку, тепер пан! От хто пан! Що схочете в волостi, те й зробите! Ви, Петре, тепер господар на все село, нiби князь! Тепер ви пани, а пани вже перевелись на Iцькову сучку, - пiдлещувався Берко до мужикiв. - Та що ж, панове, чи згодитесь громадою оддати менi й свiй шинк, i будете пускати людей в мої шинки? Я подарую сорок карбованцiв на волость, а за ваш шинк зараз покладу грошi на стiл!

 

 - А добрий жидi - гукнув один п'яненький мужик. - Ще й грошi зараз дає. Будемо стояти на сходi за його!

 Авжеж будемо, бо ще й на церкву покладе!

 Саме в той час Карпо Кайдаженко їхав з ярмарку, вглядiв коло панського шинку купу людей та й став. Берко знав, що Карпо горiлки не любить i на сходi йде все проти його. Вiн сховався в кiмнату.

 - Здоров, був, Карпе! - гукнув Грицько i почав обнiмать та цiлувать Карпа. Гостра неголена Грицькова борода колола Карпове лице, неначе голками.

 

 - Та здоров був... - говорив Карпо, одвертаючи лице. - Та годi вже!

 

 - Здоров був, соколе! Та зайди-бо а шинк та випий хоч чарочку з нами! - молов Грицько i знов ухопив Карпа руками за шию i цмокнув його в щоку.

 

 Грицькова борода подряпала Карповi щоку, аж кров виступила.

 - Та одчепись iк нечистiй матерi. Оце припало тобi цiлуватись! Аж кров виступила на щоцi!

 - Серце! Голубчику! Чи вже ти оце не вип'єш з нами хоч по однiй чарцi, хоч пiвчарки! Та тут же такий добрий жид! А! Що вже й казати!

 Грицько розвiв знов руки i наставив губи.

Пошук на сайті: