Іван Нечуй-Левицький - Київські прохачі (сторінка 2)

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Ivan_nechuy_levickiy_ki_vski_prohachi.docx)Ivan_nechuy_levickiy_ki_vski_prohachi.docx142 Кб1450
Скачать этот файл (Ivan_nechuy_levickiy_ki_vski_prohachi.fb2)Ivan_nechuy_levickiy_ki_vski_prohachi.fb2227 Кб1295
- І справді? А може, ви брешете, тільки дурите мене?

- От тобі й на! Навіщо ж мені дурить? Ти ж красунь з лиця на ввесь Поділ.

Досифей на радощах аж засміявсь і блиснув зубами. Він і справді був гарний з лиця, чорноокий, кучерявий та рівний станом, але дуже блідий та замлілий, аж щоки йому пазападали. Чудові, сливинь чорні очі заблищали, аж заграли. Чорні вуса ніби заморгали. Сухорляве та смугляве лице повеселішало, ожвавилось і стало ніби розумніше.

- Але глядіть, щоб панна була багата; шоб батько дав принаймні тисячу карбованців. Бо як буде гарна, але не матиме тисячі карбованців, то на дідька вона мені здалась. Я її ладен після весілля хоч вкинути в Дніпро, - сказав Досифей.

- Ой не говори так! Хто ж таки кидає свою жінку в Дніпро? Тебе ж візьмуть на Сибір.

- На Сибір я не хочу, а жінку без грошей таки швиргону в канаву або в Дніпро, щоб і не вигулькнула з води! Ви мені напитайте молоду й гарну, і вродливу, хоч би навіть і лиху, аби тільки була грошовита: щоб мала принаймні одну тисячу карбованців!

- Добре, добре! десь таки та напитаємо вдвох, хоч в тебе ондечки на пальцях вже й без того рясно каблучок. Хто тобі надавав стільки отих каблучок? - спитала Майбородиха.

- А хто ж надавав? Дівчата надавали. Каблучки дають, а йти заміж за мене багаті чомусь не зохочуються, а бідних мені непотрібно. Я й сам до таких не кваплюсь. Я візьму бідненьку хіба аж тоді, як розстараюсь грошей. Але пийте мерщій чай, бо самовар прохолоне. Я далі не видержу, бо мені вже заманулось чаю. Прийду згодом та візьму до себе самовар, бо, може, й до мене приблудиться якийсь прохач, - сказав Клопотовський.

- Не прохач-бо! а, надісь, приплентається якась гарна прохачка. Еге? Чи правду я кажу? Га? - обізвалась Майбородиха.

- Може й правду. Хто його зна, - сказав Клопотовський і пішов тихою ходою з хати.

- Отак, як бачите! В його тільки й мови, що за гарних та ще й багатеньких паннів, - сказала Майбородиха.

- Він і справді трохи якийсь чудний, неначе в його нема однієї клепки в голові. І гарний з лиця, але сухий, як скіпка, та замлілий, неначе захарчований. Певно, зріс на поганому поживку, не їв нічого тривного змалку, - обізвалась Галецька.

- Ет! який там паламарський поживок! Зріс на черствому хлібі. Але він собі робочий і навіть працьовитий. Тільки гарні панни зовсім забили йому памороки. Отих перснів понадавали йому дівчата й панни в смішки з цілої нашої парафії. Піднімають цього недотепу на сміх, кажуть йому, що то золоті каблучки, а він благенький і йме їм віри. На щастя, він вдавсь собі якийсь безжурний. Все ходе по цвинтарі та вигукує: «Ісаіє, лікуй!»

Галецька осміхнулась, неначе блиснуло сонце з-за хмар в пилипівчану негідь та сльоту.

Майбородиха дістала з косинчика під образами дві проскури, ще позавчорашні, налила два стакани чаю й посадила Галецьку кінець стола.

- Пийте, будьте ласкаві, чай та не здивуйте, що проскури позавчорашні. Це наша подільська проскурниця дає мені сливе щодня кошик проскур перепродувати на цвинтарі сільським прочанам. Перепадає й мені, як перекупці, сякий-такий шаг, ще й черстві нерозпродані проскури маю собі до чаю.

- Спасибі вам, дай вам, боже, здоров'я, що ви мене оце нагодували й напоїли, - сказала Галецька трохи не крізь сльози. - В мене вже була думка - з мосту та в воду. Раз якось я вдалась в таку тугу, що вже хотіла заподіяти собі смерть: вже була наважилась шубовснути в Дніпро, та… побоялась взяти гріх на душу.

- І не беріть, пані, такого важкого гріха на душу. Побудьте в мене, а я тим часом обернусь до отця Онуфрія. Він людина добра. Може, попеклюється вашою долею. Піду до нашого титаря та його дочок. Може, знайдуть яке шитво для вас, бо титар дуже сім'янистий, певно, робота в його знайдеться. А там далі побачимо. Стукай, то й «отверзяться» тобі двері, - втішала безталанну удову Майбородиха.

Зарипіли старі важкі двері й одчинились. З темних сіней вигулькнула кучерява Досифеєва голова.

- І коли ви нап'єтесь того чаю? Чи, може, ви питимете його до світа? Жду та жду самовара, аж очортіло вже ждати, - забубонів сердито Клопотовський.

- Та ми вже давненько напились чаю, та оце тебе сподівались у гості. А ти все десь дляєшся, гаєшся й не сподобляєш нас своїми одвідинами, щоб вкупі з нами почаювати, - сказала Майбородиха.

- Авжеж пак! Я питиму чай з кращими за вас. Я сподіваюсь своїх гостей. Давайте хутко самовар, бо мені ніколи ждати.

- Коли тобі так заніколилось, то й бери. І чайник візьми. В чайникові є доволі чаю, - сказала Майбородиха.

Клопотовський взяв самовар і длявою ходою з насупленими бровами вийшов з кімнати.

- І справді цей Клопотовський хоч не божевільний, але трохи ніби чудний, - стиха промовила Галецька.

- Таки справді чудний. Наш панотець любе його через те, що він роботящий, слухняний, дуже чесний, хоч він трохи й опришкуватий. В церкві не зачепе ані шага, а коли часом знайде долі копійку, може, загублену якоюсь людиною, то зараз несе до панотця ту знахідку. Він все сватається тут в парафії. Вже сватав п'ятьох дівчат міщанок. А ті дають йому гарбуза й піднімають його на сміх. Оті всі бронзові каблучки подавали йому тутешні дівчата, ще й дурять його, що ті персні золоті. А він думає, що вони справді золоті. Теперечки йому нависла на очі найменша титарева дочка. Тільки й мови в його, що про неї. Там така гарна та вродлива, неначе намальована. А він хоч і благий, але це розшолопав. Хоче до неї старостів засилати.

Майбородиха вийняла з груби тарілку з холодною вареною таранею, зняла з полички тарілку з шуликами з маком і поставила на стіл.

- Живіться, будьте ласкаві, хоч цим, бо я більше живлюсь отаким холодним поживком, ніж стравою. Я готую собі гарячу страву хіба двічі на тиждень.

- Спасибі й за це. По других людях я й цього б не знайшла, бо просити якось ніяково, та й сором, - сказала Галецька.

Вона почала закушувати, але їжа не йшла їй на душу. Пригнічена бідою, вона через силу з'їла трохи шуликів з маком.

- Знаєте, пані, що я вам скажу. Як на мою думку, то вам не слід навіть ставати будлі-де за няньку або за горничну, бо кожній господині буде якось ніяково садовити вас обідать в пекарні з наймичками та усякою челяддю, а з собою ні одна господиня не посаде вас за стіл обідати, бо ви все-таки в неї наймичка. Та вам і зовсім-таки не прияличає обідати з простими челядницями, бо ви капітанша. Вам треба б напитувати собі місце десь в лазаретах або в богадільнях, чи десь по приютах, - сказала Майбородиха.

- Питала я в одному шпиталі, та мені сказали, що нема місця. Але де ті шпиталі та лазарети, я й сама тому не відома. Вже в мене була думка стати на точку між молодицями та дівчатами. Може б, трапився якийсь наймач та взяв мене на службу до себе.

- Ось нехай я спитаю в свого панотця. Він повинен про це знати лучче од мене. Але невже ж таки ваша невістка та син такі лихі люди, що при їх не можна жити?

- Ой лихі обоє! а невістка ще гірша за сина, хоч мені б і не годилось судити та гудить своїх дітей. Син вчивсь погано. Мій небіжчик напитав йому в одного дідича місце пригінчого на буряках, а потім дали йому місце бухгалтера в сахарні. Живе він собі добренько, хоч і не в достатках. Але мені жити при йому не можна. Син зависний, лихий та скупий, а невістка ще зліша за його й теж має жадобу до грошей. Я служила їм, як наймичка, й дітей доглядала. Служила так, як ніяка наймичка їм не служила б. Я вволяла тільки їх волю, а за себе й не дбала й навіть не думала. Але невістка гризла мене щодня, а син дуже жадний до грошей: все натякає мені, що я ще здорова, щоб я шукала собі якоїсь служби. Так мені надокучили обоє, що я ладна була стати й за наймичку в людей чужих, але добрих. Мені в чужих людей хліб не був би такий гіркий, як у своїх дітей. Після небіжчика тільки й зосталось те, що було в хаті. І пенсії мені не дали, бо мій чоловік не вислужив пенсії.

Галецька говорила, а сльози крапали з очей.

- Піду ж я в гостиницю та візьму свій пакунок з сорочками та з удяганками, що я покинула в хазяйки, - сказала Галецька, подякувавши Майбородисі за вечерю.

- Піду й я з вами та, може, допоможу вам у чому: перенесу дещо, бо ви, мабуть, не здужатимете й підняти пакунка, так здорово охляли з голоду, - сказала Майбородиха.

В неї майнула думка, щоб Галецька часом не пішла до Дніпра та не заподіяла собі смерті. Вона напнулась хусточкою і, прибравши з стола, пішла вкупі з Галецькою до гостиниці.

Вже смерком вони вернулись з двома невеличкими пакунками, завинутими в хустку та в укривало. Майбородиха одчинила віко скрині, налапала насподі чистеньке простирадло й застелила тапчанчик. Галецька примостилась на тапчані. Довго не брав її сон. Довго ворушились в неї думки й літали десь далеко. Згадки все вертались в давні минувші луччі часи її життя.

«Де це я опинилась? І куди це занесла мене лиха доля, неначе вихор билину? Куди цей вихор занесе мене на чужині? В яких-то людей доведеться мені знайти собі пристановище? А чи доведеться ж?»

І довго ворушились сумні думи в душі, неначе море вхопило цю безталанну людину й несло кудись на хвилях без краю, без кінця, несло в якусь сіру безвість, в якусь чорну безодню.

Вже в глупу ніч Галецька заснула важким міцним сном, покладаючи надію на одного бога.

Вранці, напившись чаю з Галецькою, Майбородиха причепурилась, наділа новішу удяганку й побігла до отця Онуфрія на пораду. Отець Онуфрій, сивий, аж білий, високий, широкоплечий та поставний, з довгою білою бородою, сидів в садку на лавці з простою патерицею в руках. Економка саме тоді пила чай з двома унуками, недолітками-школярами.

- Чого це ти, Мокрино, спозаранку ходиш на одвідини? - спитав отець Онуфрій.

- По ділу прийшла, батюшко, - одповіла Мокрина Майбородиха. - Прийшла питати поради за ту капітаншу, що в мене ночувала оцю ніч.

І Мокрина розказала йому все, що знала за Галецьку, й попросила його дати їй яку-небудь роботу та знайти в парафії будлі-яке місце для безталанної удови, котрій довелось брати торбу та йти в старці.

Отець Онуфрій вважливо вислухав і обіцяв напитувать місце для Галецької. Майбородиха просила дати тимчасом яку роботу для удови. Паничі пригадали, що в їх вже деруться сорочки, й просили, щоб Галецькій дали шити нові сорочки. Стара економка, якась далека родичка з села, винесла з покоїв сувій полотна, дала на зразець паничівські старі сорочки й оддала Майбородисі. Потім вона позшукувала по комодах та скринях, що треба було полагодить та полатать. Мокрина була така рада, що аж сама повеселішала й жвавою ходою почимчикувала додому. Оддавши Галецькій шитво, вона пішла й до титаря й просила і його напитать будлі-яку службу для Галецької. Титар обіцяв напитать службу в знайомих сусід та в парафіян; обіцяли й його дочки. Майбородиха принесла удові добру звістку. Галецька зараз сіла за роботу й ніби трохи повеселішала.

Задзвонили на службу. Спасенники й спасенниці прочани заворушились, повиходили з комірок, висипались на цвинтар. Цвинтар став людний. Майбородиха винесла кошик з проскурами й сіла на сходах. Отець Онуфрій незабаром надійшов в цвинтар, згадав по Галецьку й зайшов у Майбородишину кімнату, щоб побачити Галецьку й самому за усе розпитать в неї. Галецька й од себе просила й благала його зарятувати її в біді, знайти для неї службу в своїх заможних парафіян.

Тиждень працювала Галецька од раннього ранку до пізнього вечора довгого петрівчаного дня, заробила трохи грошей на харч для себе й для Майбородихи. Вона хотіла заплатить грішми Майбородисі за житло, але Майбородиха грошей не взяла.

- І борони, боже, щоб я брала гроші з такої безпричальної сироти, як оце ви! - казала Майбородиха. - Поневірялась отак само й я ще недавнечко. Зазнала й я такого самого лиха. Заробляйте собі на здоров'я на харч та на поживок, доки десь знайдете собі пристановище. А в мене живіть хоч би й доти, доки ваші злидні до решти зникнуть, підуть десь на очерета та на болота. Зазнала й я таких самісіньких злиднів, не дай, господи, їх нікому хрещеному й молитвеному. А мені небагато треба поживку: їдець з мене кат зна який.

Трохи згодом Майбородиха знов пішла до титаря питати якоїсь роботи для Галецької. Панни познаходили старі панчохи, що треба було позаплітать, познаходили сорочки, які треба було полатать. Галецька заробляла на харч і сама блукала скрізь по Подолі, щоб напитать собі службу.

Але місце не траплялось. Майбородиха вже не знаходила й випадкової роботи для Галецької. Капітанша знов сиділа без роботи, проїдаючи останні зароблені шаги. Не пішли її злидні на очерета та на болота, а знов вернулись до неї й неначе й собі вгніздились в затишному куточку в доброї Майбородихи на довгий час.

Старого отця Онуфрія дуже любили й шанували прості парафіянки та купчихи і як удівцеві часто приносили на даровизну то половину пирога, в кого справлялись іменини, то печену гуску або качку, начинену яблуками, або пів печеного поросяти. Часом приносили чудові паляниці, в кого траплялась в господі якась оказія: весілля або похорон. Це, певно, був одгук та остача «линування», цебто старосвітського харчування духовенства натурою. Отець Онуфрій завжди посилав Галецькій добру частку того приносу.

- От і я при вас таки живитимусь чимсь добреньким та ласеньким. Без вас, певно, мені б не довелось і покуштувати отакого добра! - казала до Галецької Мокрина.

Галецька тільки зітхнула. Вона добре знала, що ці ласі для Мокрини шматки були милостинею, котру кидають у торбу старцям під церквами. Вона теперечки почувала, що це вже й є перша милостиня, подана задля неї, що її таки не мине прохацька торба.

Пошук на сайті: