Іван Нечуй-Левицький - Київські прохачі (сторінка 3)

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Ivan_nechuy_levickiy_ki_vski_prohachi.docx)Ivan_nechuy_levickiy_ki_vski_prohachi.docx142 Кб1126
Скачать этот файл (Ivan_nechuy_levickiy_ki_vski_prohachi.fb2)Ivan_nechuy_levickiy_ki_vski_prohachi.fb2227 Кб996
Мокрина вже не знаходила ніякої роботи для Галецької. Галецька вже облатала маленьку парафію й сиділа без роботи й без поживку. І служба нігде не траплялась, де вже тільки не напитувала й вона сама, й добра клопотлива Майбородиха, й сам отець Онуфрій. Вже й в самої Мокрини не було за що ні харчуватись, ні навіть купити чаю та сахару.

Одного дня Мокрина познаходила десь на грубі черстві давні проскури, припалі зеленою цвіллю, потрощила ці сухарі й намочила у воді. Вона зварила в грубі не борщ, а сирівець з закришкою. Вони вдвох пообідали останній раз якоюсь каламутною джумигою замість борщу.

- Нема що робити! Таки доведеться вам тим часом піти в старці, доки десь трапиться підхоже місце. Отак само було раз і мені. Взяла я торбу та й потяглась на Ближні Печери. І добрі люде наскидали мені й грошей більш карбованця, і півторби бубликів, окрайців, скибок і спідушок од паляниць. Ідіть, серце, й ви на Ближні Печери, станете з торбою коло самої брами скраю в тій довженній галереї, що сходами йде наниз од Лаври до Ближніх Печер. Там, певно, й вам наскидають і грошей, і хліба. Буде принаймні харч, та ще й зайве зостанеться на прожиток. Нема де вам дітись в світі, хоч світ і широкий. В мене є доволі усякої старовизни та дранок. Одягніться прохачкою, та й господи спострічай і помагай вам! Тут є чимало таких, як ви, поміж прохачками. Добре, що завтра неділя. Прочан іде в Печери безліч! Не ви перші й, надісь, не ви останні. На все божа воля! - говорила Майбородиха сливе крізь сльози, згадавши, як і вона сама колись ходила з торбами під монастирі та до Печер жебрати.

II

Другого дня в неділю ще вдосвіта, як тільки почало дніти, Майбородиха збудила Галецьку, одчинила віко скрині й познаходила своє старе латане убрання.

- Не надівайте ж сукні та отого бриля, бо вас обминатимуть сільські бабусі та молодиці. А вони ж то найбільше подають милостиню. Удягніться в це дрантя. Воно чисте, не засмальцьоване. Нічого те, що воно старе та латане, - сказала Майбородиха.

Галецька вдягла стару спідницю, так збляклу, що не можна було навіть довідатись, якого кольору вона колись була. Майбородиха знайшла найстарішу удяганку, не то кацавейку, не то жупан, на котрій була сливе латка на латці; достала старі подірявлені сіренькі панчохи та стоптані черевики. Галецька вляглась, запнула голову якоюсь дірявою збляклою хустиною, а в руки взяла невеличку торбину й ціпок. З заплаканими сумними очима, з тугою та одчаєм на помарнілому виду, Галецька стала одразу ніби справдешньою старчихою, що й впізнати її не можна було.

- Хоч це дрантя й не личить вам, пані, але що ж маємо робити. Нігде дітись: треба вчиняти волю божу! - промовила Майбородиха, виряджаючи Галецьку в прохацьку дорогу.

Майбородиха провела Галецьку з Подола аж геть вгору возвозом, трохи не до половини шляху до Лаври. Вона боялась, щоб часом безталанна удова не звернула з шляху до Дніпра та з одчаю не шубовснула в воду.

- Та ставайте, серце, недалечко, з самого краю, в галереї: там більше перепаде милостині. Господи, й помогай вам, і споспішай! Дай, боже, час добрий! - промовила Майбородиха, напутивши ще раз Галецьку й як руку простягати, і як згорблювать спину, і якими словами жебрати милостині. Вона перехрестила самий слід Галецької, перехрестилась і сама й тихою ходою пішла назад додому, бо знала, що вже затого почнеться в церкві одправа.

Галецька прийшла в Лавру вже як сонце підбилось вгору. В великій церкві одправлялась служба божа. Прочани сновигали по здоровому цвинтарі; обліпили натовпом великі двері в церкву, наче бджоли вічко улика в душний вечір влітку. По довгих липових та каштанових алеях вештались або бігали бігцем молоді послушники в чорних лиснючих каптанах, в чорних суконних гостроверхих яломках. На цвинтарі поміж бабами та дівчатами дибали чотири свійські журавлі, збирали шматочки хліба, зумисне для їх розкидані прочанами. Галецька зайшла на хвилину в церкву, помолилась і швидко почимчикувала через цвинтар, вийшла через бокову браму за стіну, перейшла вузенький переулок і вгляділа широкий мурований ґанок, у которому вже була одчинена брама в довгу галерею, кудою прочани простували наниз в долину через ярок до самої церкви над Ближніми Печерами.

Прочани ще стояли в церкві на одправі. Ще не пускали прочан в Печери. Коло самої брами стояло два візки. На одному візку лежав на спині якийсь каліка, без ніг і з покаліченими руками, більш схожий на живий шматок тіла, ніби лежала жива колодка з головою, з чорними безтямкими каламутними очима й з таким ротом, що той рот здававсь чорною діркою в якусь живу довбанку з товстої липи. По другий бік брами на візку сидів хлопець, теж без ніг, з закарлюченими руками без пальців, сухий, як кістка, обмотана жовтою шкуркою.

Галецька прийшла зарані, стала в брамі скраєчку коло самої одчиненої половинки брами й обперлась спиною об ворітницю, як раяла їй стара Майбородиха.

«От і добре я зробила, що прийшла заздалегідь: принаймні зайняла найдогідніше місце скраю», - подумала Галецька.

Але незабаром десь набралась силенна сила старців і посипалась в одчинену браму. Одправа в Лаврі вже скінчилась, і всі старці од Лаврської церкви заразом рушили й попростували до Печер в галерею. Незабаром вони обсіли й обступили довгелецьку галерею рядками по обидва боки. Широченька галерея, з закругленою стелею, завширшки на два сажні, неначе спадала наниз з пригорка сходами, між котрими подекуди були широченькі платформи, а потім далеченько нанизу в долині закручувалась навскоси маленьким закрутом і йшла до самої церкви, де був прихід у Ближні Печери. На східцях і на платформах попримощувались двома рядками сливе суспіль старці й старчихи, неначе галки понад вікнами на дзвіниці. Яких старців, яких калік там не було! Тут стояли старі й молоді сліпці й сліпчихи, що змалку втратили зір, з поводатарями-дітьми, стояли видроокі сільські діди й баби, міщанки з Києва й з інших міст. Каліки повистромлювали свої кукси, цебто руки й ноги без пальців, неначе шматки червоного м'яса, обліпленого червоною сухою шкуркою. Десь нанизу далеко, проти закруглених зверху, низьких та широких вікон, по один бік галереї лисніли лисі голови з видами, неначе покусаними й погризеними, з чорними дірками замість ротів. На одному східці стримів молодий міщанин з однією ободистою ногою, так закрученою, неначе він замість ноги підставив під себе половину обода й прикрив його холошею з якогось дрантя та ганчірок. Скрізь манячіли дерев'янки замість однієї ноги, манячіли милиці під пахвами. На одному східці стримів вже літній чоловік з здоровою головою, але на зріст не більше як на аршин, на дитячих ніжках. Коло його стримів довгообразий москаль без вух, з одрубаними по коліна обома ногами, зашитими в шкуратяні вузькі штани. Він обпирався об дві коротенькі милички обома пахвами. Ця уся галерея з верху до низу, освітлена з одного боку од Дніпра, нагадувала пекло з покаліченими на смерть людьми од усяких нечуваних страшних пекельних мук.

Галецька стояла та тільки дивилась на тих калік, привезених, може, за тридев'ять земель, таких калік, яких вона ще й зроду не бачила. Коли це в браму вступив вже літній старець, плечистий, високий на зріст, поставний і трохи отилий, з червоним одутловатим видом і з синім носом. На плечі в його теліпались торби. Очі були червоні, як в непросипленого п'яниці. Цей заводіяка гордовито зиркнув вилупленими сірими баньками на Галецьку й гримнув на неї по-московській:

- Ти чого примостилась на моєму місці? Пішла геть. паскудо, отуди далі! Яка мудра! Знає, де раки зимують. Оступись собі геть! Отуди йди між оту мужву!

Галецька оступилась, посунулась трохи далі й стала на нижчому східці. Але незабаром знов надійшов такий самий прудивус з червоними очима, з сивими бурцями та з червонястим носом, став вище од Галецької й крикнув на неї.

- Ти, бабо, чого тут примостилась зверху? Твоє місце он тамечки між отими сліпими бабами та мугирями, де стоїть ота вся каліч! Ото подла! присурганилась-таки, сюди! Як штовхну тебе в потилицю, то рачки полізеш отуди по сходах наниз.

Це вже сходилась найдужча голота, усе п'яниці, з ледачих п'янюг міщан та з старих пройдисвітів москалів, навіть з офіцерів. Сходилась прохацька аристократія, що займала найласіші й найдогідніші місця в галереї коло Печер та коло церков біля самісіньких дверей, де перепадало більше шагів та бубликів.

Галецька злякалась, їй чогось здалось, що вона знов попалась у руки своїй невістці або лихій свекрусі, або потрапила до якихсь убийників та розбишак. Вона оступилась ще нижче на один східець: боялась, щоб справді цей витрішкуватий дідуган не телепнув її по потилиці кулаком.

Незабаром прочани полились, ніби річкою, в галерею, попростували до Печер. В довгій галереї старцівський гомін та лайка одразу ущухли. Старці з синіми носами одразу збіднились, посмирнішали, позгорблювались, посхиляли спини й голови й одразу неначе поменшали й знемощіли. Усі старці ніби занявчали й застогнали жалібними голосами, просячи милостині. Руки й кукси попростягались по довгелецьких рядках. В декотрих старців голови на поскручуваних в'язах затрусились, аж затіпались, неначе в пропасниці. Подекуди виривавсь з густого шепотіння та канючіння різкий дикуватий крик якогось німого каліки, в котрого й рот не стулявсь чи незумисне, чи й навмисне. Десь ніби дзеленькав в дзвоник високий альт сліпчихи. Поміст на платформах та на сходах загув, заторохтів та задвигтів під ногами в прочан, неначе хто пригравав у здоровецький велетенський бубон до писку та клекоту прохачів.

Галецька простягла й собі руку за милостинею й почала промовляти звичайні прохацькі слова. На її долоню рясненько посипались шажки та копійки, а в торбу потрапляли бублики, окрайці й скибки паляниць. В її жменю сипались шаги навіть частіше, ніж в руки прохачів з червоними пиками та з синіми носами.

- Бог приєм! І спасибі й простибі! Богу приойму! Бог приєм! Нехай піде ваша милостинка на той світ за упокой душечок Ваших небіжчиків рождеників, за ваших рождениць та ваших діточок. Бог приєм! - дякувала бідна Галецька, спустившії очі од сорому й дивлячись додолу.

Червономорді прохачі скоса поглядали на Галецьку й зиркали на неї злими завидливими очима. Сільські прочани натовпом промайнули й зникли в закруті галереї. Навпісля почали проходити в Печери прочани з приїжджих панів та деякі місцеві панії, щоб увійти в Печери позад усіх сільських бабів, коли вже поменшає того сільського натовпу, од которого аж свічки гасли й бабусі зомлівали.

В браму увійшла якась багата купчиха, вже літня людина, в багатому убранні, в оксамитовому чорному пальті. Вона навіть не глянула на баских крайніх прохачів: певно, знала, що то за прохачі й куди дівають вони напрохану милостиню.

- Не кинула нам і шага! І навіть не глянула на мене, каторжна! - забубонів сердито один червономордий прохач до сусіда, що стояв попліч.

- А дивись, яке на неї оксамитове убрання! А ти, невірна паскудо! Бодай ти там на сходах ногу зламала! - забубонів сусід.

- Дивись, як тягне по сходах хвоста шовкової спідниці! Аж шелестить по дошках! Як заміта хвостом сходи! А нам милостині не подала, й навіть, каторжна, не подивилась на нас. Все отій подлій прохачці подають, - гомонів старий москаль.

- Подайте каліці за упокой душечок ваших померших рождеників, за спасіння їх душ! - заканючив старий п'яниця, одразу збіднившись та скоцюрбившись, неначе актор на сцені, бо вглядів, що проз його прямує якась заможна міщанка.

Галецька чула всю ту розмову й здивувалась, які бажання посилали наслідці за купчихами та паніями ті дідугани.

Знов у брамі з'явились три багаті панії й, зирнувши на здоровецьких дідуганів, поминули їх і подали милостиню Галецькій та сліпцям, що стояли попліч з нею.

- І ці не ткнули ані шага! Ото подлі! Бодай вас свята земля живцем поглинула! - лаялись навздогінці паніям злостиві діди з досади.

- Коли б тобі гривню або хоч шажок кинули нам на долоню! Не виканючимо сьогодні собі й на крючок горілки.

- Не доведеться-таки сьогодні впитись! Не здобрієш оцими шажками! - обізвавсь другий прохач. - А все через оцю вишкварку, що примостилась коло нас та все канюче, аж канає, неначе дитина гостинця в мами. Геть пішла звідсіль, поганко! Чого ти стала тутечки біля нас? Це до нас належаться «кресла в першому рядку», а не до таких мугирів, як ти! Геть собі звідсіль, ген туди «на гальорку» до мужви! - крикнув дідуган, певно, з панків, і заміривсь на Галецьку кулачищем.

Галецька злякалась, оступилась далі наниз аж на платформу й стала коло одного ще зовсім не старого сліпця з заплющеними очима.

«Стану коло сліпця. Цей, може, не бачитиме мене, то й не чіплятиметься», - подумала Галецька.

Але тільки що вона примостилась, сліпець почутив, що хтось став коло його, й одразу розплющив очі. Він був зовсім видющий і тільки удавав з себе сліпого. То був гулящий урядовець: він збирав тоді гроші на театр. Йому заманулось піти в оперу й послухати якогось приїжджого артиста.

- Ти, стара псяюхо, чого тут примостилась! - забубонів він стиха й штурхнув Галецьку під бік кулаком так, що в неї й дух забило.

Галецька з переляку аж затрусилась, мовчки посунулась ще далі й хутчій стала коло одного блідого старця з зав'язаними хусточкою вухами. В старця були ясносірі добрі очі й дуже приємний вид. Він був на взір дуже тихий та добрий, навіть мав вигляд благенького чоловіка, навіть наче трохи дурного. Галецької не лякав цей приємний старчик, і вона мерщій посунулась і стала поруч з ним. По другий бік коло неї стояла ще не стара старчиха, бліда, змарніла, ніби недужа, з виснаженим видом, з здоровими, сливе чорними очима та з чорними, ніби вимальованими бровами. В неї очі світились таким блиском, що аж кинулись Галецькій в вічі недоброхіть.

В той час на верхніх східцях з'явилась висока, рівна станом панія, сухорлява та тонка, з виснаженим блідим лицем, цибата, як журавель. Здавалось, ніби хтось начепив на дрючок або на вила дороге оксамитове убрання та й пустив ті вила по сходах на прогуляння.

- Ондечки з'явилась графиня Подибайлова, Марія Титівна! Дивіться! Це ж вона, - промовила чорноока старчиха до сусіди.

- Певно, вона; але здалеки неначе вона, неначе й ні! - обізвавсь старець з добрими очима, - ось нехай вона наближиться до нас, тоді й дізнаємось.

Пошук на сайті: