Завантажити материал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Ivan_nechuy_levickiy_krive_dzerkalo_ukra_nsko_movi.djvu)Ivan_nechuy_levickiy_krive_dzerkalo_ukra_nsko_movi.djvu1208 Кб430
Скачать этот файл (Ivan_nechuy_levickiy_krive_dzerkalo_ukra_nsko_movi.pdf)Ivan_nechuy_levickiy_krive_dzerkalo_ukra_nsko_movi.pdf21587 Кб725

 

Київ: Друкарня І.І. Чоколова, 1912. - 96 с.

Нечуй-Левицький Іван Семенович (справжнє прізвище — Левицький, *25 листопада 1838, Стеблів — †2 квітня 1918, Київ) — український прозаїк, перекладач.
Маючи м'яку вдачу, Іван Нечуй-Левицький показував дивовижну твердість та категоричність, коли йшлося про святі для нього речі. У цьому вдався в батька-священика. Ще в Кишиневі написав працю «Про непотрібність великоруської літератури для України та Слов'янщини». Ішлося не про те, що ця література «гірша» за нашу — цінував Лєскова, Толстого, Островського, особливо Щедріна. Але вважав: російська література потрібна для Росії, а нам потрібна своя. Гріх нашої інтелігенції, на думку Левицького, саме в тім, що вона виховалася на російській літературі, яка підмінила власну.

Так само категоричним був щодо правопису: «Писати треба так, як люди говорять!». Тому не терпів літеру «ї», писав не «їх», а «йіх» і т. ін. У заповітах вимагав, щоб так його друкували «на віки вічні». Правописні нововведення вважав «галицькою змовою». Нагадував інквізитора, готового спалити й власні книжки, якщо там буде єресь: «Хай краще згорять, ніж з отаким правописом!».

Живу мову він знав. Помічав русизми, полонізми й будь-які іншомовні впливи й уникав їх. До речі, вираз «старанно уникав» вважав польським: «Я сказав би: падковито одмикував — це чисто народний київський вираз». Казав не «негативне», а «відкидне», не «позитивне», а «покладне».

На початок 20 століття у двох частинах України, які були у складі двох імперій- Російської та Австро-Угорської - утворилися два літературні центри (умовно, з центрами у Києві та Львові). Їз-за тривалого відосібленого життя у них закріпилися певні (проте, не надто великі) відмінності української мови. У пропонованій книзі автор доводить, що українську мову слід розвивати навколо "центральноукраїнського" центру і різко критикує "галицького" представника Грушевського за те, що він вводить у народну українську багато старих книжних, латинських та польських зворотів. Слід відмітити, що автор також схвалює помітну позитивну роль галицьких письменників у розвитку української літератури, виступаючи тільки проти введення у мову специфічно галицьких особливостей.

Зауважимо також, що сучасна українська літературна мова практично повністю сформована на тій основі, яку захищав І.Нечуй-Левицький.